15 травня 2014 року м. Київ
Судова палата у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого заступника Голови Верховного Суду України - секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ОСОБА_5,
суддів: ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_10., ОСОБА_11., ОСОБА_12., ОСОБА_13., ОСОБА_14., ОСОБА_15., ОСОБА_16., ОСОБА_17., ОСОБА_18., ОСОБА_19.,
за участю: начальника управління участі прокурорів Генеральної прокуратури України у перегляді судових рішень у кримінальних справах ОСОБА_20.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу щодо ОСОБА_3 за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2013 року,
Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 30 липня 2012 року
ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1, таку, що на підставі статті 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) судимості не має,
засуджено за частиною першою статті 115 КК із застосуванням статті 69 КК на чотири роки позбавлення волі.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 14 травня 2013 року зазначений вирок залишено без зміни.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2013 року вищевказані судові рішення залишено без зміни.
ОСОБА_3 визнано винуватою у тому, що вона 27 вересня 2011 року приблизно о 00 год. 30 хв. за місцем свого проживання у АДРЕСА_1 під час сварки на ґрунті особистих неприязних відносин, маючи умисел на позбавлення життя свого чоловіка ОСОБА_4, на кухні вказаної квартири кухонним ножем, який взяла в мийці, завдала йому один удар в грудну клітку зліва, спричинивши проникаюче колото-різане поранення лівої передньо-бокової поверхні грудної клітки з пошкодженням підшкірно-жирової клітковини, м'язів грудної клітки зліва, пристіночної плеври, м'язів та судин серця, від якого потерпілий помер на місці.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2014 року вказану кримінальну справу допущено до провадження Верховного Суду України.
У заяві про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_3 заступник Генерального прокурора України зазначає, що підставою для перегляду вказаних судових рішень є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло неправильну юридичну оцінку дій засудженої як умисного вбивства, тоді як встановлені судом фактичні обставини свідчать про необхідність кваліфікації її дій за статтею 118 КК з огляду на те, що ОСОБА_3 зазнала протиправного нападу з боку свого чоловіка та, захищаючи себе, діяла в обстановці необхідної оборони, однак, позбавивши життя потерпілого, перевищила її межі.
На обґрунтування заяви прокурором надано копію ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 12 вересня 2006 року щодо ОСОБИ_2 та копію ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2013 року щодо ОСОБИ_1, якими констатовано правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо юридичної оцінки дій засуджених за статтею 118 КК.
Автор заяви просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо ОСОБА_3 й направити справу на новий касаційний розгляд.
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав заяву, перевірила матеріали справи та, обговоривши доводи заяви, дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню.
Заступник Генерального прокурора України звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2013 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року (далі - КПК 1960 року), тобто у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
За змістом заяви неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь прокурор убачає у неправильній юридичній оцінці діянь засудженої ОСОБА_3 за статтею 115 КК, тоді як встановлені судом фактичні обставини свідчать про необхідність кваліфікації її дій за статтею 118 КК, оскільки у наданих для порівняння судових рішеннях подібні обставини справи розцінені як умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.
Порівняння суспільно небезпечних діянь оспорюваного та порівнюваних рішень суду касаційної інстанції свідчить про їх певну подібність за окремими спільними рисами, зокрема за об'єктом посягання - життя іншої людини, суб'єктом злочину - фізична осудна особа, за такими ознаками об'єктивної сторони, як обстановка, спосіб та знаряддя злочину, настання наслідків у вигляді смерті. Водночас ці діяння отримали різну кримінально-правову оцінку: в оспорюваному рішенні - за частиною першою статті 115 КК, в порівнюваних - за статтею 118 КК.
За нормативним визначенням умисне вбивство (стаття 115 КК) з об'єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв'язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
Такі самі ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Згідно із частиною першою статті 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (частина третя статті 36 КК).
Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
З фактичних обставин та матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 під час шлюбу з ОСОБА_3 зловживав алкогольними напоями, вчиняв насильство у сім'ї, за що неодноразово притягався до адміністративної відповідальності, систематично бив дружину, зокрема влітку 2008 року спричинив їй тяжкі тілесні ушкодження - закриту травму живота у вигляді травматичного розриву печінки.
У день події, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп'яніння, на кухні квартири затіяв сварку з ОСОБА_3, першим застосував до неї насильство, завдавши руками ударів по тілу, в тому числі й у життєво важливий орган - живіт, спричинивши, відповідно до висновку судово-медичної експертизи, легкі тілесні ушкодження у вигляді крововиливів та саден на тулубі, крововиливу на лівій нозі, садна на лівій руці.
Саме під час цих дій чоловіка ОСОБА_3 кухонним ножем, який намацала в мийці, що знаходилася позаду неї, завдала ОСОБА_4 одного удару в ділянку грудної клітки зліва, спричинивши смертельне поранення.
При цьому згідно з висновком судово-психологічної експертизи систематичне насильство з боку ОСОБА_4 до події 27 вересня 2011 року перебуває у безпосередньому причинному зв'язку з діями ОСОБА_3 у момент інкримінованого їй діяння. Внаслідок попередньої поведінки чоловіка, обстановки, що склалася під час конфлікту, ОСОБА_3 перебувала у стані вираженого емоційного збудження, який певною мірою вплинув на її свідомість та поведінку, що виявилося у зниженні здатності до розуміння та передбачення наслідків своїх дій.
Викладені обставини свідчать, що ОСОБА_3 зазнала суспільно небезпечного посягання достатньої інтенсивності з боку чоловіка, яке було реальним, і внаслідок його попередньої поведінки мала підстави побоюватися за своє життя. Під час цього посягання, яке не було закінченим, засуджена, перебуваючи з огляду на дії чоловіка у стані вираженого емоційного збудження, не маючи через обмежений вільний простір кухні та фізичну перевагу потерпілого іншої можливості уникнути подальшого насильства з його боку та спричинення більш тяжкої шкоди її здоров'ю, скориставшись своїм правом на застосування захисту шляхом заподіяння фізичної шкоди нападнику, використала предмет, який випадково знаходився біля неї, - кухонний ніж.
Такі дії ОСОБА_3 відповідають вимогам частини першої та частини другої статті 36 КК щодо права особи на необхідну оборону з метою захисту охоронюваних законом своїх прав та інтересів шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди для припинення цього посягання.
За таких обставин висновок суду касаційної інстанції, який погодився із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, про те, що мотивом дій ОСОБА_3 були особисті неприязні стосунки, які виникли під час сварки, не можна визнати обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону.
Водночас застосований засіб захисту (кухонний ніж) та заподіяння шкоди у вигляді позбавлення життя за даних конкретних обставин справи не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту, а відтак ОСОБА_3 вийшла за межі заходів, необхідних для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, тобто перевищила межі необхідної оборони.
Саме таку позицію підтримав касаційний суд при розгляді кримінальних справ щодо ОСОБИ_2 та ОСОБИ_1.
Зокрема, 12 вересня 2006 року касаційна інстанція залишила без зміни судові рішення щодо ОСОБИ_2 за статтею 118 КК, не погодившись із доводами касаційної скарги потерпілої про необхідність кваліфікації дій засудженого за статтею 115 КК, зазначивши в ухвалі, що в обстановці, що склалася, а саме завдання ОСОБІ_2 ОСОБОЮ_5 під час конфлікту двох ударів в обличчя, від чого ОСОБА_2 упав, останній мав підстави вважати, що дії потерпілого є загрозливими для його життя і мали агресивний характер, але через стан сильного душевного хвилювання, викликаного конфліктом, ОСОБА_2 не усвідомлював помилковості свого припущення щодо загрози своєму життю і, перевищуючи межі необхідної оборони, завдав ОСОБІ_5 удару в груди металевою пластиною, яка як засіб захисту не відповідала характеру і небезпеці посягання.
В ухвалі від 22 жовтня 2013 року касаційна інстанція, спростовуючи доводи касаційної скарги прокурора щодо неправильності кваліфікації дій ОСОБИ_1 за статтею 118 КК, вказала, що завдавши ОСОБІ_2, який намагався кілька разів ударити його табуретом, удар в грудну клітку ножем, який взяв зі столу, спричинивши тілесні ушкодження, від яких ОСОБА_2 помер, ОСОБА_1 діяв у стані необхідної оборони, оскільки мав істотний фізичний недолік (відсутність ноги), а тому поступався можливостями нападнику й діяв у несприятливій для себе обстановці захисту у зв'язку з обмеженням у вільному переміщенні через інтер'єр кімнати, однак перевищив її межі.
Отже, попри подібність фактичних обставин суспільно небезпечних діянь, інкримінованих засудженим, в оспорюваному і порівнюваних рішеннях касаційного суду, зокрема щодо наявності реального суспільно небезпечного посягання, обстановки захисту (обмеження простору), фізичних даних нападаючого і особи, яка захищалася, норма закону про кримінальну відповідальність застосована неоднаково, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, й у справі, рішення в якій оспорюється, суд касаційної інстанції зробив хибний висновок про вчинення засудженою умисного вбивства під час сварки на ґрунті особистих неприязних стосунків, тоді як фактичні обставини справи свідчать, що мотивом її дій був захист охоронюваних законом своїх прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання, межі якого вона перевищила.
Відповідно до статті 40022 КПК 1960 року у разі визнання судового рішення касаційного суду незаконним Верховний Суд України скасовує його і постановляє нове рішення із зазначенням висновку про те, як саме має застосовуватися конкретна норма закону про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь. Однак, беручи до уваги системне розуміння норм процесуального закону, якими регламентується порядок перегляду справи Верховним Судом України, за результатами такого перегляду Верховний Суд України фактично законодавчо позбавлений можливості ухвалювати нове рішення, оскільки для його постановлення необхідне втручання не тільки в рішення суду касаційної інстанції, перегляд якого дозволений законом, але і втручання в судові рішення судів нижчої ланки, перегляд яких законом обмежений.
Ураховуючи викладене, ухвала касаційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд, який належить провести відповідно до вимог закону.
Керуючись пунктом 15 розділу ХI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України 2012 року та статтями 40020 , 40021 , 40022 КПК 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України
заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.
Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2013 року щодо ОСОБА_3 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.
Головуючий : ОСОБА_5
Судді:
ОСОБА_6 ОСОБА_12
ОСОБА_7 ОСОБА_13
ОСОБА_8 ОСОБА_14
ОСОБА_15 ОСОБА_16
ОСОБА_9 ОСОБА_17
ОСОБА_10 ОСОБА_18
ОСОБА_11 ОСОБА_19