05 червня 2014 рокум. Ужгород№ 807/1631/14
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Маєцька Н.Д.
за участю секретаря судового засідання Сологуб Д.Я. та сторін, які беруть участь у справі:
представника позивача: Кіш А.С.,
представника відповідача: Олійник Р.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 05 червня 2014 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 11 червня 2014 року.
Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю «Каскад» про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем подано до відділення звіт форма №10-ПІ річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2013 рік, з якого випливає, що відповідач вимогу Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII не виконав. Згідно рядка 03 звіту, кількість інвалідів, які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст.19 Закону становить 3 особи, в той же час, згідно рядка 02 звіту, на підприємстві протягом 2013 року середньооблікова кількість інвалідів становила 1 особу.
Як зазначає позивач, відповідач повинен був самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулось порушення, розрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції. Оскільки середньорічна зарплата штатного працівника у відповідача в 2013 році становила 16260 грн., то за непрацевлаштування інвалідів у необхідній кількості, а отже невиконання нормативу - відповідач повинен сплатити в дохід Державного бюджету 16260 х 2 = 32520,00 грн. Однак, відповідач до 15.04.2014 року, строк встановлений законом, адміністративно-господарські санкції самостійно не сплатив. Крім того, з відповідача повинна бути стягнута пеня у розмірі 204,96 грн. за порушення строків сплати адміністративно-господарських санкцій.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з мотивів, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та подав заперечення, в яких зазначає, що позовні вимоги вважає необґрунтованими та проти їх задоволення заперечує. Відповідач зазначає, що вжив усі залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення. Відповідач у 2013 році виконав вимоги чинного законодавства щодо нормативу створення робочих місць для інвалідів, фактично створивши 3 робочі місця для осіб з обмеженими можливостями, з них на 1 робоче місце інваліди були працевлаштовані, а 2 місця залишалися вакантними. Відповідач щомісячно інформував Свалявський районний центр зайнятості про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів. Крім того, відповідач наголошує, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Заслухавши думку представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 9 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку.
З огляду на вказану норму та відповідно до пункту 1 частини першої статті 3, пункту 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), справи за позовами суб'єктів владних повноважень - відділень Фонду до роботодавців про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за кожне робоче місце призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним, є адміністративними.
Відповідно до ч.3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів і звітувати фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивач в позовній заяві та його представник в судовому засіданні доводив, що підприємством подано до відділення звіт форми №10-ПІ річна «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» за 2013 рік, з якого випливає, що Відповідач вимогу Закону не виконав. Відповідно, в силу вимог ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують адміністративно-господарські санкції сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
В ході судового розгляду, судом встановлено, що відповідачем подано до відділення Фонду звіт "Про зайнятість та працевлаштування інвалідів» за 2013 рік відповідно до якого середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві Відповідача становила у звітному періоді 70 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів - 3 осіб, у той час коли фактично у звітному році Відповідачем було працевлаштовано 1 особу, якій відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, що не заперечується позивачем.
Письмовими доказами по справі встановлено, що Відповідачем щомісячно подавались до Свалявського районного центру зайнятості населення звіти форми 3-ПН щодо наявності вакансій для працевлаштування інвалідів, що підтверджується копіями даних звітів наявних в матеріалах справи із відміткою центру зайнятості про їх прийняття. Також, спеціально створеною комісією товариства на початку 2013 року була проведена перевірка дотримання товариством вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а також перевірка створення робочих місць для інвалідів, що підтверджується відповідними актами.
Відповідно до частин другої, третьої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (частина перша статті 18 Закону).
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у них професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно ч. 3 ст. 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Отже, процес працевлаштування інвалідів повинен починатися із звернення інваліда на підприємство чи до державної служби зайнятості, і лише пряма відмова підприємства прийняти на роботу інваліда чи відсутність реагування на заяву інваліда може бути підставою для застосування санкцій.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Таким чином, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Відповідно до п.4.4 рекомендацій Президії Вищого адміністративного суду України «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування» від 14.04.2008 N 07.2-10/2, при розгляді даної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини:
- створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу;
- інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад);
- спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування;
- причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.
У постанові Верховного Суду України від 02 лютого 2010 року, що ухвалена у справі за № 10/03, викладено правову позицію щодо застосування положень статей 18-20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», яка полягає у наступному. Суди, дійшовши висновку про обґрунтованість застосування санкцій за незайняті інвалідами робочі місця, помилково не врахували, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. У зв'язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись. Аналогічні позиції висловлені Верховним Судом України у постановах від 26.06.2012 р. по справі №21-105а12, від 02.04.2013 р. по справі №21-95а13, від 17.12.13 по справі № 21-456а13, від 16.04.14 по справі № 21-156а14.
Відповідно до статті 161 частини 2 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу. Викладена вище правова позиція Верховного Суду України міститься у постанові, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС України, тому є обов'язковою до застосування судом під час розгляду адміністративної справи.
Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
У зв'язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, або за відмову направлених інвалідів працевлаштуватися або за відсутності безпосереднього звернення інваліда для працевлаштування та враховуючи, що Позивачем в судовому засіданні не доведено, що в діях або бездіяльності роботодавця є склад правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарської санкції.
Статтею 71 КАС визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Так як при розгляді справи встановлено, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, тому суд приходить до висновку, що є незаконною вимога позивача про застосування адміністративно-господарських санкцій до відповідача за невиконання нормативу робочих місць.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 11, 70, 71, 72, 86, 160-163,254 КАС України, суд -
1. У задоволенні позовної заяви Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад" про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити повністю.
2. Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
СуддяН.Д. Маєцька