16 квітня 2014 р. Справа № 804/1835/14
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді -Рищенко А. Ю.,
при секретарі судового засідання -Дубровець Д.В.,
за участю:
представників позивача - представника відповідача - Біднягіної К.В., Гайдара В.П., Гребенюк О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста-Пласт» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.01.2014 року за № 0000372201, -
28.01.2014 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Веста-Пласт» з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.01.2014 року за № 0000372201.
Свої позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Веста-Пласт» (ТОВ «Веста-Пласт») обґрунтовує тим, що за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки з питань здійснення операцій з придбання та продажу експортної продукції за період липень 2013 року і правильності та правомірності їхнього відображення у податковому обліку відповідачем було прийнято протиправне податкове повідомлення-рішення від 15.01.2014 року за № 0000372201. При цьому зазначає, що відповідачем не встановлено, що реалізація товарів відбулась за цінами нижчими звичайних, які склалися на ринку на час продажу виготовленої продукції. Вказуючи на продаж акумуляторних батарей за цінами нижче її придбання та визначаючи суми ПДВ, перевіряючі особи ДПІ вдалися до визначення матеріальної складової придбаної продукції у спосіб, який не передбачено Законом, що суперечить не лише вимогам ПК України, а і приписам ст. 19 Конституції України відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 15.01.2013 року за № 0000372201 про застосування до ТОВ «Веста-Пласт» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем - 310501,26 грн., та штрафних санкцій - 77625,32 грн.
Під час судового засідання представники позивача підтримали заявлені вимоги у повному обсязі та виклали обставини справи таким чином, як вони зазначені вище.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, вважаючи такі необґрунтованими. Відстоюючи свою позицію щодо правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення від 15.01.2014 року за № 0000372201, представник відповідача зазначив, що в ході проведеної перевірки було встановлено, що основним видом діяльності ТОВ «Веста-Пласт» є виробництво інших виробів з пластмасу, також підприємство здійснювало зовнішньоекономічну діяльність у перевіряємому періоді, а саме: експортувало за межі митної території України акумуляторні батареї стартерні, свинцеві, що працюють на рідкому електроліті. За укладеними правочинами експортований товар було придбано у ПАТ «Веста-Дніпро» на загальну суму з ПДВ - 1863355,58 грн. (без ПДВ - 1562796,32 грн., ПДВ - 310559,26 грн.), а реалізовано на експорт покупцю - ТОВ «Торговый дом «Источник тока Курский» - на загальну суму - 1675995,06 грн. На думку податкового органу, спостерігалось визначення бази оподаткування операцій з продажу товару за ціною, нижчою від ціни придбання, за рахунок чого відбулось навмисне збільшення податкового кредиту і як слідство заниження сплати податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначеного згідно з розділом V цього Кодексу. Та господарська операція з реалізації товару ТОВ «Веста-Пласт», попередньо отриманого від ПАТ «Веста-Днепр» не має за своєю сутністю економічної доцільності, оскільки фактичні витрати на придбання товару загальною ціною - 1863355,58 грн. (ціна без ПДВ - 1562796,32 грн., з ПДВ - 310559,26 грн.).
Суд, заслухавши думки сторін, вивчивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, вважає необхідним задовольнити даний адміністративний позов повністю з наступних підстав.
Аналіз матеріалів справи показує, у період з 10.12.2013 року по 16.12.2013 року Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровської області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Веста-Пласт» з питання здійснення операцій з придбання та продажу експортної продукції за період липень 2013 року і правильності та правомірності їхнього відображення у податковому обліку.
Перевірка проводилась на підставі наказу відповідача від 09.12.2013 року № 876, направлення на перевірку від 10.12.2013 року № 1040/22-2 та на підставі пп. 20.1.4. п.20.1. ст. 20, пп. 78.1.1. п. 78.1. п. 78.5 ст. 78 Податкового кодексу України.
Хід та результати проведеної перевірки були зафіксовані відповідачем в акті перевірки № 2766/221/32495200 від 23.12.2013 року, відповідно до висновків якого було встановлено порушення п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за липень 2013 року на суму 310501,26 грн.
ТОВ «Веста-Пласт» не погодилося з висновками перевірки, тому надало свої заперечення на акт перевірки у порядку п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України. Проте, податкова інспекція не взяла до уваги вказані заперечення позивача та залишила висновки, викладені в акті позапланової виїзної перевірки - без змін.
Вказані висновки акту перевірки стали підставою для прийняття 15.01.2014 року податковим органом податкового повідомлення - рішення за формою «Р» № 0000372201 про збільшення суми основного грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 310501,26 грн. та штрафних санкцій у розмірі - 77625,32 грн.
Відповідно даних акту перевірки при проведенні перевірки відповідач дійшов до висновку, що підприємством неправомірно було реалізовано товарно-матеріальні цінності (ТМЦ) на експорт за ціною, нижчою від ціни придбання, а тому господарські операції не були зумовлені характером виробничої або іншої господарської діяльності ТОВ «Веста-Пласт», а тому не мали на меті отримання доходу від цих операцій.
При цьому положеннями п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
З цього приводу суд зазначає наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про ціни та ціноутворення» № 5007-VI від 21.06.2012 року (у редакції станом на 15.01.2013 року) суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни.
При цьому ст.ст. 11, 12 Закону України «Про ціни та ціноутворення» визначають, що вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.
Державні регульовані ціни можуть запроваджуватися на товари суб'єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції.
Державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації).
Статтею 14 Закону «Про ціни і ціноутворення» встановлено, що під час проведення експортних (імпортних) операцій у розрахунках з іноземними суб'єктами господарювання застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.
Відповідно до пп. 14.1.71. п. 14.1. ст. 14 ПК України, звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
У перевіряємий період під час здійснення своєї фінансово-господарської діяльності ТОВ «Веста-Пласт» на підставі договору № 112 ВД-04 від 01.10.2004 року, укладеного з Українсько-венгерським закритим акціонерним товариством з іноземними інвестиціями «Веста-Днепр» та укладеними до нього додатковими угодами на пролонгацію, було придбано акумуляторні батареї в асортименті.
Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.
Відповідно до положень п. 85.2, п. 85.4, п. 85.8 ст. 85 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
При проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Посадова (службова) особа органу державної податкової служби, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (у відповідній чинній редакцій), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
На підтвердження реальності проведеної господарської операції позивач надав суду копії первинної документації: копії договору, копію контракту, копії додаткових угод на пролонгацію, копії видаткових/податкових накладних, копії вантажно-митних декларацій (ВМД) з рахунками, пакувальними листами, додатковою дорожньою відомістю, сертифікатом про походження товару, висновком про походження товару до договору № 04-ВПЛ-11/АКБ від 23.05.2011 року, копії специфікацій до договору, копії податкової декларації, копії карток рахунків.
Так, придбання акумуляторних батарей підтверджується видатковими накладними № ВД0-002021 від 27.06.2013 року та ВД0-002020 від 27.06.2013 року, податковими накладними № 223 від 27.06.2013 року та № 224 від 27.06.2013 року на загальну суму 1863355,58 грн., в т.ч. ПДВ 310559,26 грн.
В бухгалтерському обліку придбання акумуляторних батарей відображено наступною кореспонденцію рахунків: Дт 281 Кт 631- оприбуткування товару, Дт 902 Кт 281 формування собівартості товару та Дт 79 Кт 902 фінансовий результат формування вартості товару.
Для подальшої реалізації, на підставі контракту № 04ВПЛ-11/АКБ від 23.05.2011 року укладеного між ТОВ «Веста-Пласт» та ТОВ «Торговый дом «Источник тока Курский» та додаткової угоди № 8 від 26.11.2012 року, ТМЦ було реалізовано на експорт, що підтверджується вантажно-митними деклараціями від 01.07.2013 року № 410326 та № 410327 на загальну суму 1675995,06 грн.
Проте, під час проведення перевірки відповідач не погодився із визначеною між сторонами правочину ціною товару на експорт, що на думку контролюючого органу, є нижчою від ціни придбання такого товару. При цьому, вказуючи, що наявність у ТОВ «Веста-Пласт» належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцем податкових накладних, не є підставою для отримання податкового кредиту, оскільки не встановлено об'єктивність причин продажу товару за ціною, нижчою за ціну придбання, а відповідно і правомірність формування витрат та податкового кредиту.
Суд зазначає, що згідно п. 188.1. ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.
За приписами пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Вище за нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначалось, що таке є господарська операція, зокрема, якою визначено дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Тобто, будь-яка господарська діяльність, метою якої є досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, може містити у своєму складі сукупність проведених господарських операцій. Останні є у свою чергу складовими господарської діяльності. При цьому, суд погоджується із доводами позивача щодо того, що прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами. З того приводу, що неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.
Натомість на думку податкової інспекції фактичним джерелом вигідності проведеної господарської операції за укладеним правочином для ТОВ «Веста-Пласт» є лише податкова вигода у вигляді податкового кредиту на суму - 310559,26 грн., яка полягає у можливості несплати на цю суму ПДВ до Державного бюджету України. Тобто, відповідач заперечує правомірність формування ТОВ «Веста-Пласт» складу податкового кредиту у сумі - 310559,26 грн. (як зазначалось вище: експортований товар було придбано у ПАТ «Веста-Пласт» на загальну суму з ПДВ - 1863355,58 грн.) (сума без ПДВ - 1562796,32 грн., з ПДВ - 310559,26 грн.). Податковий орган акцентує увагу на визначеній ТОВ «Веста-Пласт» ціні товару на експорт за укладеним правочином, що є нижчою за ціну придбання товару.
За приписами ст. 39 Податкового кодексу України, обов'язок щодо доведення того, що ціна не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. Так, згідно пп. 39.1.3. п. 39.1 ст. 39 Податкового кодексу України ціна в контрольованій операції для цілей оподаткування визнається звичайною, якщо центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, не доведено зворотне або платником податків використано ціну, зазначену в договорі про взаємне узгодження цін під час здійснення контрольованих операцій, порядок укладення якого визначено пунктом 39.6 цієї статті, та ціну, зазначену в такому договорі, не може бути оскаржено в установленому цим Кодексом порядку.
Однак, податковий орган у своєму акті перевірки не доводить того, ціна за укладеним правочином не відповідає рівню звичайних цін як того вимагає ст. 39 Податкового кодексу України та не заперечує реальність проведеної господарської операції та належність наданих первинних документів до перевірки.
При цьому щодо правомірності формування складу податкового кредит, суд зазначає таке.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну , складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:
а) у паперовому вигляді;
б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дата виписування податкової накладної;
в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;
д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
є) ціна постачання без урахування податку;
ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;
и) вид цивільно-правового договору;
і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Правовий аналіз вище значених норм, свідчить що приписи Податкового кодексу України не ставлять в залежність право платника податків на формування валових витрат та податкового кредиту підприємства від наявності чи відсутності доходу по окремим господарським операціям, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності, з огляду на збитковість проведеної господарської операції, підтвердженої первинними документами. Адже право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до пп. 14.1.228. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.
За приписами п. 10 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України19 січня 2000 р. за № 27/4248, собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».
Відповідно до п. 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 р. за № 751/4044 передбачено перелік фактичних витрат, що формують первісну вартість товарів, придбаних за плату. До них відносяться:
- суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків;
- суми ввізного мита;
- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі;
- транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів;
- інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.
Відповідно до пп. 136.1.9. п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України для визначення об'єкта оподаткування не враховуються суми податку на додану вартість, отримані/нараховані платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів, виконаних робіт, наданих послуг, за винятком випадків, коли підприємство-продавець не є платником податку на додану вартість.
Як було зазначено вище, ПДВ є непрямим податком, і відшкодовується підприємству згідно з нормами ПКУ, то при формуванні первісної вартості товарів, яка в подальшому складає собівартість реалізованих товарів, ПДВ не враховується в складі собівартості придбаних і реалізованих товарів.
Ставка ПДВ при вивезенні товарів за межі митної території України у митному режимі експорту відповідно до пп. а) пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 ПК України складає 0%.
Так, за твердженнями позивача, сума ПДВ не може впливати на ціну товару, оскільки ставки податку на додану вартість є різними для різних видів операцій, зокрема поставки товарів на території України оподатковуються за ставкою 20%, а експорт товарів - за ставкою 0%. За таких обставин ТОВ «Веста-Пласт» досягнуто економічного ефекту, який виник за рахунок торгової націнки до купівельної вартості без врахування ПДВ, та отримано прибуток, за реалізацію на експорт за контрактом № 04ВПЛ-11/АКБ від 23.05.2011 року, придбаного товару за договором № 112 ВД-04 від 01.10.2004 року. Отже, будь-які убутки у ТОВ «Веста-Пласт» від реалізації на експорт, придбаного за вказаними вище договорами, товару відсутні; завищення податкового кредиту за липень 2013 року не відбувалося.
З огляду на вищевикладене суд погоджується із доводами позивача та зазначає, що аналіз норм Податкового кодексу України показує, що не передбачено прямої залежності формування податкового кредиту звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок здійснення яких платник податків отримав прибуток. Також норми Податкового кодексу України не визначають можливості формування податкового кредиту з огляду на розмір ціни товару за укладеним правочином, яка є чи то нижчою за ціну придбання товару, чи то вищою за таку. При цьому податковий орган не довів, що ціна товару за укладеним договором є нижчою за рівень звичайних цін. За нормами Податкового кодексу України суми нарахованого податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) не підлягають включенню до складу податкового кредиту лише при умові не підтвердження цих сум податковими накладними або іншими подібними документами відповідно до вимог Кодексу. А наявність таких податкових накладних підтверджується матеріалами справи та не заперечувалось відповідачем під час перевірки та у складеному акті перевірки.
Таким чином, з огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про те, що дії ТОВ «Веста-Пласт» під час формування складу податкового кредиту були правомірними та такими, що відповідають нормам чинного законодавства. А доводи податкової інспекції не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, що суперечить положенням ст.ст. 69, 70, 71 КАС України.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що ТОВ «Веста-Пласт» правомірно відобразило у податковому обліку суми податку на додану вартість, а податкове повідомлення-рішення № 0000372201 від 15.01.2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем - 310501,26 грн., та штрафних санкцій у сумі - 77625,32 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.
Також на виконання положень ст.ст. 87, 94 КАС України суд вважає за необхідне присудити з Державного бюджету України на користь ТОВ «Веста-Пласт» суму сплаченого судового збору у розмірі - 1827,00 грн. за платіжним дорученням від 24.01.2014 року № 200.
Таким чином, суд приходить до висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 60, 86, 160, 161, 163 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста-Пласт» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.01.2014 року за № 0000372201 - задоволено повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.01.2014 року за № 0000372201 про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста-Пласт» (код ЄДРПОУ - 32495200) суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем - 310501,26 грн. та штрафних санкцій - 77625,32 грн.
Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста-Пласт» (код ЄДРПОУ - 32495200) суму сплаченого судового збору у розмірі 1827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок).
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення виготовлення постанови в повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкт владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови.
Повний текст постанови складений 21.04.2014 року.
Суддя А.Ю. Рищенко