Справа: № 825/707/14 Головуючий у 1-й інстанції: Баргаміна Н.М. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.
Іменем України
12 червня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.;
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Управління Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Управління Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області до Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови, -
У лютому 2014 року, позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови. Свої позовні вимоги мотивував тим, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження винесена всупереч вимогам Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з тим, що підстава для її винесення, а саме неможливість виконати рішення суду без участі боржника, в даному випадку не підлягає застосуванню, оскільки позивач не ухиляється від виконання рішення суду. Крім того зазначає, що оскаржуваною постановою було виділено в окреме провадження постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 30.01.2014 року, постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 30.01.2014 року та постанови про накладення штрафу від 01.12.2013 року та від 05.11.2013 року, незважаючи на те, що така можливість виділення в окреме провадження прямо не передбачена законом. Просив суд скасувати постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №37299474.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.
Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.
За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.
З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, колегія суддів вважає, що розгляд справи має бути проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, на виконанні в Управлінні державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області знаходився виконавчий лист Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.03.2013 року №2а/2570/1782/2012 про зобов'язання Управління державної служби охорони при УМВС України в Чернігівській області здійснити виплату позивачу середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.06.2011 року по 01.12.2011 року.
На підставі заяви стягувача від 28.03.2013 року та виконавчого листа, державним виконавцем, керуючись статтями 17, 19, 20, 25 Закону України "Про виконавче провадження" було відкрито виконавче провадження, про що свідчить постанова про відкриття провадження від 01.04.2013 року ВП №37299474.
Управлінням державної служби охорони при УМВС України в Чернігівській області листом від 24.04.2013 року №16/1-2-1147 було повідомлено державного виконавця про неможливість виконання рішення, оскільки у виконавчому листі зазначено, що виплаті підлягає середня заробітна плата за час затримки розрахунку, а стягувач є особою рядового і начальницького складу і на нього розповсюджується поняття грошового забезпечення.
13.05.2013 року відповідачем було направлено позивачу вимогу про виконання рішення суду в строк до 23.05.2013 року та зобов'язано повідомити про його виконання.
Листом Управління державної служби охорони при УМВС України в Чернігівській області від 19.06.2013 року №16/1-2-1676 державного виконавця було повідомлено про звернення до суду за роз'ясненням рішення. Також позивач просив у вказаному листі зупинити виконання рішення до прийняття судом відповідного рішення.
05.07.2013 року позивачу була направлена вимога виконати рішення суду в строк до 15.07.2013 року та повідомити про його виконання. Одночасно відповідачем було вказано, що подання заяви про роз'яснення рішення суду боржником не зупиняє його виконання.
В зв'язку з невиконанням рішення суду, 02.08.2013 року та 02.10.2013 року державним виконавцем повторно надсилалися вимоги про виконання рішення суду.
Листом від 14.10.2013 року №16/1-2-2780 позивач повідомив відповідача про те, що Київським апеляційним адміністративним судом було відмовлено у роз'ясненні рішення суду та він зобов'язується в найкоротший термін його виконати.
24.10.2013 року відповідно до статей 5, 75 Закону України "Про виконавче провадження" позивачу була направлена вимога виконати рішення суду в строк до 30.10.2013 року та повідомити про його виконання.
В зв'язку з невиконанням рішення суду без поважних причин в наданий державним виконавцем строк, 05.11.2013 року державним виконавцем було винесено постанову ВП №37299474 про накладення штрафу на боржника у розмірі 680,00 грн., направлено вимогу виконати рішення суду в строк до 12.11.2013 року та повідомити про його виконання.
Оскільки, державним виконавцем не було отримано відповіді на вимогу виконати рішення суду, 20.11.2013 року було повторно направлено вимогу виконати рішення суду в строк до 26.11.2013 року.
В зв'язку з повторним невиконанням рішення суду без поважних причин в наданий державним виконавцем строк, 01.12.2013 року, керуючись статтею 89 Закону України "Про виконавче провадження", державним виконавцем було винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 1360,00 грн..
Листом від 16.12.2013 року №16/1-2-3412 позивач повідомив, що не ухиляється від виконання рішення суду та вживає всіх заходів на його виконання, проте на розрахунковому рахунку управління відсутні кошти.
22.01.2014 року відповідачем вкотре було направлено позивачу вимогу виконати рішення суду в строк до 31.01.2014 року та повідомити про його виконання.
30.01.2014 року державним виконавцем було винесено постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 1360,00 грн. та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 127,87 грн..
У зв'язку з невиконанням рішення суду, відповідачем 30.01.2014 року було направлено до Чернігівського міського відділу УМВС України в Чернігівській області подання про проведення досудового розслідування по факту невиконання посадовими особами Управління державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області виконавчого листа №2а/2570/1782/2012 від 19.03.2013 року, виданого Чернігівським окружним адміністративним судом.
07.02.2014 року відповідно до пункту 11 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження в зв'язку з неможливістю виконання рішення суду без участі боржника. Крім того, вказаною постановою було виділено в окреме провадження постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 30.01.2014, постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 30.01.2014 та постанови про накладення штрафу від 01.12.2013 року та від 05.11.2013 року.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам необхідно зазначити наступне.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження".
Статтею 1 Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно частини першої статті 11 Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною першою статті 25 Закону визначено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Відповідно до частини другої статті 25 Закону, державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Частиною п'ятою статті 12 Закону передбачено, що сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи.
Частиною першою статті 27 Закону встановлено, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону, державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.
Згідно до пункту 11 частини першої статті 49 Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.
Відповідно до частини першої та другої статті 75 Закону, після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.
Згідно до частини третьої статті 75 Закону України "Про виконавче провадження", у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.
Як вже встановлено, державним виконавцем на адресу позивача неодноразово направлялись вимоги про виконання рішення суду згідно виконавчого листа № 2а/2570/1782/2012 від 19.03.2013 року.
Проте, Управлінням державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, у встановлений державним виконавцем строк, даний виконавчий документ не виконано.
З цих підстав державним виконавцем до Управління державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області застосовано штраф, про що винесено відповідні постанови.
Незважаючи на вищевказані заходи, рішення суду боржником не було виконано, у зв'язку з чим державний виконавець звернувся до відділу УМВС України в Чернігівській області з поданням, в якому просив провести досудове розслідування по факту не виконання посадовими особами Управління державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області виконавчого листа № 2а/2570/1782/2012 від 19.03.2013 року, виданого Чернігівським окружним адміністративним судом.
Тобто, відповідач при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №37299474 від 07.02.2014 року діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо посилання представника позивача на те, що державний виконавець при виділенні в окреме провадження постанов про стягнення з боржника виконавчого збору, про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій та про накладення штрафу керувався власним переконанням, а не чинним законодавством України, є безпідставними з огляду на наступне.
Окремі питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню визначає Інструкція з організації примусового виконання рішень, яка розроблена відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 року за №489/20802.
Відповідно до підпункту 3.7.4 пункту 3.7 вказаної Інструкції, у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 5, 8, 9, 11 - 13 частини першої статті 49 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа) зазначає про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та не пізніше наступного робочого дня після завершення такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, про що виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
В силу підпункту 3.13.2 пункту 3.13 зазначеної Інструкції, у разі якщо виконавче провадження було завершено, а витрати на організацію та проведення виконавчих дій не були стягнуті, постанова про стягнення витрат на організацію та проведення виконавчих дій виділяється в окреме провадження в порядку, передбаченому підпунктом 3.7.4 пункту 3.7 цього розділу.
Одночасно пункт 8.8. даної Інструкції передбачає, що при виконанні рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, у разі якщо боржник самостійно не сплачує виконавчий збір, витрати на організацію та проведення виконавчих дій та накладені на нього штрафи у передбачених Законом випадках, державний виконавець примусово стягує виконавчий збір, витрати на організацію та проведення виконавчих дій та накладені на боржника штрафи одночасно із виконанням такого рішення. Після завершення виконавчого провадження з виконання рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, якщо виконавчий збір, витрати на організацію та проведення виконавчих дій, штрафи не стягнуто, державний виконавець відкриває виконавчі провадження за відповідними постановами та вживає заходів примусового виконання рішень, передбачених Законом, шляхом звернення стягнення на кошти та інше належне боржнику майно.
Таким чином, чинним законодавством встановлено обов'язок державного виконавця виділити в окреме провадження не стягнуті суми з боржника у разі завершення виконавчого провадження.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №37299474.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, поряд з тим, що на суб'єкта владних повноважень, у випадку, якщо він є відповідачем в адміністративній справі, покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, Кодексом адміністративного судочинства України на кожну сторону, в не залежності від того чи є вона суб'єктом владних повноважень, покладено обов'язок щодо доведення обставин на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.
Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 17 червня 2014 року.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Костюк Л.О.
Судді: Бужак Н.П.
Твердохліб В.А.