копія
12 червня 2014 р. Справа № 804/6678/14
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЗлатіна Станіслава Вікторовича
при секретаріЛісна А.М.
за участю:
представника позивача представника відповідача Баден О.В., Шаталюк С.В. не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Дочірного підприємства "МЕССЕР УКРАЇНА" до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міністерства доходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить: скасувати повністю наступні податкові повідомлення - рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області:
- форми «П» № 0000342201 від 22.01.2014 року;
- форми «В4» № 0000352201 від 22.01.2014 року;
- форми «Р» № 0001742201 від 14.04.2014 року;
- форми «Р» № 0006151703 від 15.04.2014 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач дійшов до помилкового висновку про безпідставність віднесення до витрат та податкового кредиту вартості товарів (робіт, послуг) придбаних у ПрАТ «Харківський автогенний завод», оскільки позивач з метою збереження довгострокових контрактних відносин з своїм контрагентом ТОВ «Металургійний завод «Дніпросталь» (строк дії договору 15 років та 8 місяців) та для забезпечення необхідних обсягів споживання ТОВ «Металургійний завод «Дніпросталь» на період до дати пуску власних виробничих потужностей був змушений закуповувати скраплений кисень на ринку України за ринковими цінами, визначеними контрагентами, та поставляти його на користь ТОВ «Металургійний завод «Дніпросталь». У відповідності до зазначеного позивачем укладеного договір з ПрАТ «Харківський автогенний завод» щодо поставки рідких газів в т.ч. і рідкого кисню. Рідкий кисень протягом 1 кварталу 2012 року був використаний позивачем для виготовлення газоподібного кисню та його продажу ТОВ «Металургійний завод «Дніпросталь». Після введення в експлуатацію позивачем власних потужностей, а саме: будівництва кисневого блоку електросталеплавильного комплексу по виробництву безперервно литої заготовки по вул. Винокурові, 22 у м. Дніпропетровську, діяльність позивача стала прибутковою, а саме: за 2012 рік збиток зменшився до 4 656 810,00 грн., а за результатами 2013 року позивач отримав прибуток у розмірі 9 168 814,00 грн. Позивач зазначає, що неотримання підприємством доходу від окремої господарської діяльності не свідчить про те, що така операція не пов'язана із господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції. Також позивач зазначає, про те, що відповідачем безпідставно встановлено нереальність господарської операції з ТОВ «Самбрус» та ТОВ «Авалон Інвест Лтд», оскільки факт виконання робіт для позивача підтверджується актами виконаних робіт (наданих послуг), податковими накладними, технічною документацію складеною для позивача, а також актом введення об'єкту до експлуатації від 10.10.2012 року і сертифікатом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області серія ДП № 16512231405. Позивач вказує на те, що універсальним принципом розгляду податкових спорів є перевага змісту документа порівняно з його зовнішньою формою, а тому відсутність у актах виконаних робіт (надання послуг) з ТОВ «Самбрус» та ТОВ «Авалон Інвест Лтд» посад осіб, що їх підписали не може впливати на правомірність нарахування позивачем витрат та податкового кредиту за операціями з ТОВ «Самбрус» та ТОВ «Авалон Інвест Лтд». Також позивач зазначає про те, що відповідач безпідставно вважає за необхідне відображення у звітності 1 - ДФ в якості додаткового блага фізичних осіб грошові кошти, які були сплачені за підвищення кваліфікації (перепідготовки) працівників позивача, вартість спецодягу та взуття для працівників позивача, оскільки вказані витрати зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту). Також позивач вважає, що суми вказані у авансових звітах керівника позивача, є нічим іншим як представницькими витратами на проведення прийомів іноземних делегацій. Тому вказані витрати не є додатковим благом у розумінні Податкового кодексу України. На підтвердження своєї правової позиції позивач посилається на лист Міністерства доходів і зборів України від 25.10.2013 року № 14054/6/99-99-19-03-02-15. Позивач зазначає про те, що відповідачем під час визначення додаткового блага у фізичних осіб у вигляді оренди житла для мешкання не працівників позивача не зазначено одержання конкретного додаткового блага конкретним платником податку, а також не визначено період приживання. Донарахування податку на доходи фізичних осіб здійснено не шляхом визначення податку з доходу отриманого конкретною фізичною особою, а розрахунки проведено з суми орендної плати сплаченої позивачем.
Ухвалою суду від 14.05.2014 року відкрито провадження у справі.
Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги, а також подав заяву, у якій визнав нараховані відповідачем суми податку на доходи фізичних осіб щодо ОСОБА_5 у розмірі 314,10 грн., ОСОБА_6 у розмірі 51,00 грн., ОСОБА_7 у розмірі 60,00 грн. та ОСОБА_8 у розмірі 167,15 грн.
Відповідач у судових засіданнях заперечував про ти задоволення позовних вимог, вказуючи на те, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийнято ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Наголосив на тому, що позивач не в праві відносити до складу витрат та формувати податковий кредит за завідомо збитковими операціями, оскільки здійснення таких операцій не відповідає основному принципу господарської діяльності, а саме: отримання прибутку. Також відповідач зазначає про те, що операцій позивача з ТОВ «Самбрус» та ТОВ «Авалон Інвест Лтд» не спрямовані на настання реальних правових наслідків, оскільки позивач не надано відповідачу під час перевірки результату виконаних робіт (наданих послуг), а саме: проектів, які складені вказаними суб'єктами господарювання. Окрім того, відповідач зауважив на тому, що первинні документи по операціях з ТОВ «Самбрус» та ТОВ «Авалон Інвест Лтд» не відповідають ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме: не містять посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення. Також відповідач зазначає про те, що позивач безпідставно не відобразив у звітності 1 -ДФ в якості додаткового блага фізичних осіб грошові кошти, які були сплачені за підвищення кваліфікації (перепідготовки) працівників позивача, вартість спецодягу та взуття для працівників позивача. Також позивач вважає, що суми вказані у авансових звітах керівника позивача, не є представницькими витратами на проведення прийомів іноземних делегацій, оскільки позивачем не надано відповідачу під час перевірки розрахункових документів про надання даних послуг. Відповідач наголошує на тому, що позивач перерахував фізичним особам - ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які не перебувають із ним у трудових відносинах, грошові кошти у розмірі 2 434,00 грн., але в порушення п.164.1 ст. 164, п.п.164.2.2 п.164.2 ст. 164 ПК України не утримав під час виплати доходу суми податку з доходів фізичних осіб у розмірі 365,10 грн. Відповідач також наголошує на тому, що позивач не утримав податок з доходів фізичних осіб з додаткового блага у вигляді проживання не працівників позивача в орендованих позивачем для них помешканнях. Перевіркою авансових звітів працівника позивача ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відповідачем встановлено відсутність розрахункових документів встановленої форми, що підтверджують отримання послуг, а отже позивачем повинен бути утриманий податок на доходи фізичних осіб із суми, яка видавалася під звіт у розмірі 227,15 грн.
Відповідач у судове засідання 12.06.2014 року не з'явився, подав клопотання про выдкладення розгляду справи у зв'язку з зайнятістю в інших судових процесах. Суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання відповідача враховуючи скорочені строки розгляду і вирішення справи, в також приймаючи до уваги наявність у матеріалах справи письмових заперечень відповідача на позовну заяву.
Суд дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.
Відповідачем з 16.12.2013 року по 24.12.2013 року проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.09.2013 року.
За наслідками перевірки відповідачем складно Акт від 31.12.2013 року № 2041/22-1/35253290, у якому зафіксовано наступні порушення допущенні позивачем:
- позивачем занижено податок на прибуток у сумі 3 370 456 грн. та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування в сумі 4 656 810,00 грн.;
- занижено податок на додану вартість на суму 3 191 905 грн.;
- позивачем не подано декларації з податку на прибуток за 1 півріччя 2012 року, несвоєчасно подано декларацію з податку на додану вартість за липень та серпень 2012 року;
- допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб на суму 69 631,77 грн.
- допущено порушення порядку заповнення та подання звітності за формою 1 -ДФ за період 2 квартал 2011 та 2 квартал 2013 років.
Висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що позивач не в праві відносити до складу витрат та формувати податковий кредит за завідомо збитковими операціями, оскільки здійснення таких операцій не відповідає основному принципу господарської діяльності, а саме: отримання прибутку. Також відповідач зазначає про те, що операцій позивача з ТОВ «Самбрус» та ТОВ «Авалон Інвест Лтд» не спрямовані на настання реальних правових наслідків, оскільки позивач не надано відповідачу під час перевірки результату виконаних робіт (наданих послуг), а саме: проектів, які складені вказаними суб'єктами господарювання. Окрім того, відповідач зауважив на тому, що первинні документи по операціях з ТОВ «Самбрус» та ТОВ «Авалон Інвест Лтд» не відповідають ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме: не містять посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення. Також відповідач зазначає про те, що позивач безпідставно не відобразив у звітності 1 -ДФ в якості додаткового блага фізичних осіб грошові кошти, які були сплачені за підвищення кваліфікації (перепідготовки) працівників позивача, вартість спецодягу та взуття для працівників позивача. Також позивач вважає, що суми вказані у авансових звітах керівника позивача, не є представницькими витратами на проведення прийомів іноземних делегацій, оскільки позивачем не надано відповідачу під час перевірки розрахункових документів про надання даних послуг. Відповідач наголошує на тому, що позивач перерахував фізичним особам - ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які не перебувають із ним у трудових відносинах, грошові кошти у розмірі 2 434,00 грн., але в порушення п.164.1 ст. 164, п.п.164.2.2 п.164.2 ст. 164 ПК України не утримав під час виплати доходу суми податку з доходів фізичних осіб у розмірі 365,10 грн. Відповідач також наголошує на тому, що позивач не утримав податок з доходів фізичних осіб з додаткового блага у вигляді проживання не працівників позивача в орендованих позивачем для них помешканнях. Перевіркою авансових звітів працівника позивача ОСОБА_7 відповідачем встановлено відсутність розрахункових документів встановленої форми, що підтверджують отримання послуг, а отже позивачем повинен бути утриманий податок на доходи фізичних осіб із суми, яка видавалася під звіт у розмірі 227,15 грн.
На підставі акту перевірки від 31.12.2013 року № 2041/22-1/35253290 відповідачем сформовано та направлено позивачу податкові повідомлення - рішення від 22.01.2014 року № 0000332201, № 0000342201, № 0000352201 та № 0000751703.
Судом також встановлено, що позивач скористався правом на адміністративне оскарження вказаних вище податкових повідомлень рішень.
Під час процедури адміністративного оскарження податкових повідомлень - рішень відповідачем на підставі п.п.78.1.5 п.78.1 ст. 78 ПК України призначено документальну позапланову виїзну перевірку позивача, на підставі якої складено Акт від 13.03.2014 року № 1002/22-01/35253200, у якому зафіксовано наступні порушення допущенні позивачем:
- позивачем занижено податок на прибуток у сумі 3 370 456 грн. та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування в сумі 4 656 810,00 грн.;
- занижено податок на додану вартість на суму 3 191 905 грн.;
- допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб на суму 69 631,77 грн.
- допущено порушення порядку заповнення та подання звітності за формою 1 -ДФ за період 2 квартал 2011 та 2 квартал 2013 років.
Висновки акту перевірки від 13.03.2014 року № 1002/22-01/35253200 обгрунтовані тим же, що й висновки акту перевірки від 31.12.2013 року № 2041/22-1/35253290.
За результатами адміністративного оскарження рішенням Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 28.03.2014 року №1825/10/04-36-10-08-09, підтвердженим рішеннями Міністерства доходів і зборів України від 23.04.2014 року та від 24.04.2014 року, залишено без змін податкове повідомлення - рішення від 22.01.2014 року № 0000342201 та № 00003522201, скасовано податкове повідомлення - рішення від 22.01.2014 року № 0000332201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 74 393,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція, скасовано податкове повідомлення - рішення від 22.01.2014 року № 0000751703 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осібв загальній сумі 18 966,79 грн.
На підставі рішенням Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 28.03.2014 року №1825/10/04-36-10-08-09 відповідачем прийнято на направлено позивачу нові податкові повідомлення - рішення форми «р» від 14.04.2014 року № 0001742201 та форми «р» від 15.04.2014 року № 0006151703.
Отже, станом на день розгляду справи чинними залишаються наступні податкові повідомлення - рішення відповідача: форми «П» № 0000342201 від 22.01.2014 року, яким зменшено суму від'ємного значення ПДВ у розмірі 4 656 810,00 грн.; форми «В4» № 0000352201 від 22.01.2014 року, яким зменшено розмір від'ємного значення ПДВ у розмірі 3 191 905,00 грн.; форми «Р» № 0001742201 від 14.04.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 3 370 456,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 768 391,00 грн. та форми «Р» № 0006151703 від 15.04.2014 року, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 57 326,89 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 33 510,05 грн.
Щодо господарських операцій позивач з ПрАТ «Харківський автогенний завод» та формування по них витрат та податкового кредиту, а також взаємозв'язок даної господарської операції з господарською операцією позивача з ТОВ «Металургійний завод «Дніпросталь» суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Металургійний завод «Дніпросталь» укладено Договір поставки газів № 41573 від 07.12.2007 року, у відповідності до умов якого позивач зобов'язувався поставити ТОВ «Металургійний завод «Дніпросталь» газ, а ТОВ «Металургійний завод «Дніпросталь» зобов'язувалось оплатити поставлений газ та надати позивачу земельну ділянку для проектування, будівництва, монтажу, пуску в експлуатацію та експлуатацію виробничих потужностей позивача.
Термін дії вказаного договору 15 років та 8 місяців з моменту пуску, тобто з 01.05.2012 року (додаткова угода № 2 до Договору поставки газів № 41573 від 07.12.2007 року).
Однак сторони у додатковій угоді № 3 до Договору поставки газів № 41573 від 07.12.2007 року встановили, що позивач зобов'язується знайти технічну можливість поставки газів до ТОВ «Металургійний завод «Дніпросталь» починаючи з 01 грудня 2011 року, оскільки це обумовлено виробничою необхідністю ТОВ «Металургійний завод «Дніпросталь».
Судом також встановлено, що на виконання вказаної вимоги Договору поставки газів № 41573 від 07.12.2007 року позивачем укладено Договір поставки № 263/11/1 від 01.12.2011 року з ПрАТ «Харківський автогенний завод», у відповідності до умов якого ПрАТ «Харківський автогенний завод» зобов'язувалось поставити позивачу гази, а позивач зобов'язувався оплатити вказані поставки.
Внаслідок виконання умов Договору поставки № 263/11/1 від 01.12.2011 року позивач закупав гази у ПрАТ «Харківський автогенний завод» за цінами, які перевищували ціни реалізації газу на користь ТОВ «Металургійний завод «Дніпросталь».
Внаслідок вказаних операції у позивача утворилися витрати у розмірі 15 079 521,72 грн. за 1 та 2 квартали 2012 року та сформувався податковий кредит у розмірі 3 015 905,99 грн. Вказані суми відображено в обох актах перевірки позивача.
Одночасно судом встановлено, що 10.10.2012 року позивач закінчив будівництво кисневого блоку електросталеплавильного комплексу по виробництву безперервно литої заготовки по вул. Винокурові, 22 у м. Дніпропетровську, що підтверджується копією Сертифікату Державної архітектурно-будівельної інспекції від 30.11.2012 року ДП № 16512231405, який знаходиться у матеріалах справи.
З письмових пояснень позивача, які надавалися відповідачу під час перевірки (сторінка 11 та 12 акту перевірки від 13.03.2014 року № 1002/22-01/35253200), та наданих пояснень позивачем у судовому засіданні судом встановлено, що продаж товару за ціною нижчої його собівартості здійснено позивачем для збереження довгострокових контрактних зобов'язань з ТОВ «Металургійний завод «Дніпросталь».
Також судом встановлено, що позивач був вимушений купувати газ на ринку України, зокрема, у ПрАТ «Харківський автогенний завод», оскільки це було обумовлено його зобов'язаннями за Договором поставки газів № 41573 від 07.12.2007 року, що укладено з ТОВ «Металургійний завод «Дніпросталь».
Судом також встановлено, що після введення в експлуатацію позивачем власних потужностей, а саме: будівництва кисневого блоку електросталеплавильного комплексу по виробництву безперервно литої заготовки по вул. Винокурові, 22 у м. Дніпропетровську, діяльність позивача стала прибутковою, а саме: за 2012 рік збиток зменшився до 4 656 810,00 грн., а за результатами 2013 року позивач отримав прибуток у розмірі 9 168 814,00 грн. Вказані обставини підтверджуються податковими деклараціями позивача з податку на прибуток приватних підприємств за 2012 та 2013 роки, копії яких знаходяться у матеріалах справи.
Згідно п.п.14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 28.02.2011 року по справі № 21-13а11, збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської. Неотримання суб'єктом господарювання доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.
На підставі викладеного судом встановлено, що діяльність позивача у першому півріччі 2012 року була господарською, тобто спрямованою на отримання доходу, оскільки у результаті такої діяльності позивач хоча й не одразу але у 2013 року отримав оподатковуваний прибуток, що підтверджується копіями декларацій позивача з податку на прибуток за 2012 та 2013 роки, що знаходяться у матеріалах справи.
Одночасно судом встановлено, що відповідачем не оспорюється товарність операцій позивача з ПрАТ «Харківський автогенний завод» та ТОВ «Металургійний завод «Дніпросталь» за перевірений період, а також правильність оформлення первинних документів та податкових накладних за вказаними операціями.
На підставі викладеного, судом встановлено протиправність не визнання відповідачем витрат та податкового кредиту по операціях позивача з ПрАТ «Харківський автогенний завод» та ТОВ «Металургійний завод «Дніпросталь» за перевірений відповідачем період з 01.01.2011 року по 30.09.2013 року.
Що стосується господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Самбрус» та ТОВ «Авалон Інвест Лтд», то суд зазначає наступне.
У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, встановлення обґрунтованості формування платником витрат повинна включати такі етапи:
1. встановлення факту здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
2. встановлення спеціальної правосуб'єктності учасників господарської операції. Особа, яка видає податкову накладну , повинна бути зареєстрована як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.
3. встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.
4. встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість
5. встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.
Аналогічна позиція викладена також у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.
Судом під час розгляду справи встановлено, що між позивачем та ТОВ «Самбрус» та ТОВ «Авалон Інвест Лтд» укладеного договори № 0072/1 від 25.05.2011 року та № ПР2112-2011 від 21.12.2011 року, у відповідності до умов яких ТОВ «Самбрус» та ТОВ «Авалон Інвест Лтд» зобов'язувалися надати позивачу послуги з експертної оцінки частини проекту кисневого блоку електросталеплавильного комплексу по виробництву безперервно литої заготовки та послуги з розроблення проекту технологічної карти виробництва на вказаному вище об'єкті відповідно, а позивач зобов'язувався оплатити дані послуги.
Факт надання послуг підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 7 від 01.09.2011 року та № 36 від 30.12.2011 року.
ТОВ «Авалон Інвест Лтд» виписало позивачу податкову накладну, яка оформленого у відповідності до Податкового кодексу України.
Судом на підставі спеціальних витягу з ЄДРПОУ встановлено, що ТОВ «Самбрус» є зареєстрованою юридичною особою, а ТОВ «Авалон Інвест Лтд» припинено як юридична особа 11.11.2013 року у зв'язку з визнанням банкрутом.
У відповідності до відомостей з офіційного сайту Міндоходів і зборів України свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Авалон Інвест Лтд» анульовано 14.11.2013 року, тобто на момент здійснення господарської операції з позивачем ТОВ «Авалон Інвест Лтд» було платником податку на додану вартість та вправі було видавати податкові накладні.
Судом також встановлено, що позивач не відніс суму податкового кредиту ПДВ по операції з ТОВ «Самбрус» у розмірі 82 166,67 грн. до податкового кредиту.
Позивач відніс суму ПДВ по операції з ТОВ «Авалон Інвест ЛТД» у розмірі 176 000,00 грн. до податкового кредиту.
Згідно даних податкового обліку позивача останній відніс до складу витрат суму у розмірі 410 833,33 грн. сплачену на користь ТОВ «Самбрус» та суму у розмірі 880 000,00 грн. сплачену на користь ТОВ «Авалон Інвест ЛТД».
Факт надання послуг ТОВ «Самбрус» та ТОВ «Авалон Інвест Лтд» позивачу підтверджується копіями технічної документації, що складено ТОВ «Самбрус» та ТОВ «Авалон Інвест Лтд» та яка надавалася позивачем відповідачу разом із запереченнями на акт перевірки, а також тим, що позивач закінчив будівництво кисневого блоку електросталеплавильного комплексу по виробництву безперервно литої заготовки по вул. Винокурові, 22 у м. Дніпропетровську, що підтверджується копією Сертифікату Державної архітектурно-будівельної інспекції від 30.11.2012 року ДП № 16512231405, який знаходиться у матеріалах справи.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Таким чином, судом встановлено рух активів від ТОВ «Самбрус» та ТОВ «Авалон Інвест Лтд» до позивача.
У інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 28.03.2014 № 375/11/14-14 зазначено універсальний принцип розгляду податкових спорів, а саме: перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою. Подібні правила судам варто застосовувати не лише щодо спірних рішень контролюючих органів, а також і при здійсненні оцінки належності первинних документів, податкових накладних, документів податкової звітності, що подається платниками податків тощо.
На підставі викладеного судом відхиляються доводи відповідача про те, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 7 від 01.09.2011 року та № 36 від 30.12.2011 року не первинними документами, оскільки у них відсутній такий реквізит як посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.
Судом також відхиляються доводи відповідача про те, що ТОВ «Самбрус» та ТОВ «Авалон Інвест Лтд» не могли надавати послуги позивачу, які відображено у актах здачі-приймання робіт (надання послуг) № 7 від 01.09.2011 року та № 36 від 30.12.2011 року, оскільки дані види діяльності не обрані ними у ЄДРПОУ, з наступних причин.
Згідно ч.2 ст. 67 Господарського кодексу України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Отже, ТОВ «Самбрус» та ТОВ «Авалон Інвест Лтд» вправі здійснювати будь-яку діяльність, що не заборонена законодавством України, навіть якщо остання не вказана у ЄДРПОУ.
Стосовно відображення позивачем у податковій звітності 1-ДФ сум доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку.
На сторінці 48 акту перевірки від 13.03.2014 року № 1002/22-01/35253200 вказано про те, що позивач не відобразив у податковій звітності 1-ДФ суми доходів нарахованих на користь платників податків - фізичних осіб і суми утриманого з них податків у звітності 1-ДФ, а саме:
- витрати роботодавця у зв'язку з підвищенням кваліфікації (перепідготовкою) працівників за період з 2 кватал 2011 року по 2 кв. 2012 року;
- вартість спеціального (форменого) одягу та взуття, що надається роботодавцем у тимчасове користування платнику податку, який перебуває з ним у трудових відносинах за період 3 кв. 2011 року по 2 кв. 2013 року.
Згідно п.177.7 ст. 177 ПК України фізична особа - підприємець вважається податковим агентом працівника - фізичної особи, яка перебуває з нею у трудових, цивільно-правових відносинах, або будь-якої іншої фізичної особи щодо будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) на користь такої особи.
Відповідно до п.176.2 ст. 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.
Отже, податкові агенти, зобов'язані подавати розрахунок суми доходу, лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку.
Згідно наказу ДПА України від 24.12.2010р. № 1020 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), затверджено форму Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма N 1ДФ) та Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку,
У відповідності до п.3.2 та п.3.3 наказу ДПА України від 24.12.2010р. № 1020 у графі 3а «Сума нарахованого доходу» відображається (за звітний квартал) дохід, який нараховано фізичній особі відповідно до ознаки доходу згідно з довідником ознак доходів, наведеним у додатку до цього порядку. У разі нарахування доходу його відображення у графі 3а є обов'язковим незалежно від того, виплачені такі доходи чи ні. У графі 3 «Сума виплаченого доходу» відображається сума фактично виплаченого доходу платнику податку податковим агентом.
Додатком до Порядку у наказі ДПА України від 24.12.2010р. № 1020 визначено, що за ознакою доходу «136» та «158» розуміється "Вартість безоплатного лікувально профілактичного харчування та іншого майна, якими роботодавець забезпечу платника податку відповідно до Закону України "Про охорону праці", спеціального (форменого) одягу та взуття, що надається роботодавцем у тимчасове користування платнику податку, який перебуває з ним у трудових відносинах (підпункт 165.1.9 пункту 165.1 статті 165 розділу IV Кодексу) та «Сума витрат роботодавця у зв'язку з підвищенням кваліфікації (перепідготовкою) платника податку згідно із законом (підпункт 165.1.37 пункту 165.1 статті 165 розділу IV Кодексу) відповідно.
Отже, у звітності 1-ДФ позивач повинен був відображати вартість спеціального одягу та взуття з 3 кварталу 2011 року по 2 кв. 2013 року та суму витрат роботодавця у зв'язку з підвищенням кваліфікації (перепідготовкою) платника податку згідно із законом з 2 кварталу 2011 року по 2 квартал 2013 року.
Позивачем не відображено у звітності 1-ДФ вказані вище суми, що є порушенням порядку заповнення звітності 1- ДФ, а тому відповідач правомірно застосував до позивача штраф у розмірі 510,00 грн.
Щодо визначення бази оподаткування, повноти нарахування, утримання та своєчасності сплати (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб, то суд зазначає наступне.
На сторінці 49 акту перевірки від 13.03.2014 року № 1002/22-01/35253200 зазначено про те, що позивач орендував у фізичних осіб ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 квартири протягом 2011-2012 років для мешкання фізичних осіб, які не знаходяться із позивачем у будь-яких трудових відносинах та не є працівниками підприємства (нерезидентів). Позивачем враховувалися суми отриманого доходу у вигляді оплати мешкання не працівників підприємства позивача до оподатковуваного доходу фізичних осіб.
Згідно редакції абз. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України до 01.07.2012 року до загального оподатковуваного доходу відноситься дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання або компенсація зумовлені виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачені нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.
З 01.07.2012 року абз. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України викладено у новій редакції, згідно з якою загального оподатковуваного доходу відноситься дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.
У відповідності до статті 813 Цивільного кодексу України сторони договору найму житла можуть бути фізичні та юридичні особи. Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло для проживання в нього фізичних осіб.
Таким чином, у разі найму позивачем житла для фізичних осіб та таке надання житла зумовлено виконанням платником податків (фізичною особою) трудової функції відповідно до трудового договору (контракту), то у фізичної особи не виникає додаткове благо.
У матеріалах справи знаходяться копії листа на забезпечення житлом співробітників «Мессер Груп», копія наказу позивача про призначення відповідального за оформлення віз співробітникам «Мессер Груп», копія доручення на оформлення віз для співробітників «Мессер Груп», копії запрошень на отримання візових документів для співробітників «Мессер Груп», копія договору на реалізацію проекту від 17.01.2011 року, UA-30, копії договорів оренди житла, з яких вбачається, що співробітники «Мессер Груп»: ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16, проживали під час перебування в Україні у квартирах орендованих для них позивачем під час реалізації проекту будівництва.
У договорах оренди житла прямо вказано про те, що останні орендуються позивачем для проживання працівників позивача.
З пояснень позивача вбачається, що співробітники «Мессер Груп»: ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 були відряджені в Україну для здійснення робіт для позивача.
Одночасно суд зазначає, що додатковим благом, згідно п.п. 14.1.47 п.14.1 ст. 14 ПК України, є кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу (п.п.14.1.180 п.14.1 ст. 14 ПК України).
Із аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що додаткове благо повинно бути обов'язково персоніфікованим та пов'язано із конкретною фізичною особою - платником податків, створювати певні вигоди для такої особи, надаватися податковим агентом та бути виражене у формі коштів, матеріальних або нематеріальних цінностях, послуг чи інших видах доходу.
Отже, відповідач під визначення додаткового блага повинен обов'язково вказувати фізичну особу - платника податків, у якої це благо виникає, та період у який це додаткове благо виникло.
У актах перевірки відповідачем взагалі не визначено конкретних фізичних осіб, у яких виникло додаткове благо та податковий період, у який це додаткове благо виникло.
Таким чином, суд не може дійти до однозначного висновку про те, у яких саме фізичних осіб виникло додаткове благо у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку в безоплатне користування, а також визначити період проживання фізичних осіб у орендованих для них квартирах.
За вказаних обставин, суд не визнає обґрунтованим та вірним розрахунок додаткового блага у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку в безоплатне користування зроблений відповідачем у актах перевірки.
На сторінці 53 акту перевірки від 13.03.2014 року № 1002/22-01/35253200 вказано про те, що керівником підприємства ОСОБА_4 надано авансові звіти про використання грошових кошів позивача всього на суму 13 175,73 грн., які були використанні для оплати рахунків у закладах харчування.
До авансових звітів для підтвердження використання коштів були складені наступні документи: накази про проведення зустрічі, запрошення іноземних представників, програми проведення переговорів, кошториси, звіти про проведення переговорів, звітні документи з представницьких витрат (фіскальні чеки, товарні чеки).
Позивачем вказані витрати віднесено до складу представницьких витрат.
Відповідно до абз. "а" пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, а саме загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати.
Однією із умов для врахування витрат при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток є підтвердження таких витрат первинними документами, що фіксують їх здійснення таким платником податку та обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II Кодексу (п. 138.2 ст. 138 Кодексу).
Тому витрати на проведення представницьких заходів для прийому як вітчизняних, так і іноземних делегацій можуть включатись до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за умови наявності, зокрема, наказу про проведення офіційного прийому, запрошення представників (делегацій) та їх відповіді; кошторису витрат; актів виконаних робіт; звітів про проведений захід; накладних на відпуск продукції, товарів зі складу тощо, та інших належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують зв'язок таких витрат з господарською діяльністю платника, зокрема витрати на транспортне забезпечення, забезпечення перекладачем, якщо такий не перебуває в штаті, інші.
У разі відрядження осіб, які є членами керівних органів платника податку, витрати на їх відрядження, передбачені пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140 Кодексу, враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток платника податку.
Зазначені витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів.
Аналогічну позицію займає і Міністерство доходів і зборів України у листі від 25.10.2013 року № 14054/6/99-99-19-03-02-15.
Згідно п.53.1 ст. 53 ПК України не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.
Враховуючи викладене, а також те, що вказані вище витрати понесені позивачем у зв'язку із провадженням господарської діяльності, то останні можуть бути віднесені позивачем до складу витрат.
За вказаних обставин витрати керівника позивача на харчування у розмірі 13 175,73 грн. є представницькими витратами і не є додатковим благом.
Щодо не утримання податку на доходи фізичних осіб під час виплати фізичним особам, які не перебувають у трудових відносинах з позивачем, доходу у розмірі 2 434,00 грн., суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що вказану вище суму позивач перерахував фізичним особам - підприємцям ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на підставі акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1207 від 12.07.2011 року та Акту приймання - передачі виконаних робіт (надання послуг з перекладу) від 10.03.2011 року, копії яких знаходяться у матеріалах справи.
Факт перерахування грошових коштів підтверджується копіями банківських виписок, які знаходяться у матеріалах справи.
Отримані від ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_5 послуги позивач використав у власній господарській діяльності під час приймання іноземних делегацій, витрати на проведення який описано вище.
Судом також встановлено, що ФОП ОСОБА_6 надала позивачу документи, які підтверджують факт реєстрації її фізичною особою - підприємцем та які знаходяться у матеріалах справи; ФОП ОСОБА_5 документів, які б підтверджували факт реєстрації її фізичною особою - підприємцем, позивачу не надала.
Згідно п.177.8 ст. 177 ПК України під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності.
Позивачем надано до суду письмову заяву про визнання нарахованих відповідачем сум податку на доходи фізичних осіб щодо ОСОБА_5 у розмірі 314,10 грн. та ОСОБА_6 у розмірі 51,00 грн.
У відповідності до ч.3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
За вказаних обставин, враховуючи визнання позивачем сум нарахованого податку на доходи фізичних осіб стосовно вказаних вище фізичних осію, то суд вважає правомірним визначення відповідачем сум податку на доходи фізичних осіб щодо ОСОБА_5 у розмірі 314,10 грн. та ОСОБА_6 у розмірі 51,00 грн.
Щодо авансових звітів працівників позивача № 47 та № 48 від 15.07.2011 року та 20.07.2011 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8, то суд зазначає наступне.
У актах перевірки вказано про те, що перевіркою авансових звітів № 47 та № 48 від 15.07.2011 року та 20.07.2011 року відповідачем вставлено, що працівники позивача ОСОБА_7 та ОСОБА_8 отримали грошові кошти у розмірі 1287,15 грн. під звіт, а саме: ОСОБА_7 отримав грошові кошти у розмірі 947,15 грн., а ОСОБА_8 - 340,00 грн.
Однак у позивача відсутні розрахункові документи, які б підтверджували факт витрачання вказаних грошових коштів; грошові кошти у розмірі 1287,15 грн. не були повернуті до каси позивача.
Згідно п.п.170.9.1 п.170.9 ст. 170 ПК України податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме:
а) на відрядження - у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно з розділом III цього Кодексу;
б) під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.
Оскільки позивач не надав відповідачу розрахункових документів , які зазначено у звітах працівників позивача ОСОБА_7 та ОСОБА_8 № 47 та № 48 від 15.07.2011 року та 20.07.2011 року відповідно на суму 1287,15 грн., то останній повинен був утримати з вказаної суми податок на доходи фізичних осіб, що позивачем зроблено не було.
Одночасно судом встановлено, що у актах перевірки відповідачем допущено описку, а саме: зазначено про те, що грошові кошти у розмірі 1287,15 грн. отримав один працівник позивача ОСОБА_7, однак із наданих позивачем документів вбачається, що грошові кошти під звіт отримували два працівника позивача - ОСОБА_7 та ОСОБА_8
Позивачем надано до суду письмову заяву про визнання нарахованих відповідачем сум податку на доходи фізичних осіб щодо ОСОБА_7 у розмірі 60,00 грн. ОСОБА_8 у розмірі 167,15 грн.
У відповідності до ч.3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
За вказаних обставин, враховуючи визнання позивачем сум нарахованого податку на доходи фізичних осіб стосовно вказаних вище фізичних осію, то суд вважає правомірним визначення відповідачем сум податку на доходи фізичних осіб щодо ОСОБА_7 у розмірі 60,00 грн. ОСОБА_8 у розмірі 167,15 грн.
Із розрахунку податкових зобов'язань складеного відповідачем вбачається, що відповідачем за порушення позивачем податкового законодавства стосовно не визначення та не сплати позивачем податку на доходи фізичних осіб щодо ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ОСОБА_8 застосовано штрафну (фінансову) санкцію.
З розрахунку податкових зобов'язань та штрафних санкцій по податку на доходи фізичних осіб, який складено позивачем вбачається, що за не сплату податку на доходи фізичної особи ОСОБА_5 у 1-2 кварталах 2011 року відповідачем застосовано штраф у розмірі 1,00 грн.; за не сплату податку на доходи фізичної особи ОСОБА_6 у 3-4 кварталах 2011 року відповідачем застосовано штраф у розмірі 75%; за не сплату податку на доходи фізичної особи ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у 3-4 кварталах 2011 року відповідачем застосовано штраф у розмірі 75%.
У відповідності до п.127.1 ст. 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, -
тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, -
тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, -
тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Оскільки судом визнано протиправними дії відповідача стосовно нарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб за мешкання не працівників позивача у орендованих квартирах, стосовно нарахування податку на доходи фізичних осіб на грошові кошти, що були використані на оплату рахунків у закладах харчування, то розмір штрафів за допущені позивачем порушення вимог податкового законодавства стосовно ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ОСОБА_8 є наступними.
За не сплату податку на доходи фізичної особи ОСОБА_5 у 1-2 кварталах 2011 року у розмірі 314,10 грн. відповідачем вірно застосовано штраф у розмірі 1,00 грн. згідно пункту 7 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України.
За не сплату податку на доходи фізичної особи ОСОБА_6 у 3-4 кварталах 2011 року у розмірі 51,00 грн. повинна бути застосована штрафна (фінансова) санкція у розмірі 50%, тобто 25,50 грн., оскільки позивач допустив повторне порушення пункту 127.1 ст. 127 ПК України протягом 1095 днів, а не у розмірі 75%, тобто 38,25 грн., як зазначено відповідачем у розрахунку податкових зобов'язань та штрафних санкцій по податку на доходи фізичних осіб.
За не сплату податку на доходи фізичної особи ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у 3-4 кварталах 2011 року у розмірі 227,15грн. повинна бути застосована штрафна (фінансова) санкція у розмірі 75%, тобто 170,36 грн., як вказано відповідачем у розрахунку податкових зобов'язань та штрафних санкцій по податку на доходи фізичних осіб, оскільки позивач допустив третє порушення пункту 127.1 ст. 127 ПК України протягом 1095 днів.
За вказаних обставин суд вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню повністю наступні податкові повідомлення - рішення відповідача форми «П» № 0000342201 від 22.01.2014 року; форми «В4» № 0000352201 від 22.01.2014 року; форми «Р» № 0001742201 від 14.04.2014 року.
Податкове повідомлення - рішення відповідача форми «Р» № 0006151703 від 15.04.2014 року є частково протиправним та підлягає скасуванню у частині суми грошового зобов'язання у розмірі 56 707,64 грн. та в частині суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 32 803,19 грн.; в іншій частині вказане податкове повідомлення - рішення є правомірним.
Відповідно до ч.3 ст. 94 КАС України у разі якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійсненні позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Судом під час розгляду справи встановлено, що полизач сплатив судовий збір у розмірі 487,20 грн.
Позовні вимоги позивача носять майновий характер, а тому останній повинен був сплатити судовий збір у розмірі 4872,00 грн.
Сума судового збору, яка підлягає поверненню позивача становить: 486,73 грн.
4872,00 грн. (сума судового збору, яка підлягає сплаті) - (4872,00 грн. (сума судового збору, яка підлягає сплаті) х 12 077 238,90 грн. (сума задоволених позовних вимог) : 12 078 398,94 грн. (сума заявлених позовних вимог) + 487,20 грн. (сплачена сума судового збору).
Керуючись ст.ст. 11, 50, 70, 71, 72, 86, 159-163 КАС України, суд -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції в м. Дніпропетровську Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області форми «П» № 0000342201 від 22.01.2014 року; форми «В4» № 0000352201 від 22.01.2014 року; форми «Р» № 0001742201 від 14.04.2014 року.
Визнати частково протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції в м. Дніпропетровську Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області форми «Р» № 0006151703 від 15.04.2014 року в частині суми грошового зобов'язання у розмірі 56 707,64 грн. та в частині суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 32 803,19 грн.
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Мессер Україна» судовий збір у розмірі 486,73 грн.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 13 червня 2014 року
Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили станом на 13.06.2014 року Суддя З оригіналом згідно Помічник судді С.В. Златін С.В. Златін Р.Ю. Ричка