10 червня 2014 року Справа № 906/16/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. - головуючого,
Волковицької Н.О., Рогач Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Спіка"
на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 18.03.2014
у справі906/16/14
Господарського суду Житомирської області
за позовомПриватного підприємства "Адлєр"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Спіка"
простягнення 640755,72 грн
за участю представників:
позивачаБонтлаб В.В., дов. від 25.11.2013
відповідачане з'явилися (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)
Приватне підприємство "Адлєр" звернулося до Господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Спіка" 640755,72грн, із яких 513302,10грн. заборгованості, 17297,58грн. 30 % річних, 7495,62грн. пені, 102660,42грн. штрафу
Позовні вимоги вмотивовано порушенням відповідачем договірних зобов'язань з оплати поставленого товару, приписами статей 193 Господарського кодексу України, статей 525, 627, 655, 610, 694 Цивільного кодексу України.
Відповідач не виклав власної позиції по суті позовних вимог в суді першої інстанції, у зв'язку з чим спір вирішувався за приписами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 21.10.2014 (суддя Сікорська Н.А.) позов задоволено, з товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Спіка" на користь приватного підприємства "Адлєр" стягнуто 513302,10 грн. заборгованості, 7495,62 грн. пені, 17297,58 грн. 30 % річних, 102660,42 грн. штрафу, 12815,11 грн. судового збору.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від18.03.2014 (судді: Маціщук А.В. - головуючий, Петухов М.Г., Василишин А.Р.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.
Не погоджуючись з господарськими судами попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалені у даній справі судові рішення в частині стягнення пені, 30% річних та штрафу. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме, частини 2 статті 625, частини 3 статті 232 Господарського кодексу України, статті 549 Цивільного кодексу України, оскільки з відповідача безпідставно стягнуто штрафні санкції, доказів направлення вимоги про стягнення яких позивачем не надано, а судом не встановлено. Також скаржник доводить, що в порушення статті 61 Конституції України, умовами договору передбачено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, чому суди оцінки не надали.
Позивач у судовому засіданні та у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти її доводів, пославшись на законність та обґрунтованість судових рішень. Відповідач не скористався правом на участь представників у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 05.02.2013 Приватне підприємство "Адлєр" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Спіка" уклали договір поставки № 32/Н, яким визначені умови купівлі-продажу насіння.
За умовами пункту 2.1 договору асортимент товару, його кількість, ціна визначається у додатках та/або накладних документах відпуску товару, що є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжності даних у додатках щодо найменування, кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна.
Згідно з пунктами 2.4, 3.3, 4.1 сторони погодили, що підписанням видаткових накладних, що виписані в період дії даного договору, засвідчується факт прийому-передачі товару від постачальника покупцю та передачі разом з товаром усієї необхідної документації, в тому числі сертифікату якості, інструкції щодо використання товару; приймання товару по кількості і якості проводиться покупцем в момент його передачі від продавця.
Згідно з пунктів 5.2, 5.3 договору товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті, за цінами, вказаними у відповідних додатках до договору, скоригованих пропорційно зміні долара США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару. Оплата товару проводиться наступним чином: 50 % вартості товару оплачується покупцем в строк до 01.05.2013, 50 % вартості товару оплачується покупцем в строк до 15.11.2013 без виставлення рахунку-фактури.
Пунктом 8.2. договору сторони визначили, що за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.
Відповідно до пунктів 8.4., 8.6 договору визначено, що покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару; згідно з пунктом.2 статті 625 Цивільного кодексу України покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних.
Додатком №1 до договору № 32/Н від 05.02.2013р. сторони визначили вартість та асортимент товару на загальну суму 1113302,10грн; договір та додаток № 1 підписані представниками сторін та скріплені їх печатками..
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі довіреності № 47 від 18.04.2013 за накладною № РН-0000185 від 18.04.2013 та актом приймання-передачі від 18.04.2013 відповідач одержав від позивача товари на суму 835192,10 грн; на підставі довіреності № 63 від 29.04.2013 за накладною № РН-0000320 від 29.04.2013 та актом приймання-передачі від 29.04.2013 товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Спіка" через представника Колодюка Ю.К. прийняло від приватного підприємства "Адлєр" товари на суму 278110 грн, а всього - на загальну суму 1113302,10 грн.; накладні містять посилання на договір № 32/Н від 05.02.2013; товар прийнятий відповідачем без зауважень.
Господарськими судами досліджено, що перелічені первинні документи мають необхідні реквізити відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пункту2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (з подальшими змінами), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого Мінюстом України 05.06.1995 за № 168/704, тому є належними доказами того, що фактично відбулась господарська операція (в даному випадку - передача/прийняття товарів за договором поставки) і, відповідно, - є доказами зобов'язання відповідача перед позивачем.
В період з 28.02.2013 по 08.05.2013 відповідач виконав оплату одержаного товару частково, перерахувавши на розрахунковий рахунок позивача 600000 грн, на час звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача - 513302,10грн.
Задовольняючи позов, господарські суди попередніх інстанцій вказали, що відповідач допустив порушення взятих на себе договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати поставленого товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 513302,10грн (на дату звернення із позовом до суду).
Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства , а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) та сплатити за нього певну суму; до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про купівлю-продаж.
За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у встановлений строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання, або не виконав його у строк, встановлений законом або договором.
Статтею 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Разом з тим відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною третьою статті 692 цього Кодексу передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.
Частиною 3 цієї статті фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього кодексу, як обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, так і передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У розумінні кожної із зазначених статей проценти є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.
Разом із цим згідно з положеннями статті 549 вказаного Кодексу грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.
За статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, є не санкціями, а особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (така правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 23.12.2012 у справі №37/64, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11).
Судами достовірно встановлено невиконання відповідачем обумовленого договором господарського зобов'язання передати товар у встановлений строк, що є підставою для його господарсько-правової відповідальності за частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України.
Відтак, оскільки пунктом 8.2. договору сторони визначили, що за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, а пунктом 8.6. договору встановлено, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних, твердження скаржника про подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання колегія суддів відхиляє.
Посилання скаржника, що позивачем не надано, а судами не встановлено доказів направлення вимоги про стягнення штрафних санкцій спростовується вимогами статті 611 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Отже, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та належно встановлених обставинах справи в частині задоволення позову щодо стягнення на користь позивача з відповідача 7495,62 грн. пені, обрахованої позивачем за період прострочення з 16.11.2013 по 26.12.2013 від вартості неоплаченого товару в сумі 513302,10 грн.; 102660,42 грн. штрафу, обрахованого як 20% від вартості неоплаченого товару 513302,10 грн. та 30% річних в сумі 17297,58 грн., обрахованих за період прострочення з 16.11.2013 по 26.12.2013.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянули у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували спірні правовідносини, правильно застосували норми матеріального та процесуального права, що їх регулюють.
Доводи скаржника про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судами та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 1117 Господарського процесуального кодексу України; підстав для скасування законних та обґрунтованих судових рішень не вбачається.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Спіка" залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.03.2014 у справі 906/16/14 Господарського суду Житомирської області та рішення Господарського суду Житомирської області від 21.01.2014 залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді Н. Волковицька
Л. Рогач