29 квітня 2014 року м. Київ К-32168/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Карася О.В. (головуючого), Моторного О.А., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010 по справі № 2а-12015/08
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ротарі-Магік"
до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
У грудні 2008 року Товариством до суду заявлений позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції від 03.09.2008 № 0000412306/0, від 19.09.2008 № 0000442306/0 та № 0000452306/0, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та донараховано податкове зобов'язання з ПДВ за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог названого Закону.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.03.2009 у задоволенні позову відмовлено. Рішення вмотивовано висновком про те, що позивачем безпідставно визначено базу оподаткування операції з реалізації імпортованого товару на митній території України, оскільки відповідно до п. 4.1 вказаної статті база оподаткування операцій з поставки товарів на митній території України визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижчими від звичайних цін, а згідно з п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" базою оподаткування для товарів, що імпортуються, є договірна (контрактна) вартість, але не менша від митної, зазначеної у ввізній митній декларації, а отже база оподаткування при подальшій реалізації імпортного товару не може бути меншою, ніж митна вартість.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 21.09.2010 рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове, яким позовні вимоги задоволено. При цьому суд керувався тим, що митна вартість та звичайна ціна при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару не є тотожними.
Не погодившись із судовим рішенням апеляційної, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в період з 08 по 20 серпня 2008 року Державною податковою інспекцією проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника податку у банку за період з 01.09.2007 по 30.09.2007, з 01.12.2007 по 31.12.2007 та за період з 01.01.2008 по 31.01.2008, за підсумками якої складено акт від 20.08.2008 №9930/23-623/33589289. На підставі цього акта Державна податкова інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення від 03.09.2008 №0000412306/0.
Крім того, з 15 по 18 вересня 2008 року працівниками працівниками контролюючого органу проведено позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника податку у банку за період з 01.08.2007 по 30.09.2007 та за період з 1.11.2007 по 31.01.2008, за результатами якої складено акт від 18.09.2008 №10783/23-623/33589289. На підставі цього акта Державна податкова інспекція прийняла податкові повідомлення-рішення від 19.09.2008 №0000442306/0 та № 0000452306/0.
Так, з актів перевірок вбачається, що позивачем було порушено вимоги п. 4.1, п. 4.3 ст. 4, пп. 7.5.2 п. 7.5, пп. 7.3.6 п. 7.3, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки, на думку контролюючого органу, ціна імпортованого товару з метою обчислення ПДВ регулюється нормами Закону України "Про податок на додану вартість" та нормами митного законодавства і встановлюється у розмірі договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, обчислений у відповідності до законодавства та включається до складу податкового кредиту за умови використання імпортованих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Також, податкова інспекція зазначає, що при подальшій реалізації імпортованого товару податкові зобов'язання повинні визначатися за правилами, встановленими пп. 4.1 ст. 4 зазначеного Закону, тобто база оподаткування не може бути нижче митної вартості.
Спірним питанням у даній справі є визначення позивачем бази оподаткування операції з реалізації імпортного товару на митній території України.
Пункт 4.1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" у редакції, чинній на момент виникнення спору (далі - Закон №168/97-ВР) передбачає, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)), а відповідно до 4.3. вказаного Закону для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням відповідних витрат.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду.
При цьому "звичайна ціна" встановлюється за правилами п. 1.20 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства", залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.
Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону).
Підпунктом 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону передбачено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.
Згідно з положеннями Наказу Державної митної служби від 09.07.1997 № 307 "Про затвердження Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації" митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.
Відповідно до ст. 43 Митного кодексу України, товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом, а в свою чергу митний контроль у разі ввезення на митну територію України - після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.
Таким чином, митна вартість застосовується для нарахування податків і зборів для товарів, які перебувають під митним контролем, оскільки у відповідності до ст.259 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.
На підставі системного аналізу чинного законодавства можна дійти висновку про те, що митна вартість та звичайна ціна при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару не є тотожними.
Позиція ж податкової інспекції про те, що оскільки базою оподаткування для товарів, що імпортуються, є договірна (контрактна) вартість, але не менша від митної, зазначеної у ввізній митній декларації, а отже база оподаткування при подальшій реалізації такого імпортованого товару також не може бути меншою, ніж митна вартість не ґрунтується на приписах законодавства, оскільки жодною нормою законодавства не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.
З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржених податкових повідомлень-рішень.
За таких обставин переглянуте судове рішення апеляційної інстанції у справі відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції відхилити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010 по справі № 2а-12015/08 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді О.А. Моторний
А.О. Рибченко