Справа: № 2320/3997/12 Головуючий у 1-й інстанції: Іваненко І.В. Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.
Іменем України
03 червня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Глущенко Я.Б.та Шелест С.Б.,
при секретарі - Грабовській Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 26 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, Міськрайонного управління Держкомзему у м. Черкаси та Черкаському районі Черкаської області про часткове скасування рішення сільради, визнання незаконною відмови у видачі державного акту на право власності на земельну ділянку та зобов'язання видати державний акт на право власності на земельну ділянку, -
У грудні 2012 року позивач - ОСОБА_3 звернулась до Черкаського районного суду Черкаської області із адміністративним позовом до Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, Міськрайонного управління Держкомзему у м. Черкаси та Черкаському районі Черкаської області про часткове скасування рішення сільради, визнання незаконною відмови у видачі державного акту на право власності на земельну ділянку та зобов'язання видати державний акт на право власності на земельну ділянку, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просила скасувати рішення Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області № 23-8 від 29.05.2012 року, визнати незаконною відмову Міськрайонного управління Держкомзему у м. Черкаси та Черкаському районі Черкаської області у державній реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_3, зобов'язати Міськрайонне управління Держкомзему у м. Черкаси та Черкаському районі Черкаської області видати державний акт на право власності на виділену рішенням від 19.10.2011 року № 13-3 земельну ділянку по АДРЕСА_1 ОСОБА_3.
Постановою Черкаського районного суду Черкаської області від 26 лютого 2013 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 26 лютого 2012 року та ухвалити нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 26 лютого 2012 року - без змін виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що органи місцевого самоврядування, наділені, відповідно до норм Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування» повноваженнями скасовувати чи вносити зміни до своїх рішень, разом з тим, відповідно до рішення Конституційного суду органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами. Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. З урахуванням того, що на підставі рішення Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області № 13-3 від 19 жовтня 2011 року (яке було скасоване оскаржуваним рішенням) ОСОБА_3 за її зверненням була надана у приватну власність земельна ділянка площею 0,5247, останньою було виготовлено відповідну технічну та дозвільну документацію, Будищенська сільська рада Черкаського району Черкаської області не мала права, відповідно до норм чинного законодавства, скасовувати це рішення.
Колегія суддів погоджується із наведеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено в суді першої інстанції, рішенням Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області № 13-3 від 19 жовтня 2011 року за зверненням ОСОБА_3, останній була надана у приватну власність земельна ділянка площею 0,5247 га за адресою: АДРЕСА_2.
На підставі вказаного рішення сільради, виготовивши відповідну документацію, позивачка звернулася до Міськрайонного управління Держкомзему у м. Черкаси та Черкаському районі Черкаської області щодо видачі їй відповідного державного акту на право власності на земельну ділянку.
Листом від 09 листопада 2012 року Міськрайонне управління Держкомзему у м. Черкаси та Черкаському районі Черкаської області відмовило позивачці у видачі державного акту на землю, оскільки Будищенська сільрада повідомила управління, що рішенням цієї сільради № 28-8 від 29 травня 2012 року були внесені зміни до попереднього рішення сільради № 13-3 від 19 жовтня 2011 року, а саме - рішення Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області № 13-3 від 19 жовтня 2011 року було скасоване в частині надання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 0,5247 га за адресою: АДРЕСА_2.
Будищенська сільрада у своєму рішенні № 28-8 від 29 травня 2012 року зазначила, що органом місцевого самоврядування фактично виправлено власну помилку, допущену нею у рішенні № 13-3 від 19 жовтня 2011 року, оскільки за позивачкою по указаній вище адресі завжди згідно з документами сільради рахувалася земельна ділянка площею 0,12 га. Розширення цієї ділянки ніколи не відбувалося. Більше того, сільрада своїм рішенням № 19-3 від 12 листопада 2008 року відмовила у виділенні земельної ділянки площею 0,71 га АДРЕСА_2 Звідки колишній сільський голова і землевпорядник сільради взяли відомості про збільшення указаної ділянки з 0,12 га до 0,5247 га, невідомо. Чим керувалася сільрада при ухваленні рішення № 13-3 від 19 жовтня 2011 року про передачу у власність позивачці ділянки площею 0,5247 га, а також при наданні дозволу на замовлення технічної документації на цю ділянку й при видачі довідок про рахування за позивачкою за вказаною адресою ділянки площею 0,53 га, незрозуміло. Вказав, що підставами для скасування раніше ухваленого рішення сільради стали також заяви громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про відкликання своїх підписів з акту погодження меж ділянки позивачки. Повідомив, що інших підстав для ухвалення такого рішення не було, тобто вказана земельна ділянка не належить до земель, які не можуть бути приватизовані.
Вважаючи вказані дії відповідачів протиправними, позивачка звернулась до суду.
Обговорюючи правомірність вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.
Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Відповідно до ч.2 ст. 10 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Так, відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, в тому числі, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно з частиною першою статті 59 вищевказаного Закону, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Статтею 144 Конституції встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Відповідно до ч.1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Натомість ч. 10 ст. 59 вищевказаного Закону зазначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
У зв'язку із неоднаковим застосуванням даного пункту закону та за необхідністю офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Конституційним Судом було прийнято рішення 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009, справа N 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), пунктом 5 якого передбачено, що у Конституції України зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (частина друга статті 144). Цьому конституційному положенню відповідають Закон, у частині десятій статті 59 якого визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку, та інші закони України, зокрема "Про столицю України - місто-герой Київ", згідно з частиною третьою статті 8 якого рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України зупиняються в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Системний аналіз цих конституційних і законодавчих положень та положень пункту 5 статті 121, пункту 9 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України свідчить, що на прокуратуру України покладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами місцевого самоврядування. Закон України "Про прокуратуру", прийнятий до набуття чинності Конституцією України, є чинним у частині, що не суперечить Основному Закону України, і передбачає порядок зупинення рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України. Цим законом установлено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право опротестовувати акти виконавчих органів місцевих рад та вносити подання або протести на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень. Протест прокурора приноситься до органу, який видав цей акт і зупиняє його дію, прокурору надається право звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним, і подача такої заяви зупиняє дію правового акта (частини перша, третя, четверта статті 21 Закону України "Про прокуратуру").
У зв'язку з наведеним Конституційний Суд України дійшов висновку, що за змістом частини другої статті 144 Конституції України, частини десятої статті 59 Закону рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються прокурором у встановленому Законом України "Про прокуратуру" порядку з одночасним зверненням до суду. При цьому Конституційний Суд України зазначає, що право прокурора оскаржувати до суду рішення органів місцевого самоврядування не є абсолютним, оскільки у Конституції України закріплено, що її норми є нормами прямої дії, а отже, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, як і право на оскарження в суді рішень органів місцевого самоврядування гарантується безпосередньо на підставі Конституції України кожному (частина третя статті 8, частина друга статті 55).
Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).
Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.
Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Судом першої інстанції правомірно було встановлено, що рішення Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області № 13-3 від 19 жовтня 2011 року «Про надання ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки площею 0,5247 га за адресою: АДРЕСА_2» є ненормативним актом даної сільської ради і повністю вичерпує свою дію виконанням даного рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 на підставі вищевказаного рішення розробила технічну та дозвільну документацію, а отже - виконала рішення, в розумінні норм Закону України «Про місцеве самоврядування».
Окрім того, відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Отже обов'язковою ознакою адміністративного позову є звернення до адміністративного суду особи, права якої порушено з метою захисту своїх прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи. апелянтом у даній справі є ОСОБА_2, яким в апеляційній скарзі зазначено, що останній є суміжним землекористувачем з ОСОБА_3, межа земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що відображена в свідоцтві про право власності на нерухоме майно проходить крізь нерухомість, яка належить апелянту та фактично ? сараю - гаражу знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_3
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на той факт, що апелянтом не надано жодного доказу на порушення його прав рішенням суду першої інстанції, а тому у задоволенні апеляційних вимог необхідно відмовити.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 26 лютого 2012 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, 255 КАС України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 26 лютого 2012 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.Є.Пилипенко
Судді Я.Б. Глущенко
С.Б. Шелест
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 03.06.2014 року.
.
Головуючий суддя Пилипенко О.Є.
Судді: Глущенко Я.Б.
Шелест С.Б.