26 травня 2014 року м. Київ К/9991/36026/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21.01.2011 р.
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.03.2011 р.
у справі №2а-28994/10/0570
за позовом Приватного підприємства «Промтехазов»
до Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області
про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Приватне підприємство «Промтехазов» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області (далі - відповідач) про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21.01.2011 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.03.2011 р., позовні вимоги задоволено: визнано неправомірними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 10.11.2010 р. №0000882301/0 та №0000902301/0, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.
Крім того, скаржником заявлено клопотання про заміну його правонаступником Маріупольською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області, у зв'язку із проведеною реорганізацією.
Відповідно до ст. 55 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Враховуючи викладене та надані докази перейменування відповідача, судова колегія вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено позапланову невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Фірма Томь» за період з 12.10.2009 р. по 31.03.2010 р., про що складено акт від 27.09.2010 р. №393/23-1/36637151, яким встановлено порушення позивачем п.5.1 ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податок на прибуток за ІV квартал 2010 року на 337 313,00 грн. та за І квартал 2010 року на 377 879,00 грн.; п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість на 572 176,00 грн. за листопад, грудень 2009 року та січень-березень 2010 року.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.11.2010 р. №0000882301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 891 962,00 грн., з яких 715 192,00 грн. за основним платежем та 176 770,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0000902301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 858 264,00 грн., з яких 572 176,00 грн. за основним платежем та 286 088,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ «Фірма Томь» за нікчемним правочином.
Контролюючий орган в акті перевірки зазначив, що господарські операції позивача з вказаним контрагентом не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень на іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення такої діяльності.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість та складу валових витрат по господарським операціям з придбання товарів у ТОВ «Фірма Томь».
З матеріалів справи вбачається, що 28.10.2009 р. позивач (покупець) з ПП «Фірма Томь» (продавець) уклав договір №64 на поставку товарів відповідно до специфікації № 1, за яким придбав ось блоків, кожух, блок 900/170, обойма блоків, ПКС Механізм качання (вал секторний).
Крім того, між позивачем та ТОВ «Фірма Томь» 02.11.2009 р. укладено договір №67, предметом якого була поставка товарів згідно специфікацій.
У той же час, фактичне виконання вказаних договорів підтверджено податковими та видатковими накладними, рахунками-фактурами та іншими первинними бухгалтерськими документами, наявними у матеріалах справи.
Податковим органом зазначено, що згідно акту позапланової невиїзної перевірки ПП «Фірма Томь» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2010 р. від 29.06.2010 р. №290/23-1/22041152 встановлено розбіжності у додатку 5 до декларації з податку на додану вартість, при цьому, ПП «Фірма Томь» надало пояснення про втрату необхідних для проведення перевірки первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, у зв'язку з чим податковий орган дійшов висновку про неможливість підтвердження правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно із нормою абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється (п.5.10 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що витрати позивача, понесені в рамках здійснення господарської діяльності з ТОВ «Фірма Томь» є документально підтвердженими, використання придбаних товарів підприємством у власній господарській діяльності доведено.
На підставі виписаних контрагентом позивача податкових накладних, останній суми податку на додану вартість сплачені у ціні придбаного товару, включив до складу податкового кредиту у період з листопада 2009 року по березень 2010 року.
Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.
Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Фірма Томь».
Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що недостатність у контрагента позивача трудових, виробничих або інших ресурсів не є обставинами, які самі по собі позбавляють правового значення виданих контрагентом підприємства податкових накладних, що виключає відповідальність платника податків (позивача).
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Зважаючи на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховано податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Державну податкову інспекцію у Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області на Маріупольську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Донецькій області.
2. Касаційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області залишити без задоволення.
3. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21.01.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.03.2011 р. у справі №2а-28994/10/0570 залишити без змін.
4. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.