08 квітня 2014 року м. Київ К-32963/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Костенка М.І.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4, Спільного Українсько-Австрійського підприємства "Капітал" на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12.07.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.09.2010 у справі № 2а-3428/10/1270
за позовом ОСОБА_4
до Старобільської міжрайонної державної податкової інспекції в Луганській
області
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Спільне Українсько-Австрійське підприємство "Капітал"
про визнання неправомірною бездіяльність, -
У травні 2004 року гр. ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом в порядку ст. 2481 Цивільного процесуального кодексу України із вимогами визнати неправомірною бездіяльність керівника державного податкового органу, яка полягає у ненаданні висновків до органу державного казначейства із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету за вересень 2001 року у сумі 171 879,00 грн., та відсотків за несвоєчасне відшкодування податку Підприємству (третя особа) у сумі 242 209,99 грн., очолюваному позивачем.
Справа розглядалась судами неодноразово, рішення яких у подальшому скасовувались судами апеляційної та касаційної інстанцій.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.08.2006 К-6742/06 судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій були скасовані, а матеріали справи було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У процесі судового розгляду цієї справи позивачем уточнялись та змінювались позовні вимоги, зокрема, після повернення справи з суду касаційної інстанції на новий розгляд, під час попереднього судового засідання позивачем було уточнено позовні вимоги, які полягали у визнанні неправомірною бездіяльність державного податкового органу щодо невідшкодування з державного бюджету суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за вересень 2001 року.
Також, 27.05.2010 до суду першої інстанції надійшла заява Спільного Українсько-Австрійського підприємства "Капітал" про вступ у справу у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, а саме про визнання неправомірною бездіяльність Державної податкової інспекції щодо невідшкодування з державного бюджету суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за вересень 2001 року та процентів, нарахованих на бюджетну заборгованість.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12.07.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.09.2010 у справі № 2а-3428/10/1270, у позові відмовлено за необґрунтованістю.
Не погодившись із судовими рішеннями, позивач та третя особа до Вищого адміністративного суду України спільно подали касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з вимогами чинного законодавства за результатами фінансово - господарської діяльності Підприємство подало до органу державної податкової служби податкову звітність за встановленою формою. Відповідно до податкових декларацій з ПДВ у Підприємства виникло перевищення податкового кредиту над сумами податкових зобов'язань за вересень 2001 року на суму 850 032,00 грн.
За результатами перевірки Підприємства з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування за вересень 2001 року податковим органом було складено Акт від 22.01.2002, яким було встановлено ряд порушень у позивача, в тому числі і порушення пп. 7.4.1, п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", та на підстав якого було ухвалено рішення від 30.01.2002 № 6-23-24205020/225 про донарахування податкового зобов'язання та фінансових санкцій у сумі 771 869,00 грн. та податкове повідомлення - рішення від 30.01.201.2002 № 2 з аналогічною сумою донарахованого податкового зобов'язання, що призвело до зменшення заявленої суми бюджетного відшкодування за вересень 2001 року. Вказані обставинами була зумовлена бездіяльність державного податкового органу щодо повернення Підприємству надмірно сплаченого податку.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди правомірно виходили з того, що гр. ОСОБА_4 є неналежним позивачем у спорі даної категорії, а належним позивачем - Спільне Українсько-Австрійське підприємство "Капітал" порушено строк звернення до суду. Також судами було враховано обставини справи щодо обґрунтованості сформованої суми бюджетного відшкодування, з приводу якої поставлено питання у цій справі, та які (обставини) були встановлені судовими рішеннями в іншій справі.
Так, основні засади державної політики щодо порядку повернення надміру сплаченого ПДВ на момент виникнення спірних правовідносин було врегульовано Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість".
Відповідно до п. 7.7 ст. 7 цього Закону в редакції, чинній до 01.06.2005, вбачається, що алгоритм бюджетного відшкодування був таким.
Відшкодуванню з бюджету підлягали суми ПДВ, які визначалися як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду (п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).
У разі коли за результатами звітного періоду сума ПДВ мала від'ємне значення, вона підлягала відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації (п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).
Відшкодування здійснювалося шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунка на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговував, або шляхом видачі казначейського чека, який приймався до негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами. А суми, що не були відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважалися бюджетною заборгованістю, на яку нараховувались проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. У разі несвоєчасного відшкодування надмірно сплачених податків платник податку мав право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.
Загальний строк звернення до суду за захистом прав особи щодо повернення надміру сплачених податків на момент виникнення спірних правовідносин було визначено п. 15.3 ст. 15 Законом України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у 1 095 днів.
Персоніфікованим носієм прав і обов'язків, передбачених законом для даних правовідносин є Спільне Українсько-Австрійське підприємство "Капітал", яке відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України наділено цивільною правоздатністю з моменту створення, та з виникненням юридичного факту, який зумовив виникнення спору, набуло господарської процесуальної правоздатності, яка визначається як здатність мати процесуальні права та нести обов'язки.
До утворення судів адміністративної юстиції справи з питань відшкодування із Державного бюджету України суми податку на додану вартість платнику податку відповідно до вимог ст. 12 Господарського процесуального кодексу України були підвідомчі господарським судам України.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Підприємство до суду про захист порушеного права на бюджетне відшкодування за вересень 2001 року не зверталось, і лише у травні 2010 року вступило у справу у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, правовий статус якої визначено ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, Підприємством було пропущено строк, протягом якого юридична особа мала право звернутися до суду про стягнення бюджетної заборгованості.
Крім того, судами встановлено, що Підприємством було обрано інший спосіб захисту своїх прав, а саме оскаржено до суду рішення від 30.01.2002 № 6-23-24205020/225 про донарахування податкового зобов'язання та фінансових санкцій у сумі 771 869,00 грн. за безпідставне формування податкового кредиту у вересні 2001 року. У подальшому Підприємством було змінено позовні вимоги на стягнення невідшкодованої бюджетної заборгованості та процентів за несвоєчасне відшкодування, у задоволенні яких рішенням господарського суду Луганської області від 18.01.2006 у справі № 3/225н-(4/460н-(6/50н)), залишеним без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 13.03.2006, було відмовлено. вказані судові рішення у справі № 3/225н-(4/460н-(6/50н)) за наслідками перегляду Вищим адміністративним судом України ухвалою від 18.06.2009 К-17271/07 залишені без змін. Тобто, змінивши позовні вимоги під час розгляду справи № 3/225н-(4/460н-(6/50н)) Підприємство фактично відмовилось від оскарження рішення від 30.01.2002 № 6-23-24205020/225, яким юридичній особі було донараховано податкове зобов'язання з ПДВ.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду набирають законної сили з моменту проголошення (ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно зі ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Таким чином, рішення від 30.01.2002 № 6-23-24205020/225, з ухваленням якого сума від'ємного значення з податку на додану вартість за вересень 2001 року, заявлена до відшкодування, була зменшена, на момент розгляду цієї справи є узгодженим, а тому висновок суду першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, про відмову у задоволенні позову про визнання неправомірною бездіяльності Державної податкової інспекції щодо невідшкодування з державного бюджету залишкової суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за податковою декларацією з ПДВ за вересень 2001 року, є обґрунтованим.
Враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, які не дозволяють суду касаційної інстанції здійснювати переоцінку досліджених та оцінених судами попередніх інстанцій доказів, з огляду на правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до встановлених обставин, суд касаційної інстанції вважає за правильне касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4, Спільного Українсько-Австрійського підприємства "Капітал" відхилити.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12.07.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.09.2010 у справі № 2а-3428/10/1270 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
М.І. Костенко