26 травня 2014 року м. Київ К/9991/29130/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді: Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську
на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03.03.2011 р.
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 р.
у справі №2а-1349/11/1270
за позовом Державного підприємства «Луганськвугілля»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську
про визнання дій протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень,
Державне підприємство «Луганськвугілля» звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Луганську про визнання дій протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 03.03.2011 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 р., позовні вимоги задоволено, визнано незаконними дії відповідача по перерозподілу сплачених сум з податку на додану вартість по платіжним дорученням № 1618-КН від 05.11.2010 р. у розмірі 10403,56 грн., № 1727-КН від 23.11.2010 р. у розмірі 61700,00 грн., № 642-У від 23.11.2010 р. у розмірі 100 000,00 грн., № 1728-КН від 24.11.2010 р. у розмірі 33199,00 грн., № 644-У від 24.11.2010 р. у розмірі 20 000,00 грн., № 645-УН від 24.11.2010 р. у розмірі 50 000,00 грн., №1765-К від 26.11.2010 р. у розмірі 24 184,00 грн., зобов'язано відповідача зарахувати суми, сплачені позивачем за платіжними дорученнями у відповідності з призначенням платежу, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3,40 грн.
Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Відповідачем на підставі акту від 06.01.2011 р. № 3/08-2/32473323 про результати невиїзної документальної перевірки позивача, з питань своєчасності сплати до бюджету сум податкових зобов'язань за період з 03.03.2010 р. по 26.11.2010 р. були прийняті податкові повідомлення рішення від 24.01.2011 р. № 00011888012, № 0001878012, № 0001868012.
Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень було встановлення податковим органом несвоєчасність сплати позивачем узгоджених податкових зобов'язань з земельного податку та податку на додану вартість.
Натомість, заперечуючи таку несвоєчасність, позивач зазначив, що розбіжності виникли внаслідок того, що при погашенні податкових зобов'язань, черговість погашення таких зобов'язань була визначена податковим органом без врахування призначення платежу, наведеного в платіжних документах.
Так, позивачем було перераховано узгоджену суму податкового зобов'язання із визначенням призначення платежу, а саме:
сума, сплачена за платіжним дорученням № 1618-КН від 05.11.2010 р., спрямована на погашення податку за землю за жовтень 2010 року у розмірі 10403,56 грн.;
сума, сплачена за платіжним дорученням № 1727-К від 23.11.2010 р., спрямована на розстрочку з ПДВ згідно рішення суду № 2а-28666 від 25.12.2009 р. та Постанови КМУ № 270 від 07.03.2002 р. у розмірі 61 700,00 грн.;
сума, сплачена за платіжним дорученням № 642-У від 23.11.2010 р., спрямована на розстрочку з ПДВ згідно ухвали суду № 2а-2941/10/1270 від 23.04.2010 р. та Постанови КМУ №270 від 07.03.2002 р. у розмірі 100 000,00 грн.;
сума, сплачена за платіжним дорученням № 1728-КН від 24.11.2010 р., спрямована на розстрочку з ПДВ згідно рішення суду № 2а-28666/09/1270 від 25.12.2009 р. та Постанови КМУ № 270 від 07.03.2002 р. у розмірі 33 199,00 грн.;
сума, сплачена за платіжним дорученням № 644-У від 24.11.2010 р., спрямована на розстрочку з ПДВ згідно рішення суду № 2а-28666/09/1270 від 25.12.2009 р. та Постанови КМУ № 270 від 07.03.2002 р. у розмірі 20 000,00 грн.;
сума, сплачена за платіжним дорученням № 645-УН від 24.11.2010 р., спрямована на розстрочку з ПДВ згідно рішення суду № 2а-28666/09/1270 від 25.12.2009 р. та Постанови КМУ № 270 від 07.03.2002 р. у розмірі 50 000,00 грн.;
сума, сплачена за платіжним дорученням № 1765-К від 26.11.2010 р., спрямована на розстрочку з ПДВ згідно ухвали суду № 2а-2941/10/1270 від 23.04.2010 р. та Постанови КМУ №270 від 07.03.2002р. у розмірі 24 184,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач вказує на наявність права у податкової інспекції самостійно встановлювати черговість погашення податкових зобов'язань платника податків, а саме - направляти суми спрямовані платником податків на погашення поточного податкового зобов'язання, при веденні оперативного обліку платежів цього платника, на погашення податкового боргу за інший податковий період з того ж самого податку у порядку календарної черговості його виникнення.
Із таким висновком відповідача обгрунтовано не погодились попередні судові інстанції зважаючи на таке.
Нормами п.1.2 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання визначено як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Згідно пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 наведеного Закону, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього Закону для подання податкової декларації.
Відповідно до п.7.7 ст.7 цього ж Закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
Наведена норма визначає правило, але не містить порядку або механізму його реалізації та не передбачає будь-якого суб'єктного складу, тобто переліку осіб, щодо яких вона застосовується, та переліку осіб, яким надано право її виконання.
Інші норми Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» також не встановлюють порядку та механізму погашення боргу за рахунок сплачених платником податків поточних податкових зобов'язань і в жодному разі не наділяють орган державної податкової служби повноваженнями здійснювати будь-які дії стосовно черговості сплати податкових зобов'язань чи погашення податкового боргу, зміни призначення платежу, вказаного платником податків, а також розпоряджатися його коштами.
Підпункт 8.6.2 п.8.6 ст.8 зазначеного Закону надає платнику податків право вільно здійснювати операції з коштами без узгодження з податковим органом.
Наявність податкового боргу за інші податкові періоди не позбавляє права платника податків виконати свої поточні податкові зобов'язання.
Зміст наведених правових норм дозволяє зробити висновок щодо відсутності повноважень у органу державної податкової служби змінювати призначення коштів, які сплачуються платником податків у рахунок погашення його податкових зобов'язань.
Відтак, своєчасна оплата позивачем поточних податкових зобов'язань, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними у матеріалах справи, свідчить на користь висновку про дотримання позивачем законодавчих вимог та безпідставності застосування штрафних (фінансових) санкцій контролюючим органом.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанції.
На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську залишити без задоволення.
2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03.03.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 р. у справі №2а-1349/11/1270 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.