11 червня 2014 р. Справа № 48191/11
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :
головуючого судді: Ліщинського А.М.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Луцької міської ради на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 грудня 2010 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про визнання протиправною відмови в наданні разової грошової допомоги та щорічної допомоги на оздоровлення,-
05.11.2010 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправною відмови в наданні разової грошової допомоги та щорічної допомоги на оздоровлення.
Покликання маються на те, що відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є інвалідом війни 2 групи та має право на одержання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій. Також зазначає, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-категорії та інвалідом 2-групи, а тому відповідно ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на одержання щорічної грошової допомоги на оздоровлення, як громадянин, що постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Однак дані виплати відповідачем була виплачена в значно меншому розмірі ніж це передбачено Законом, а тому згідно цього просить визнати такі дії відповідача протиправними та стягнути з відповідача недоплачені суми за 2010 рік.
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 грудня 2010 року позов задоволено. Визнано дії Департаменту соціальної політики Луцької міської ради щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1, як інваліду війни 2 групи щорічної разової допомоги до 5 травня за 2010 рік, відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та як інваліду 2 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Департамент соціальної політики Луцької міської ради нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2010 рік відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 8 мінімальних пенсій як інваліду війни 2 групи, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність та виплаченої суми допомоги; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 рік як інваліду 2 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 5 мінімальних заробітних плат відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з врахуванням виплаченої суми.
Відповідач дану постанову оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріально та процесуального права, просять скасувати постанову, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.
Оскільки апеляційну скаргу подано на постанову суду першої інстанції, яка прийнята в порядку скороченого провадження за результатами розгляду справи, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України, колегія суддів відповідно до ч. 1 п. 2 ст.197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Правильність вирішення справи відповідно до вимог ст.13 КАС України забезпечується системою: апеляційною та касаційною. Можливість апеляційного та касаційного оскарження судових рішень є принципом адміністративного судочинства, що спрямований на забезпечення прав осудності (законності та обґрунтованості) судових рішень.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що при вирішенні даного спору підлягає застосуванню ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що позивач є інвалідом війни 2 групи та учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії 2 групи інвалідності, що підтверджується відповідними копіями посвідчення та довідкою МСЕК.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти дише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 3 ст. 22 Конституції України зазначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» ст.13 Закону Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в новій редакції, відповідно до якої інвалідам війни 2 групи щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 такі положення визнані неконституційними.
Отже, з 22 травня 2008 року відновлено дію статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якої розмір грошової допомоги інваліду війни 2 групи має становити 8 мінімальних пенсій за віком.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
У 2010 році Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не зупинявся та не змінювався, тому позивач має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у відповідності до ст. 13 цього Закону.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору щодо виплати допомоги до 5 травня у 2010 році необхідно керуватися Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не постановою Кабінету Міністрів України.
Таким чином, виплата щорічної допомоги до 5 травня за 2010 рік для інвалідів війни 2 групи повинна становити 8 мінімальних пенсій за віком з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що правильно встановлено судом першої інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивач у 2010 році отримав щорічну допомогу на оздоровлення передбачену ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі, передбаченому 120 грн., оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» надано право Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат.
Відповідно до ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щорічна допомога інвалідам ІІ групи виплачуються у розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Так, позивач має право на одержання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірах визначеними ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Всупереч ст.48 Закону, позивачу щорічна допомога на оздоровлення виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 562.
З огляду на те, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має вищу юридичну силу в порівнянні з Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 562, позивачу неправомірно виплачувалась щорічна допомога на оздоровлення в меншому розмірі, ніж це передбачено ст.48 зазначеного Закону.
Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
За таких обставин справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку оскільки вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм у оскаржуваному судовому рішенні належну правову оцінку, відтак подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 160, 195, 197, 198 п.1 ч.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Луцької міської ради залишити без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 грудня 2010 року по адміністративній справі №2а-6986/10/0308 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А.М.Ліщинський
Судді О.І. Довга
І.І.Запотічний