23 квітня 2014 р. Справа № 804/3105/14
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В., при секретарі судового засідання Пополітові І.М., за участю представників: позивача Сулейманова Ю.К., відповідача - Фадєєва Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Приватного підприємства «Павлоградська зернова компанія»
до Західно - Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-
Приватне підприємство «Павлоградська зернова компанія» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Західно - Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0000302203 та № 0000292203 від 29.11.2013 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом була проведена планова виїзна документальна перевірка ПП «Павлоградська зернова компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року о 20.06.2013 року, про що було складено акт перевірки № 73/223-31572760 від 18.11.2013 року. Під час проведення перевірки встановлено порушення п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, пп. 138.1.1 п. 138.1, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено податковий кредит в сумі 300989 грн. та завищено витрати на загальну суму 15049545 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 335258 грн. На підставі акту перевірки податковим органом були винесені оскаржувані податкові повідомлення - рішення, які позивач вважає протиправними, оскільки висновки, викладені в акті перевірки є необґрунтованими такими, що не відповідають фактичних обставинам, у зв'язку з чим просить суд їх скасувати.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, посилаючись при цьому на обставини, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на надані суду письмові заперечення, у яких зазначено, що висновки перевірки відповідають фактичним обставинам справи, акт перевірки складений правомірно, згідно із діючим законодавством, висновки за результатами акту перевірки є цілком обґрунтованими, тому винесені податкові повідомлення - рішення є такими, що відповідає вимогам діючого законодавства, а отже підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Приватне підприємство «Павлоградська зернова компанія» зареєстровано Виконавчим комітетом Павлоградської міської ради народних депутатів 23.07.2001 року та перебуває на обліку платників податків в Західно - Донбаській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.
Відповідно до пункту 20.1.4 статті 20 Податкового кодексу України органи податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Підпунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до ст.75.1.2. статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України), документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану - графіка перевірок.
Судом встановлено, що у період з 22.10.2013 року по 11.11.2013 року посадовими особами Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управляння Міндоходів у Дніпропетровській області була проведена планова виїзна документальна перевірка ПП «Павлоградська зернова компанія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 30.06.2013 року, за результатами якої було складено акт перевірки № 73/223-31572760 від 18.11.2013 року.
Під час проведення перевірки встановлено порушення:
-п. 198.1., п. 198.2., п.198.3. ст. 198 ПК України, а саме, підприємством завищено податковий кредит в сумі 300989 грн.;
-пп. 138.1.1. п. 138.1 ст.138, пп. 139.1.9. ст. 139 ПК України, а саме, підприємством завищені витрати на загальну суму 1504945 грн., що призвели до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 335258 грн.
Не погодившись з висновками, викладеними у акті перевірки ПП «Павлоградська зернова компанія» подало до Західно - Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управляння Міндоходів у Дніпропетровській області заперечення № 245 від 22.11.2013 року, які були залишені без розгляду, про що позивач був повідомлений листом № 11670/10/04-10-22-03 від 27.11.2013 року
За результатами проведення перевірки податковим органом були винесені податкові повідомлення - рішення від 29.11.2013 року:
- № 0000302203 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 363816 грн., в тому числі: за основним платежем - 335258 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 28558 грн.;
- № 0000292203 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 376236 грн., в тому числі: за основним платежем - 300989 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 75247 грн.
Позивач не погодившись з прийнятими рішеннями подав скаргу до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області № 269 від 16.12.2013 року.
Під час розгляду вищевказаної скарги відповідачем було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку підприємства, за результатами якої було складено акт перевірки № 24/22-03-31572760 від 22.01.2014 року. Листом Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області про результати розгляду скарги вих. № 910/10104-36100809 від 14.02.2014 року повідомлено позивача, що податкові повідомлення - рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Суд вважає вищевказані податкові повідомлення - рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, з огляду на наступне.
Відповідач у акті перевірки зазначає про те, що позивачем не було надано документів, які б підтверджували отримання та транспортування товару та аміаку рідкого від постачальників ТОВ «Агрохімпартнер», ТОВ «Остхем Україна», ТОВ «Агроальянс» та використання їх у подальшому в господарській діяльності підприємства.
При цьому, суд вважає, що обставини та висновки, викладені в акті перевірки, не відповідають вимогам податкового законодавства, первинним документам, фактичним обставинам, та є безпідставними, оскільки під час перевірки були надані усі документи за період перевірки, серед яких знаходилися і документи про отримання та транспортування аміаку рідкого та товару від вказаних постачальників, умови постачання аміаку рідкого, а також документи про їх подальше використання в господарській діяльності підприємства.
З матеріалів справи вбачається, що правовідносини з придбання товарів у ТОВ «Агроальянс» та факт передачі товарів (олив, фільтрів, патронів, каністр) підтверджується видатковою накладною № 1113644 від 05.10.2011 року, за якою отримано товар на загальну суму 4664 грн. 76 коп., податковою накладною № 107387 від 05.10.2011 року.
Судом встановлено, що перевезення цього товару здійснювалось шляхом самовивозу позивачем орендованим вантажним автомобілем, що підтверджується подорожнім листом № 5/10 від 05.10.2011 року, товарною-транспортною накладною № 5/10 від 05.10.2011 року, договором оренди № 17 від 01.10.2011 року, актом прийому-передачі в оренду майна від 01.10.2011 року, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_4 на автомобіль DAF 95430, реєстраційний № НОМЕР_3).
Крім того, на перевірку були надані документи щодо наявності у власності ПП «Павлоградська зернова компанія» транспортних засобів та сільськогосподарської техніки для яких були придбані оливи та запасні частини, у т.ч. документи з їх використання у власній господарській діяльності. Наявність власних та орендованих транспортних засобів і сільськогосподарської техніки, яка використовувалась у господарській діяльності ПП «Павлоградська зернова компанія», проведення її ремонту, встановлено у додатку до акту перевірки - Довідці про загальну інформацію щодо ПП «Павлоградська зернова компанія» та додатку № 13 до акту перевірки.
Також, позивач у перевіряємий період мав взаємовідносинами з ТОВ «Остхем Україна» щодо постачання аміаку рідкого. Факт постачання підтверджується: договором № ДГ-002051 про постачання товару від 12.08.2011 року; специфікацією № СП-002051/2 від 07.10.2011 року; специфікацією № СП-002051/3 від 21.10.2011 року; видатковою накладною № РН-1026030 від 26.10.2011 року про постачання 118,96 т аміаку рідкого технічного, компенсацію витрат на сплату залізничного тарифу та плати за користування вагонами; видатковою накладною № РН-1101012 від 01.11.2011року про постачання 67,3 т аміаку рідкого технічного, компенсацію витрат на сплату залізничного тарифу та плати за користування вагонами, які і є первинними документами і підставою для формування витрат у податковому обліку відповідно до п. 44.1. ст. 4 ПК України.
Відповідно до пп. 4.3.2. п. 4.3. Договору № ДТ-002051 про постачання товару від 12.08.2011 року покупець оплачує витрати пов'язані з доставкою товару залізничним транспортом до станції призначення.
Оскільки ПП «Павлоградська зернова компанія» не має власних залізничних під'їзних шляхів та технологічних можливостей для отримання та перевалки аміаку рідкого з залізничних в автомобільний транспорт на станції Богачево, на підставі договору № 19 від 17.10.2011 року, ТОВ «Інфоазот», яке має власні під'їзні колії та відповідну інфраструктуру, за зверненням ПП «Павлоградська зернова компанія» (листи вих. № 299 від 20.10.2011 року, вих. № 300 від 21.10.2011 року, вих. № 314 від 28.10.2011 року до постачальника - ТОВ «Остхем Україна») виступило отримувачем рідкого аміаку в цистернах у залізниці, що відповідає умовам постачання FCA і спростовує висновки, викладені у актах перевірок.
Транспортування аміаку рідкого за цими постачаннями підтверджується: залізничною накладною Z 110_0861 від 26.10.2011 року, згідно з якої, у двох залізничних цистернах виробника аміаку - ПрАТ «СО «Азот», аміак в обсязі 79,040 т був наданий залізниці на станції Рубіжне Донецької залізниці для перевезення до станції Богачево Одеської залізниці, з поданням на під'їзний шлях ТОВ «Інфоазот», власником аміаку є - ПП «Павлоградська зернова компанія»; залізничною накладною Z 110_0862 від 26.10.2011 року, згідно з якою у одній залізничній цистерні виробника - ПрАТ «СО «Азот», аміак в обсязі 39,920 т був наданий залізниці на станції Рубіжне Донецької залізниці для перевезення до станції Богачево Одеської залізниці, з поданням на під'їзний шлях ТОВ «Інфоазот», власником аміаку є - ПП «Павлоградська зернова компанія»; залізничною накладною від 01.11.2011 року, згідно з якою, у двох залізничних цистернах виробника - ПАТ «Рівнеазот», аміак в обсязі 67,3 т був наданий залізниці на станції Обарів Львівської залізниці для перевезення до станції Богачево Одеської залізниці, у розпорядження ТОВ «Інфоазот» (особа зазначена постачальнику покупцем - ПП «Павлоградська зернова компанія»); договором № 19 послуги від 17.10.2011 року, укладеного ПП «Павлоградська зернова компанія» з ТОВ «Інфоазот», про надання послуг з проведення технічних операцій з прийому, подачі, повернення цистерн рідкого аміаку власнику, перевантаження аміаку в автомобільний транспорт замовника, використовуючи свої технологічні можливості; актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000021 від 01.11.2011 року, та № ОУ-0000024 від 10.11.2011 року про виконання робіт з перевалки, подання-прибирання, повернення цистерн у обсязі 118,96 т (79,040 + 39,920) та 67,3 т.
Отже, вказані документи підтверджують фактичне транспортування аміаку рідкого від ТОВ «Остхем Україна» до ПП «Павлоградська зернова компанія», його транспортування залізницею зі станції Рубіжне до станції Богачево у обсязі 118,96 т, та зі станції Обарів до станції Богачево у обсязі 67,3 т, отримання та завантаження, визначеною нами особою (ТОВ «Інфоазот»), в автомобільний транспорт, наданий ПП «Павлоградська зернова компанія» у вказаних обсягах.
Перевезення аміаку на поля сільгоспвиробників при наданні послуг з внесення його в ґрунт здійснювалось власним автомобільним транспортом та перевізниками, що підтверджується договором № 28-10 про надання транспортних послуг від 28.10.2011 року з ТОВ «Біотех» та товарно-транспортною накладною № П979-03 від 06.11.2011 року, договором оренди (найму) транспортного засобу від 29.08.2011 року з ОСОБА_4 та актом прийому-передачі в оренду майна від 29.08.2011 року, подорожнім листом № 2/10 від 30.10.2011 року та товарно-транспортною накладною від 30.10.2011 року, подорожнім листом № 1/10 від 03.11.2011 року, товарно-транспортними накладними від 01.11.2011 року, від 02.11.2011 року, від 03.11.2011 року, договором оренди № 17 від 01.10.2011 року з ТОВ «Холдіс Агро» та актом прийому-передачі в оренду майна від 01.10.2011 року, подорожнім листом № 1/11 від 03.11.2011 року, товарно-транспортними накладними від 02.11.2011 року та від 03.11.2011 року, договором про надання послуг від 10.03.2011 року з ВАТ «Чорнобайагрохім» та товарно-транспортними накладними БЗС № 016131 від 04.11.2011 року, БЗС № 016129 від 06.11.2011 року, БЗС № 016134 від 05.11.2011 року, БЗС № 8924583 від 09.11.2011 року.
Таким чином, первинні документи підтверджують постачання та отримання позивачем аміаку рідкого позивачу від ТОВ «Остхем Україна», як підставу для формування витрат та податкового кредиту та його транспортування залізницею та перевалку в автотранспорт з залізничних цистерн на відповідних правових підставах, а також подальше транспортування та використання цього аміаку у власній господарській діяльності ПП «Павлоградська зернова компанія».
Також, позивач у перевіряємий період мав взаємовідносини з ТОВ «Агрохімпартнер», які підтверджуються наступними документами: договором № 78/12 від 12.09.2012 року; специфікацією № 1 від 12.09.2012 року, видатковими накладними № РН-000247 від 14.09.2012 року про постачання 90,775 т. аміаку, № РН-000272 від 27.09.2012 р. про постачання 9,09 т. аміаку, № РН-000282 від 02.10.2012 р. про постачання 11,355 т. аміаку.
Перевезення аміаку рідкого за замовленням ПП «Павлоградська зернова компанія», який був поставлений ТОВ «Агрохімпартнер», підтверджується: договором № 23/03 про надання послуг від 23.03.2012 року з ФОП ОСОБА_5, товарно-транспортними накладними від 14.09.2012 року, актом № МД-0000010 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 03.10.20012 року договором оренди (найму) транспортного засобу від 19.03.2012 року з ОСОБА_4 та актом прийому-передачі в оренду майна від 19.03.2012 року, подорожнім листом № 1/9 від 30.09.2012 року та товарно-транспортною накладною від 14.09.2012 року; договором № 143 від 06.09.2012 року з УДП «Укрхімтрасаміак», подорожнім листом № 612269 від 24.09.2012 року та товарно-транспортною накладною до нього від 14.09.2012 року, подорожнім листом № 612273 від 24.09.2012 року та товарно-транспортною накладною до нього від 14.09.2012 року (перевізник МУМА УДТ «Укрхімтрасаміак»); договором про надання послуг від 14.03.2012 року з ФОП ОСОБА_6 та товарно-транспортними накладними БЗС № 003214 від 27.09.2012 року, БЗС № 003213 від 27.09.2012 року, БЗС № 003224 від 27.09.2012 року, БЗС № 003202 від 03.10.2012 року, актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 30.09.2012 року та від 08.10.2012 року.
У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Пунктом 3 ст. 215 ЦК України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частиною першою ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок надано у Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає «перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Отже, підставами для визнання договору недійсним є недотримання сторонами при укладенні такого договору вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, недійсність такого договору прямо не передбачена законом, а одна із сторін або інша зацікавлена сторона вважає, що договір укладений з порушенням ст. 203 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
Суд звертає увагу, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори суперечать інтересам держави та суспільства, не підтверджена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.
Пунктом 135.1 ст.135 ПК України передбачено, що доходи, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2, та складаються з: доходу від операційної діяльності та інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5, за винятком доходів, визначених у пункті 135.4 та у статті 136.
Відповідно п.137.1 ст.137 ПК України, дохід від реалізації товарів визначається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визначається за датою складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.
У п. 135.2 ст.135 ПК України вказано, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.
Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (ч.1 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Виходячи з положень пп. 14.1.181. п.14.1.ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними. Сторонами господарських відносин були дотримані вимоги чинного законодавства України у спосіб передбачений законом, що в свою чергу підтверджує здійснення господарських операції та правомірно сформований податковий кредит.
Таким чином, суд доходить висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.
Згідно п.198.1, п.198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів, послуг.
Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту необхідні належним чином оформленні первинні документи.
З наведеного вбачається, що підставою для формування податкового кредиту є саме наявність у платника податку - належно оформленої податкової накладної, та здійснення операцій з метою досягнення господарської мети.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ст.198 Кодексу).
Виходячи з положень п. 198.6. ст. 198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).
У відповідності з п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року.
Крім того, податковий орган в акті перевірки вказує на відсутність у позивача товарно - транспортних накладних, які б могли підтвердити переміщення товару у просторі, оскільки надані під час перевірки товарно - транспортні накладні не містять певної інформації наявність якої є обов'язковою.
Проте, суд не погоджується з вищевказаним твердженням відповідача, оскільки підтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від його контрагентів, саме товарно-транспортними накладними, не є визначальною умовою для формування валових доходів і витрат та отримання права на податковий кредит, у зв'язку з тим, що діючим законодавством не передбачено ставлення в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. У зв'язку з вищевикладеним, суд вважає безпідставним висновок відповідача про те, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювалися).
За змістом п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за N 128/2568, товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів. Однак, жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи є єдиними документами, які підтверджують факт поставки товару від продавця до покупця.
Вищевказана позиція зазначена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.05.2013 року по справі №2270/10784/11.
Таким чином, наведеними нормами права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Отже, висновки відповідача про те, що позивач порушив положення Податкового кодексу України є безпідставними, та не підтвердженими фактичними обставинами справи.
Відповідно до частини 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163, 167 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Приватного підприємства «Павлоградська зернова компанія» - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0000302203 та № 0000292203 від 29.11.2013 року, винесені Західно - Донбаською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлений 28.04.2014 року.
Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили станом на 28.04.14 року Суддя З оригіналом згідно Помічник судді М.В. Дєєв М.В.Дєєв Т.С.Журавель