05 червня 2014 р. Справа № 2а/0470/7200/12
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - суддів: Рищенко А. Ю., Горбалінського В.В., Кальника В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Міністерства соціальної політики України про зобов'язання вчинити певні дії, -
04.07.2012р. ОСОБА_4 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства соціальної політики України, в якому просить:
- визнати відповідь директора Департаменту пенсійного забезпечення Міністерства соціальної політики України м. Шамбир неправомірною;
- зобов'язати Міністерство соціальної політики України прийняти рішення про визнання мого права як громадянина України на соціальне (пенсійне) забезпечення, гарантоване Конституцією України, Міжнародними договорами України та Законами України, після виїзду на постійне місце проживання до Греції за національною ознакою: на отримання пенсії інваліда війни 3-ї групи із кількості військовослужбовців строкової служби; учасника бойових дій в Афганістані; нагородженого Орденом Червоної зірки.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що у зв'язку із бажанням виїзду на постійне місце проживання до Греції, звернувся до Міністерства соціальної політики України із заявою про надання відповіді на питання: «Чи маю право на отримання пенсії від України після виїзду на постійне місце проживання до Греції?», у відповідь на яке було отримано оскаржуваний лист від 11.06.2012р., зміст якого, на думку позивача, є неправомірним та таким, що суперечить нормам законодавства України та порушує права позивача як громадянина України на соціальне (пенсійне) забезпечення.
Від позивача надійшли заперечення, в яких він посилається на те, що ним в повному обсязі виконаний обов'язок щодо надання відповіді позивачу на вказану заяву. Надана позивачу відповідь не порушує права, свободи та інтереси позивача, також не несе негативних наслідків для нього, а також не суперечить нормам або змісту питання встановлення порядку призначення і виплати пенсії. З огляду на що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
У судове засідання сторони не з'явились, належним чином були повідомлені про час, дату та місце розгляду справи. Проте, від позивача та відповідача надійшли письмові заяви про розгляд справи без участі.
У відповідності до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України, суд ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Суд, вивчивши наявні в справі докази та оцінивши їх у сукупності, вважає необхідним відмовити у задоволенні даного позову повністю з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_4 є інвалідом 3 групи, зокрема, відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 від 19.11.2001р., нагороджений орденом «Красной звезды» (№ ордену - НОМЕР_2) указом Президіума Верховної Ради.
Відповідно до Витягу із протоколу №129 засідання Комісії з встановлення пенсії за особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України від 04.02.2002р. позивача встановлено пенсію за особливі заслуги перед Україною за віком. До призначеної йому пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII, 09.04.1992 року» встановлено надбавку згідно ст.5 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» в розмірі 35,38 грн. (80% пенсії, на яку він має право згідно із законом України «Про пенсійне забезпечення») з 1 березня 2002 року.
10.05.2012р. позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відповіді на питання: «Чи маю я право на отримання пенсії від України після виїзду на постійне місце проживання до Греції?».
Листом №3083/039/161-12 від 11.06.2012р. Міністерством соціальної політики України ОСОБА_4 була надана відповідь, згідно якої позивач посилається на норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зазначає, що пенсія виплачується у разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Приймаючи рішення по справі суд виходив із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положення про Міністерство соціальної політики України (далі - Положення) затверджено указом Президента України № 389/2011 від 06.04.2011р.
Відповідно до Положення Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мінсоцполітики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.
Мінсоцполітики України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.
Згідно із п.п. 79 п.4 Положення Мінсоцполітики України відповідно до покладених на нього завдань, інформує у межах своїх повноважень та надає роз'яснення щодо здійснення державної політики у сферах зайнятості населення і трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім'ї та дітей, попередження насильства в сім'ї, оздоровлення та відпочинку дітей, відповідального батьківства та материнства.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Питання участі іноземців і осіб без громадянства в системі пенсійного забезпечення в Україні та участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються відповідно цим Законом, іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із статтею 3 вищевказаного Закону суб'єктами солідарної системи є:
застраховані особи, а в окремих випадках, визначених цим Законом, - члени їхніх сімей та інші особи;
страхувальники;
Пенсійний фонд;
уповноважений банк;
підприємства, установи, організації (далі - організації), що здійснюють виплату і доставку пенсій.
Відповідно до ст. 4 зазначеного закону законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України (254к/96-ВР), складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР), цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Статтею 5 закону передбачено, що виключно цим Законом визначаються:
принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;
види пенсійних виплат;
умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат;
пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком;
мінімальний розмір пенсії за віком;
порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням;
порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування;
організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Міністерство соціальної політики України не є суб'єктом системи пенсійного забезпечення, а також не наділено функцією приймати рішення про визнання права на соціальне (пенсійне) забезпечення.
Право позивача як громадянина України гарантоване Конституцією України, Міжнародними договорами України та встановлено законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до Положення про Міністерство соціальної політики України на відповідача не покладено повноважень приймати рішення про визнання права особи як громадянина України на соціальне (пенсійне) забезпечення, гарантоване Конституцією України, Міжнародними договорами України та Законами України, після виїзду на постійне місце проживання до Греції за національною ознакою: на отримання пенсії інваліда війни 3-ї групи із кількості військовослужбовців строкової служби; учасника бойових дій в Афганістані; нагородженого Орденом Червоної зірки.
Також суд зазначає, що відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Таким чином, сама по собі відповідь Міністерства соціальної політики України за своїм змістом не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а також не є нормативно-правовим актом та не створює, не припиняє права та обов'язки позивача. Відповідь не містить жодних управлінських висновків, не приписує вчинення будь-яких дій, отже не порушує права, свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин.
Суд звертає увагу на те, що позивачу не було відмовлено пенсійним фондом в призначенні, перерахунку і виплаті пенсій, надання соціальної послуги з коштів Пенсійного фонду, таким чином права позивача на соціальне (пенсійне) забезпечення не були порушені.
Відповідно до ст.ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі вищевикладеного, враховуючи, що нормами законодавства не визначено який саме зміст повинен бути відображений у відповіді/роз'яснені на поставлене питання до Міністерства соціальної політики України, а визнання відповіді недійсною не передбачено чинними законодавством України, а також факту того, що обраний позивачем спосіб відновлення порушеного, на його думку, права як зобов'язання Міністерства соціальної політики України прийняти рішення про визнання права як громадянина України на соціальне (пенсійне) забезпечення є гарантованим Конституцією України, Міжнародними договорами України та Законами України, суд відмовляє ОСОБА_4 у задоволенні адміністративного позову повністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 60, 86, 160, 161, 163 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Міністерства соціальної політики України про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення виготовлення постанови в повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкт владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови.
Головуючий суддя А.Ю. Рищенко
Суддя В.В. Горбалінський
Суддя В.В. Кальник