10 квітня 2014 рокусправа № 808/660/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ясенової Т.І.
суддів: Головко О.В. Суховарова А.В.
секретар судового засідання: Троянов А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства „Електрометалургійний завод „Дніпроспецсталь" ім.А.М.Кузьмина", Запорізької митниці Міндоходів, яка є правонаступником Запорізької митниці, на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року у справі №808/660/13-а за позовом Публічного акціонерного товариства „Електрометалургійний завод „Дніпроспецсталь" ім. А.М.Кузьміна" до Запорізької митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішення й картки відмови, стягнення коштів, -
Публічне акціонерне товариство „Електрометалургійний завод „Дніпроспецсталь" ім. А.М.Кузьміна" звернулось до суду з позовом до Запорізької митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Запорізької митниці Міндоходів про визначення митної вартості за шостим методом №112030001/2012/000192/1 від 25.07.2012 року, та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні та пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 112030001/2/00053 від 25.07.2012 року за ВМД №112030001/2012/006537; стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства „Електрометалургійний завод „Дніпроспецсталь" ім. А.М.Кузьміна" переплату ввізного мита у сумі 22555,97 грн.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано: рішення Запорізької митниці Міндоходів про коригування заявленої митної вартості товарів №112030001/2012/000192/1 від 25.07.2012; картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 112030001/2/00053 від 25.07.2012. В іншій частині позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні позову та прийняти в цій частині нову постанову про задоволення позовних вимог.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги Запорізька митниця Міндоходів, посилаючись на її безпідставність, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення та відмовити позивачу в задоволенні позову.
В апеляційній скарзі Запорізька митниця Міндоходів, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову в частині скасування рішення про коригування заявленої митної вартості та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів черех митний кордон та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги позивач, посилаючись на її безпідставність, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позову та прийняти в цій частині нову постанову про задоволення позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що 26.05.2011 між позивачем та ЗАТ „ЕНЕРГОПРОМ МЕНЕДЖМЕНТ", Російська Федерація, було укладено зовнішньоекономічний контракт №324ЭМ-5-2011/12110737 на постачання товару, зокрема за специфікацією № 4 від 01.05.2012 на постачання електроду графітованого в розмірі 360 тон, за ціною 81 624 рос. рублів за одну тону, на загальну суму 29 384 640 рос. рублів., згідно з специфікаціями, відповідно до Інкотермс 2000 на умовах DAF - границя Росія-Україна.
25.07.2012 позивачем було подано до митниці ВМД № 112030001/2012/006537, згідно з якою митна вартість електроду графітованого була визначена за методом №1.
Країна походження товару, митне оформлення якого здійснювалось, - Росія, яка є договірною стороною Угоди про створення зони вільної торгівлі від 15.04.1994, діючою на момент митного оформлення товару. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Угоди, „договірні сторони не застосовують мито, податки і збори, які мають еквівалентну дію, а також кількісні обмеження на ввіз і/або вивіз товарів, які походять з митної території однієї з договірних сторін і призначені для митної території інших соговірних сторін. Винятки з даного торговельного режиму оформлюються документами, які є невід'ємною частиною цієї Угоди." Позивач при оформленні ВМД № 112030001/2012/006537 та ДМВ-1 до неї лише зазначив ввізне мито та вказав право на преференцію (графа 36 ВМД).
Судом встановлено, що на підтвердження заявленої митної вартості товару позивач надав: контракт № 324ЭМ-5-2011/12110737 від 26.05.2011, додаток № 4 від 31.05.2012, рахунок-фактуру (інвойс) № ЭМ-00712/НЭЗ від 11.07.2012, сертифікат якості № 700, сертифікати походження товару №№ RUUA 2105002073, RUUA 2105002080, пакувальний лист № 3, агентський договір № 29ЭМ-7-2006 від 03.07.2006, лист № 1573ЭМ-06-201, накладну № 60313130/110712/0006477, заяву до митниці № 112031/2185 та інші документи.
Під час здійснення митницею контролю правильності визначення митної вартості електроду графітованого було перевірено документи, подані для підтвердження митної вартості товарів, і відомості, що необхідні для здійснення митного контролю, й проаналізовано рівень митної вартості вказаного товару.
За результатами проведеного аналізу відповідач виказав сумніви щодо заявленої позивачем митної вартості товару та запросив ряд додаткових документів для підтвердження митної вартості товару, а саме: прайс - листи виробника товару; висновки про вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими організаціями; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; виписки з бухгалтерської документації.
Судом встановлено, що 25.07.2012 на вимогу відповідача позивачем додатково надано товарну накладну № 121322 від 11.07.2012, рахунок-фактуру №1903 від 11.07.2012, службову записку № 124-671 від 25.07.2012 щодо витребуваних документів.
25.07.2012, за результатами перевірки поданих документів, митницею не визнано сертифікат для надання товарам режиму вільної торгівлі, проте прийнято рішення №112030001/2012/0078/1 про визначення країни походження товару, яким визначено, що країна походження - Росія. Окрім того, відповідачем було здійснено митну оцінку товару та прийнято рішення про коригування заявленої митної вартості товарів № 112030001/2012/000192/1, відповідно до якого було застосовано резервний метод визначення митної вартості. На підставі наявної у відповідача цінової інформації вартість одиниці імпортованого товару складає 95,61 рос. рублів/кг.
25.07.2012 у зв'язку з прийняттям рішення про визначення митної вартості також було видано картку відмови в митному оформленні товарів № 112030001/2/00053, підставою стало невиконання у наданому до митного оформлення сертифікаті про походження товару форми СТ-1 вимог п.7.4 Правил визначення країни походження товарів у СНД від 20.11.2009, п.1.6.2 Порядку роботи відділу митних платежів регіональної митниці, митниці при здійсненні контролю за правильністю визначення країни походження товарів та прийняття рішень про визначення країни походження товару, затвердженого Наказом ДМСУ №1070 від 09.11.2009 (далі - Наказ №1070), ч.6 ст.43 Митного кодексу України.
25.07.2012 позивач подав нову митну декларацію №112030001/2012/006560, відповідно до якої розмір сплаченого ввізного мита склав 22 555,97 гривень.
Відповідно до ч.1 ст. 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та цією главою.
У відповідності до ч.1 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Згідно з частиною 2 ст. 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до абз. 1 ч.3 ст.53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.
Враховуючи наведене, право митниці вимагати додаткові документи виникає лише у разі, коли документи, перелічені у ч.1 ст. 53 Митного кодексу України, містять, зокрема, розбіжності.
Відмовляючи в митному оформленні товару за першим методом, митний орган послався на наявність розбіжностей, які містяться в поданих до митного оформлення документах, а саме: рахунок від виробника та рахунок від імпортера містять однакову ціну за товар, згідно з контрактом №324ЄМ-5-2011/12110737 від 26.05.2011, до ціни товару входить ціна тари та упаковки, а згідно з умовами агентського договору №29ЭМ-7-2006 від 03.07.2006, агенту повинна виплачуватись винагорода та інші додаткові витрати, понесені агентом. Тому, на думку відповідача, останні витрати повинні бути включені до ціни товару.
Проте такий висновок відповідача суперечить ч. 10. ст. 58 Митного кодексу України, відповідно до якої при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: 1) витрати, понесені покупцем: а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням; 2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів; б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів; в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо); г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів; 3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються прав на літературні та художні твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки та інші об'єкти права інтелектуальної власності. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. Порядок включення до ціни розрахунку роялті та ліцензійних платежів визначається Кабінетом Міністрів України; 4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця; 5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 7) витрати на страхування цих товарів.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що винагорода агенту, яка передбачена агентським договором №29ЄМ-7-2006 від 03.07.2006, сплачується не позивачем, а ВАТ „ЕНЕРГОПРОМ - Новочеркаський електродний завод" (як принципалом) своєму агенту - ЗАТ „ЕНЕРГОПРОМ МЕНЕДЖМЕНТ" і до додаткових витрат, зазначених в ч.10 ст. 58 Митного Кдексу України, не відноситься.
Судом обґрунтовано не прийнято до уваги посилання відповідача на неподання позивачем усіх додатково витребуваних документів не відповідає обставинам справи, оскільки позивачем, відповідно до приписів Митного Кдексу України, надавались відповідні документи, що підтверджують митну вартість, митницею не було встановлено розбіжностей саме в цих - обов'язкових - документах. Посилання відповідача тільки на наявну у нього інформацію про вартість товару, з якою здійснювалось порівняння, також не може бути визнано підставою для прийняття рішення про визначення митної вартості.
У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 54 Митного Кдексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Судом встановлено, що у митного органу під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості були відсутні підстави для сумнівів щодо числового значення заявленої декларантом митної вартості, оскільки подані декларантом документи містили в числовій формі об'єктивні дані про митну вартість товару. Проте, митницею безпідставно не було визнано заявлену декларантом митну вартість ввезеного товару та було прийнято рішення про її коригування.
Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню ст. VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ).
Згідно з ч. 2 ст. VII ГААТ, оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.
Згідно з ч.ч. 1, 3, 4 ст. 57 Митного Кдексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У відповідності до ч.ч. 1-5 ст. 58 Митного Кдексу України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
З поданих при митному оформлені документів та прийнятого митницею рішення вбачається наявність додержання умов, зазначених в ч.1 ст. 58 Митного Кдексу України, які дозволяють застосувати метод за ціною договору, та відсутність підстав, передбачених ч.2 ст.58 Митного Кдексу України, які б свідчили про неможливість застосування митним органом основного методу визначення митної вартості за ціною договору, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Також відсутні законні підстави для застосування резервного методу визначення митної вартості.
У відповідача за результатами перевірки поданих документів були відсутні підстави для ненадання товару режиму вільної торгівлі, у відповідності до Угоди про створення зони вільної торгівлі від 15.04.1994, в зв'язку з невизнанням сертифікату походження товару форми СТ-1.
На момент митного оформлення товару діяла Угода про створення зони вільної торгівлі від 15.04.1994. Згідно з п.1 Правил визначення країни походження товарів (додаток 1 до Угоди), країною походження товару вважається держава, де товар було повністю виготовлено або піддано достатній переробці. Відповідно до п.п. 10, 11 вказаних Правил, на посвідчення походження товару в даній державі-учасниці СНД необхідно надати митним органам країни ввозу декларацію-сертифікат (далі - сертифікат) про походження товару.
Під час експорту товарів з держави-учасниці СНД сертифікат про походження видається уповноваженими згідно з національним законодавством органом країни походження товару.
Держави-учасниці СНД обмінюються зразками печаток органів та підписів осіб, уповноважених завіряти сертифікати. Без надання зазначених зразків сертифікати вважаються недійсними і на товари не поширюються преференції, передбачені угодою про режим торгівлі.
Митний орган здійснює контроль за правильністю визначення країни походження товарів, що переміщуються через митний кордон України, та прийняття рішень про визначення країни походження товару, відповідно до Наказу №1070.
Згідно з п. 1.6 Наказу №1070, рішення приймається посадовими особами митного органу у разі: визнання сертифіката підробленим (фальсифікованим) за результатами перевірки уповноваженим органом; визнання преференційного сертифіката недійсним відповідно до Порядку проведення митними органами перевірки преференційних сертифікатів при ввезенні товарів на митну територію України на умовах угод про вільну торгівлю, затвердженого наказом Держмитслужби від 13.10.2003 N 683, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.12.2003 за N 1145/8466; визнання країни походження товару, заявленої у митній декларації відповідно до Класифікації валют та держав світу, затвердженої наказом Держкомстату від 08.07.2002 № 260, невідомою (за винятком товарів, наведених у статті 282 Митного кодексу України); відновлення до товару режиму вільної торгівлі/найбільшого сприяння згідно з законодавством України.
У відповідності до п.3.3 Наказу №1070, посадові особи відділу здійснюють контроль за правильністю визначення країни походження товарів під час митного контролю та митного оформлення товарів за запитами ПМО або посадових осіб відділу, що працюють на постійній основі в інших підрозділах митного органу (далі - запит), у разі: коли в декларації про походження товару та в інших документах, що подаються митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення, є розбіжності у відомостях про країну походження товару або митним органом встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у ВМД; виникнення обґрунтованих сумнівів відносно достовірності сертифіката (у тому числі преференційного сертифіката) або відомостей, що містяться в ньому; необхідності перевірки критерію достатньої переробки товару; спрацювання автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
Згідно з п.п. 3.5 - 3.8 Наказу №1070, запит, що надійшов до відділу, реєструється у встановленому порядку в журналі реєстрації та обліку рішень та запитів з питань визначення країни походження товару (далі - журнал). Журнал ведеться в електронному вигляді за допомогою програмно-інформаційного комплексу „Інспектор-2006" за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку.
Посадова особа відділу має право при перевірці відомостей про країну походження товару у визначеному законодавством України порядку: запитувати в декларанта сертифікат або додаткові відомості про країну походження товару (далі - додаткові відомості); готувати звернення митного органу до уповноваженого органу, що видав преференційний сертифікат, з приводу перевірки на достовірність преференційного сертифіката чи відомостей, що в ньому містяться, включаючи відомості про країну походження товару (у тому числі в разі необхідності перевірки критерію достатньої переробки товару); проводити необхідні консультації з іншими підрозділами митного органу; направляти звернення до Держмитслужби з приводу перевірки на достовірність сертифіката чи відомостей, що в ньому містяться, включаючи відомості про країну походження товару, в разі неможливості визначення країни походження товару на підставі додаткових відомостей. Звернення повинно відповідати вимогам пункту 3.4 цієї глави; ініціювати залучення в установленому порядку спеціалістів та експертів інших підприємств, установ та організацій (за згодою).
Декларант має право протягом 10 календарних днів з дня надходження запиту до відділу надати митному органу сертифікат або додаткові відомості.
Якщо декларант не надає у визначений пунктом 3.7 цієї глави сертифікат або додаткові відомості, то посадовою особою відділу приймається Рішення на підставі наявних документів і відомостей про країну походження.
Якщо подані декларантом сертифікат або додаткові відомості підтверджують відомості про країну походження товару, заявлені декларантом у графі 34 ВМД, то посадовою особою відділу на вільному місці запиту або на його зворотному боці проставляються дата, прізвище, ініціали, підпис, відбиток номерного штампа „Правильність визначення країни походження товару підтверджено" або робиться запис аналогічного змісту, після чого запит підписується начальником відділу або особою, що його заміщує. Рішення в такому разі за встановленою формою не приймається, копії документів, на підставі яких було визначено країну походження товару, залишаються у справах відділу разом із запитом.
У разі відсутності належним чином оформленого сертифіката чи додаткових відомостей про походження товару або у разі неможливості достовірно визначити країну походження товару, посадовою особою відділу приймається рішення про визнання країни походження товару, заявленої у ВМД відповідно до Класифікації валют та держав світу, затвердженої наказом Держкомстату від 08.07.2002 N 260, невідомою.
Судом встановлено, що при здійсненні митного оформлення електродів графітованих за ВМД № 112030001/2012/006537 ПАТ „Дніпроспецсталь" було надано сертифікат про походження товару (форми СТ-1) № RUUA 2105002073 від 11.07.2012 для підтвердження права на преференцію за Угодою 1994 року. Проте відповідач не визнав зазначений документ як підставу на підтвердження права на преференцію, не приймав рішень про визнання сертифіката підробленим (фальсифікованим)( п. 1.6.1. Наказу №1070) або про визнання преференційного сертифіката недійсним (п.1.6.2. Наказу №1070).
Відповідач всупереч нормам діючого митного законодавства, зокрема Наказу №1070, прийняв рішення, яке не передбачено вказаним Наказом - рішення про визначення країни походження товару, тоді як повинен був або підтвердити правильність визначення країни походження товару відбитком печатки і в такому разі ніяке рішення не приймається, або прийняти рішення про визнання країни походження товару невідомою.
Судом обґрунтовано не прийнято до уваги посилання відповідача на те, що рішення №112030001/2012/0078/1 про визначення країни походження товару не оскаржено, оскільки підстави для його оскарження та скасування у позивача відсутні, з огляду на те, що країною походження товару є Росія - так заявляв позивач, так зазначено й у рішенні митниці.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов оьгрунтованого висновку, що митним органом не доведено правомірність прийняття рішення щодо коригування митної вартості товарів за методом №6 та винесення картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні та пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №112030001/2/00053 від 25.07.2012 за ВМД № 112030001/2012/006537.
Судом встановлено, що відповідач в зв'язку з вищезазначеними обставинами прийняв картку відмови у митному оформленні товару № 112030001/2/00053 від 25.07.2012, де вказав, що товари не підлягають митному оформленню з таких причин: заповнення граф 12 и 45 ВМД не відповідає вимогам Наказу Державної митної служби України №307 від 09.07.1997, підстава ст. ст. 54-55 Митного Кодексу України, та рішенню про коригування митної вартості №112030001/2012/000192/1 від 25.07.2012.
На підставі рішення про визначення країни походження товару №112030001/2012/0078/1 від 25.07.2012, у наданому до митного оформлення сертифікаті про походження товару форми СТ-1 не виконуються вимоги, визначені п. 7.4 Правил визначення країни походження товарів у СНД від 20.11.2009, п 1.6.2. Порядку, затвердженого Наказом №1070, п.6 ст. 43 Митного Кодексу України.
Судом встановлено, що відповідач в картці відмови зазначив вимоги, виконання яких забезпечує позивачу можливість прийняття митної декларації: зазначити в новій ВМД в графах 12 та 45 митну вартість товару, перераховану відповідно до рішення про коригування митної вартості №112030001/2012/000192/1 від 25.07.2012 за офіційним курсом гривні до відповідної іноземної валюти, установленим НБУ на дінь прийняття митної декларації та відповідно до рішення про визначення країни походження товару №112030001/2012/0078/1 від 25.07.2012, надати належним чином оформлений сертифікат або сплатити митні платежі на загальних підставах.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що подання нової ВМД № 112030001/2012/006560 та сплата за нею митних платежів на загальних підставах з боку позивача є виконанням умов картки відмови.
У разі постановлення судового рішення про протиправність та скасування рішень митниці про визначення митної вартості товару за певним методом, повторного оформлення вантажу не відбувається.
Згідно з п.п. 1 - 4 розділу ІІІ Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом ДМСУ № 618 від 20.07.2007, для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою. Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.
Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до відділу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.
Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.
Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу.
Крім того, відповідно до п. 1.2 розділу 1 Порядку розрахунково-касового обслуговування через органи Державного казначейства України митних та інших платежів, які вносяться до/або під час митного оформлення, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 25/44 від 24.01.2006, "надміру сплачені митні та інші платежі - сума коштів, що з різних причин унесена понад розмір, установлений законодавством."
Враховуючи, що позивач не звертався до митниці із відповідною заявою про повернення з бюджету грошових сум, та митним органом не приймалось рішення з цього питання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що митні платежі у розмірі 22 555,97 гривень не можуть бути визнані як надмірно сплачені, а відтак судом обгрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо повернення надміру сплачених митних платежів з огляду на самостійне визначення позивачем митної вартості товару та сплаті ввізного мита у розмірі 22 555,97 гривень.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, є законною та обґрунтованою. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства „Електрометалургійний завод „Дніпроспецсталь" ім.А.М.Кузьмина", Запорізької митниці Міндоходів - залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року у справі №808/660/13-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: Т.І. Ясенова
Суддя: О.В. Головко
Суддя: А.В. Суховаров