30 травня 2014 рокум. Ужгород№ 807/1489/14
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді - Калинич Я.М.
при секретарі судового засідання - Приходько Т.В.
за участю:
представника позивача: Кіш А.С.,
представника відповідача: Гичка А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства житлово-ремонтного експлуатаційного підприємства №3 про стягнення 11922,22 грн. адміністративно-господарських санкцій та 3,58 грн. пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, -
Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач, відділення Фонду) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Комунального підприємства житлово-ремонтного експлуатаційного підприємства №3 (далі - відповідач, КП ЖРЕП №3) про стягнення 11922,22 грн. адміністративно-господарських санкцій та 3,58 грн. пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем подано до відділення Фонду звіт за формою № 10-ПІ річна «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» за 2013 рік, з якого випливає, що відповідач вимогу Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» №875 (далі - Закон) не виконав. Згідно рядка 03 звіту, кількість інвалідів які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст.19 Закону становить 1 особа, в той же час, згідно рядка 02 звіту, на підприємстві протягом 2013 року середньооблікова кількість інвалідів становила 0 осіб.
Як зазначає позивач, відповідач повинен був самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулось порушення, розрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції. Оскільки середньорічна зарплата штатного працівника у відповідача в 2013 році становила 23844,44 грн., то за не працевлаштування інвалідів у необхідній кількості, а отже невиконання нормативу відповідач повинен сплатити в дохід Державного бюджету 23844,44 : 2 = 11922,22 грн.
Однак, відповідач до 15.04.2014 року, у строк встановлений законом,адміністративно - господарські санкції самостійно не сплатив.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги з мотивів, викладених у позовній заяві, просила суд такі задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, пояснив, що в даному випадку не може йти мова про застосування до КП ЖРЕП №3 адміністративно-господарського штрафу у зв'язку з відсутністю в його діях складу правопорушення у сфері господарювання так як відсутня вина КП ЖРЕП №3 у скоєнні правопорушення, оскільки в ситуації, коли йде мова про звільнення власних робітників та скорочення чисельності штату, виконати прийняті на себе обов'язки із забезпечення квоти робочих місць, для підприємства є неможливим. Також зазначив, що позивачем не надано жодних доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштування і відмови з боку КП ЖРЕП №3 в такому працевлаштуванні.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що відповідачем подано звіт за формою № 10-ПІ річна «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» за 2013 рік, з якого випливає, що відповідач вимогу Закону не виконав. Згідно рядка 03 звіту, кількість інвалідів які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст.19 Закону становить 1 особа, в той же час, згідно рядка 02 звіту, на підприємстві протягом 2013 року середньооблікова кількість інвалідів становила 0 осіб (а.с. 5).
Отже, відповідач повинен був самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком в якому відбулось порушення, розрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції. Оскільки середньорічна зарплата штатного працівника у відповідача в 2013 році становила 23844,44 грн., то за не працевлаштування інвалідів у необхідній кількості, а отже невиконання нормативу відповідач повинен сплатити в дохід Державного бюджету 23844,44 : 2 = 11922,22 грн.
Однак,відповідач до 15.04.2014 року, у строк встановлений законом, адміністративно - господарські санкції самостійно не сплатив.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживає заходи щодо їх стягнення у судовому порядку. Таким чином, згідно розрахунку, до відповідача застосовано адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу в сумі 11922,22 грн.(а.с.6).
У відповідності зі ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» №875 для підприємств, установ і організацій установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 і забезпечують працевлашування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць.
Згідно Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 06.10.2005 року №2961-IV робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження осіб у процесі трудової діяльності па підприємствах, в установах і організаціях.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою статті 19 Закону, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Підстав звільнення від виконання обов'язку Закон не містить.
Підприємства щороку подають до відділень Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці.
Згідно ст. 20 Закону підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують адміністративно-господарські санкції сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, а якщо працює від 8 до 15 осіб розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце незайняте інвалідом визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати.
Згідно з ч. 3 ст.20 «Про основи соціальної захищеності інвалідів», сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до ч. 3 ст.20 Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Адміністративно-господарську відповідальність, передбачену статтею 20 Закону, за своєю правовою природою визначається як господарсько-правова відповідальність. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин, є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання (частина перша статті 218 Господарського кодексу України). Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Із цією нормою кореспондується стаття 71 КАС, якою на сторони покладено обов'язок доводити ті обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення. Таким чином, сторони повинні подати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються, або на спростування обставин, про які стверджує інша особа.
Згідно ст. 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Стаття 230 Господарського кодексу України містить поняття штрафних санкцій, як виду адміністративно-господарських санкцій, під якими слід розуміти господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Для правильного вирішення даної справи необхідним є встановлення вини або її відсутності у діях чи бездіяльності роботодавця шляхом оцінки доказів виконання роботодавцем заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність вакансій органів працевлаштування.
Зазначене підтверджується судовою практикою, зокрема постановою Верховного Суду України, винесеною у справі за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фірми «Союз-Віктан» ЛТД про стягнення заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, і на здійснення заходів стосовно їх соціально-трудової і професійної реабілітації у 2002 році.
Верховний Суд України зазначив, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону. Водночас, Верховним Судом України було визначено обставини, які підлягають доказуванню у справах зазначеної категорії. Зокрема, судам потрібно встановлювати:
- створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу;
- інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць;
- спрямування органами працевлаштування інвалідів до роботодавців;
- причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів, направлених спеціальними органами.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.
Частиною третьою статті 23 зазначеного Закону визначено, що індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, роботодавцями.
Відповідно до пунктів 5, 8 Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда індивідуальна програма розробляється протягом одного місяця з дня звернення інваліда до МСЕК і розробляється за участю інваліда.
З огляду на викладене, створення роботодавцями для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда.
У відповідності до вищевказаного Закону необхідним є надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів. Відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 19 Закону України «Про зайнятість населення» державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників.
Процедуру подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Згідно ст. 20 Закону порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Оскільки відповідачем, у строк встановлений законом, адміністративно-господарські санкції сплачені не були, позивачем було нараховано пеню, при обліковій ставці НБУ 9,50% в розмірі 3,58 грн.
В ході судового розгляду представником позивача було надано належним чином завірену копію Акту перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування №07-03-022/0241, згідно якого 26.03.2013 року Територіальною державною інспекцією з питань праці у Закарпатській області було проведено перевірку КП ЖРЕП №3 та виявлено порушення ст.19 Закону України «Про основу соціальної захищеності інвалідів в Україні» №875. В Акті зазначено, що начальник КП ЖРЕП №3 Балаж Г.Г. не забезпечив виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві протягом 2013 року. Даний акт підписаний начальником Балаж Г.Г. без зауважень та заперечень.
Посилання представника відповідача на важке матеріальне становище, а також на те, що починаючи з 05.10.2012 року працівників було попереджено про майбутнє вивільнення у зв'язку із скороченням штату внаслідок змін організації виробництва, суд не бере до уваги, оскільки середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2013 рік складала 9 осіб, що зобов'язувало підприємство працевлаштувати 1 інваліда. Суд не знайшов обґрунтованих підстав діям відповідача, щодо звільнення, працюючих у 2012 році, одразу 3 інвалідів.
Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, як посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд також бере до уваги, що згідно з частиною 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Позивач, як суб'єкт владних повноважень довів правомірність своїх дій та прийнятого рішення.
Таким чином, шляхом системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтовані, відповідачем не спростовані, а тому такі підлягають до задоволення.
Керуючись ст.ст. 160, 161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства житлово-ремонтного експлуатаційного підприємства №3 про стягнення 11922,22 грн. адміністративно-господарських санкцій та 3,58 грн. пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Комунального підприємства житлово-ремонтного експлуатаційного підприємства №3 (код ЄДРПОУ - 03344770, вул. Горького, 9, м. Мукачево) на користь Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції та пеню в сумі 11925,80 (одинадцять тисяч дев'ятсот двадцять п'ять гривень вісімдесят копійок).
Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
СуддяЯ.М. Калинич