13 травня 2014 р. Справа № 876/12481/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Улицького В. З., Гулида Р. М.,
за участю секретаря Корнієнко О. А.
представника позивача Дорош Р. В.
представника позивача Дорош Я. С.
представника відповідача Кельбас Р. А.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2013 року у справі № 813/6421/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Галдімбуд" до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
16 серпня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Галдімбуд" звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, яким просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14 травня 2013 року №0005081520.
Позов мотивує тим, що акт позапланової невиїзної перевірки №1355/15-20/37483928 від 15 квітня 2013 року та податкове повідомлення-рішення №0005081520 від 14 травня 2013 року ґрунтуються виключно на даних акта ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС №4723/22-1/35921869 від 8 листопада 2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Нові технології ТПВ" щодо підтвердження господарських відносин за травень 2012 року, червень 2012 року, липень 2012 року. Однак, на думку позивача, матеріали зустрічної звірки не можуть бути підставою для встановлення порушень, нібито допущених позивачем, та винесення оскаржуваного рішення відповідача, оскільки така зустрічна звірка є неправомірною, на підтвердження чого, зазначає, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2013 року у справі №2а-9946/12/1370, залишеним 21 червня 2013 року без змін після апеляційного перегляду, було визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС щодо проведення такої зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові технології ТПВ". А тому, акт зустрічної звірки №4723/22-1/35921869 від 8 листопада 2012 року не має жодної доказової сили і використання його в ході перевірки позивача є протиправним.
Окрім того, позивач загалом вказує на безпідставність та необґрунтованість висновків відповідача, до яких він дійшов у ході перевірки, про нікчемність господарських операцій та договорів, які укладалися позивачем із ТОВ "Нові технології ТПВ". Позивач вважає такі правочини правомірними в силу презумпції правомірності правочину та зважаючи на відсутність рішень суду про зворотне.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2013 року позовні вимоги задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби №0005081520 від 14 травня 2013 року.
З таким рішенням суду не погодився відповідач. Подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що в контрагента позивача не було реальної можливості виконувати взяті на себе зобов'язання за договором, відтак реальні господарські операції за договорами не могли відбуватись, а самі договори є нікчемними.
Представники позивача в судовому засіданні надали пояснення, просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення, апеляційну скаргу підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.
Вивчивши матеріали справи судом апеляційної інстанції встановлено, що 8 квітня 2013 року відповідачем було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань підтвердження відображення у податковій декларації з ПДВ податкового зобов'язання та податкового кредиту по взаємовідносинах із ТОВ "Нові технології ТПВ" за період з 1 травня 2012 року по 31 липня 2012 року, за результатами якої податковим органом було складено акт позапланової невиїзної перевірки №1355/15-20/37483928 від 15 квітня 2013 року.
Відповідно до акту перевірки позивачем порушено порядок ведення податкового обліку, не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ "Нові технології ТПВ" за період з 1 травня 2012 року по 31 липня 2012 року, завищено суми податкового кредиту в деклараціях з ПДВ за вказані періоди на суму 21174 грн, що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет з урахуванням залишку від'ємного значення на загальну суму 21174 грн. Згідно з актом перевірки, позивачем цими діями порушено пункти 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні", Наказу Міністерства фінансів України №88 від 24 травня 1995 року.
На основі вказаного акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0005081520 від 14 травня 2013 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 26467,50 грн (основний платіж - 21174 грн, штрафні санкції - 5293,50 грн).
Відповідно до акта №1355/15-20/37483928 від 15 квітня 2013 року, матеріалів справи та пояснень сторін, рішення про проведення перевірки та оскаржене податкове повідомлення-рішення було прийняте відповідачем, на основі акта ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС №4723/22-1/35921869 від 8 листопада 2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Нові технології ТПВ" щодо підтвердження господарських відносин за травень 2012 року, червень 2012 року, липень 2012 року.
Зокрема цим актом ДПІ у Печерському районі м. Києва стверджується про нереальність здійснюваних ТОВ "Нові технології ТПВ" операцій із своїми контрагентами, оскільки, зазначене Товариство власних виробничих потужностей та трудових ресурсів не має, що виключає можливість виконання ним будь-яких зобов'язань за господарськими договорами.
Водночас постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2013 року в справі №2а-9946/12/1370, яка була залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2013 року, визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС щодо проведення зустрічної звірки ТзОВ "Нові технології ТПВ" з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків за травень 2012 року, червень 2012 року, липень 2012 року та щодо відображення акту №4723/22-1/35921869 від 8 листопада 2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ "Нові технології ТПВ" в АІС "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПА України". Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2013 року зазначена постанова була залишена без змін.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Як передбачено пунктом 198.2 статті198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, сформування податкового зобов'язання у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (або контрагентами контрагентів позивача), в тому числі несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, про що вказано у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі-Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства в розумінні ст.9 Конституції України.
Зокрема, стаття 1 Протоколу до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".
Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі -ЄСПЛ), які згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477, мають в Україні значення джерела права.
Зокрема, у рішенні у справі "Щокін проти України" (п.49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.
Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.
Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії у випадку неправомірних дій іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".
Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні в справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.
Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема, у Шостій Директиві №77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі-Шоста Директива).
Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18 березня 2004 року №1629 визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а відповідно його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви.
Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи "Булвес проти Болгарії", а саме: "Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати".
Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту недійсності попередньої або наступної операції у низці поставок, в яку входять ці операції, через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.
Між позивачем та ТОВ "Нові технології ТПВ" було укладено договір на виконання будівельних робіт №10/12 від 10 липня 2012 року, договір на виконання будівельних робіт №16/12 від 16 травня 2012 року, договір на виконання будівельних робіт №04/12 від 4 червня 2012 року.
На виконання вказаних договорів ТОВ "Нові технології ТПВ" уклав із ТзОВ "Монарх" та ВТП "Автосервіс" ОПЛ договори на виконання будівельних робіт №18/04/12 від 18 квітня 2012 року, №05/06/12 від 5 червня 2012 року, №16/07/12 від 16 липня 2012 року.
На підтвердження виконання зазначених вище договорів позивачем надано акти приймання виконаних будівельних робіт по відповідних договорах і платіжні доручення про оплату таких робіт.
Також позивачем долучено податкові накладні на загальну суму ПДВ 21174,42 грн, виписані ТОВ "Нові технології ТПВ" за вказаними договорами: податкову накладну №751 від 30 листопада 2012 року на суму ПДВ 2552,48 грн, податкову накладну №825 від 31 травня 2012 року на суму ПДВ 10190,82 грн, податкову накладну №691 від 29 червня 2012 року на суму ПДВ 4749,54 грн, податкову накладну №690 від 29 червня 2012 року на суму ПДВ 3681,58 грн.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Оскільки відповідачем не надано доказів визнання спірних договорів недійсними судом, а позивачем надано докази виконання укладених договорів, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржене податкове повідомлення-рішення прийнято безпідставно та в порушення вимог законодавства, відтак його необхідно скасувати.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2013 року у справі № 813/6421/13-а - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів з дати складення в повному обсязі.
Головуючий Кузьмич С. М.
Судді Улицький В. З.
Гулид Р. М.
Повний текст ухвали складено 16 травня 2014 року