29 квітня 2014 року м. Київ К-34126/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Карася О.В. (головуючого), Моторного О.А., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010 у справі № 2а-3041/10/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Європласт-Україна"
до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
У березні 2010 року Товариством до суду заявлений позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції від 09.03.2010 № 0000112320/0, яким позивачеві донараховано суму основного податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 517 416,66 грн. та фінансових санкцій - 210 749,99 грн. та від 09.03.2010 № 0000122320/0, яким донараховано суму основного податкового зобов'язання з податку на додану вартість (ділі - ПДВ) у розмірі 420 195,42 грн. та фінансових санкцій - 210 097,70 грн. за порушення вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" та Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог названих Законів.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволені.
Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
При цьому державний податковий орган обґрунтовує касаційну скаргу тим, що позивач завищив валові витрати та неправомірно включив до податкового кредиту з ПДВ суми з придбання консультаційних, маркетингових та юридичних послуг, оскільки первинні документи, які стали підставою для формування валових витрат оформленні з порушенням вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а формування податкового кредиту відбулось на підставі факсокопій, а не оригіналів податкових накладних.
У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами першої і апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена виїзна планова перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2009, за підсумками якої складено акт від 17.02.2010 №266/23-206/34017436 та встановлено порушення пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства ", пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п.7.4 ст.7, пп. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", які полягали у включенні до валових витрат суми з придбання консультаційних, маркетингових та юридичних послуг, які на думку контролюючого органу, підтверджені первинними документами, що оформлені з порушенням ст. 9 закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення № 88) та формування податкового кредиту по вказаних операціях на підставі факсокопій податкових накладних. Вказані порушення призвели до заниження податку на прибуток у сумі 517 416,66 грн. та завищення податкового кредиту на загальну суму 420 195,42 грн.
На підставі цього акта Державна податкова інспекція прийняла оспорювані податкові повідомлення-рішення.
Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.
При цьому слід зазначити, що наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат - первинні документи - є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування.
Отже, за своїм змістом наведені норми Закону № 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів та використання у господарській діяльності придбаних товарів (послуг).
Судами попередніх інстанції було досліджено первинні документи на виконання договорів про надання консультаційних, маркетингових послуг та юридичних послуг (договори, акти здачі - приймання робіт (надання послуг), додатки до актів здачі - приймання робіт (надання послуг), договори поставки, виписки по особовому рахунку позивача, тощо) та встановлено реальність виконання вказаних договорів, використання отриманих послуг позивачем у власній господарській діяльності
Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" власник або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, повинен забезпечити фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, які мають містити визначені Законом обов'язкові реквізити.
Відповідно до п. 2.7 Положення № 88, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади.
Законодавчо встановлений мінімум обов'язкових реквізитів, встановлених ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенням №88 - назва документа (форми), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Враховуючи вище зазначені норми, судами попередніх інстанцій встановлено, що первинні документи, якими оформлено господарські операції з придбання консультаційних, маркетингових та юридичних послуг складені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Суди також правильно вирішили спір в частині висновків фахівців контролюючого органу, що позивач не мав права на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ в складі отриманих послуг маркетингових та юридичних послуг, оскільки формування податкового кредиту за вказаними операціями відбулось на підставі факсокопій податкових накладних, а не на підставі неналежно оформлених оригіналів податкових накладних.
Так, згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. А відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені (нараховані) суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.
Із наведеного випливає, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.
Судом першої інстанції були досліджені в судовому засіданні оригінали спірних податкових накладних, належно завірені копії яких містяться у матеріалах справи, та встановлено, що вони заповнені у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".
Крім того, судами попередніх інстанцій було встановлено, що керуючись положенням пп. 7.4, пп. 7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР, позивачем було сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентами, які на час здійснення господарських операцій мали спеціальну податкову правосуб'єктність, податкових накладних, що відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та, що маркетингові та юридичні послуги позивачем були використані у власній господарській діяльності.
Отже, аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що позивач на підставі первинних, бухгалтерських, податкових документів та відповідно до вимог Закону № 334/94-ВР та Закону № 168/97-ВР за наслідками господарських операцій правомірно сформував валові витрати та податковий кредит.
З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржених податкових повідомлень-рішень.
За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова відхилити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010 у справі № 2а-3041/10/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді О.А. Моторний
А.О. Рибченко