12 червня 2014 року Справа № 910/9612/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Шаргала В.І.,
суддів: Мачульського Г.М., Поляк О.І.,
за участю представників сторін:
від позивача: Гудименко Ю.В.- прокурора Генпрокуратури України;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи ОСОБА_2
розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014р.,
у справі №910/9612/13 Господарського суду міста Києва
за позовом Заступника прокурора міста Києва
до Київської міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2
про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 28.02.2013 №81/913,
Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 28.02.2013р. №81/9138 "Про передачу громадянці ОСОБА_2 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2014р. (судді: Босий В.П., Бойко Р.В., Стасюк С.В.) позов Заступника прокурора міста Києва задоволено повністю, визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради №81/9138 від 28.02.2013р. "Про передачу громадянці ОСОБА_2 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1".
Судове рішення мотивоване тим, що на час прийняття Київрадою спірного рішення право комунальної власності на вищезазначену земельну ділянку не було зареєстроване, тому згадане рішення було прийняте відповідачем з перевищенням встановлених законодавством повноважень.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014р. (судді: Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В., Тищенко А.І.) рішення суду першої інстанції скасоване, в позові відмовлено.
Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що Київська міська рада, на момент виникнення спірних правовідносин, мала увесь необхідний обсяг повноважень для передачі третій особі спірної земельної ділянки у власність без державної реєстрації права комунальної власності на неї за відповідачем.
Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 58 Конституції України, ч.2 ст. 5 Цивільного кодексу України, п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", ст.ст. 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено:
23.01.2009 року третя особа - ОСОБА_2 звернулась до Київради із заявою про передачу їй безоплатно у приватну власність земельної ділянки площею 0,08 га для будівництва житлового будинку господарських будівель і споруд АДРЕСА_1 Вказана земельна ділянка знаходиться на території м. Києва.
На дату звернення третьої особи до відповідача із заявою про надання земельної ділянки у приватну власність, розпорядження землями в місті Києві, до розмежування земель державної та комунальної власності, здійснювала Київська міська рада (пункт 12 Перехідних положень Земельного кодексу України).
Рішенням Київської міської ради №81/9138 від 28.02.2013 "Про передачу громадянці ОСОБА_2 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передано у приватну власність громадянці ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,08 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1.
Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду з даним позовом, мотивуючи позовні вимоги тим, що на дату прийняття спірного рішення набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", пунктом 9 Перехідних положень якого встановлено, що право власності на земельні ділянки державної та комунальної власності реалізується після державної реєстрації права власності, тому, оскільки таке право не було зареєстровано, то Київрада не мала права передавати у власність третій особі вказану земельну ділянку, у зв'язку з чим рішення від 28.02.2013 №81/9138 є незаконним. З такими доводами прокурора погодився і суд першої інстанції та постановив рішення про задоволення позову
З урахуванням встановлених обставин та з огляду на норми п.5 ст.16, ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ч.1 ст. 9, ч.1 ст.116, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", апеляційний господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується і суд касаційної інстанції, про необґрунтованість позовних вимог прокурора. А відтак, апеляційний господарський суд правомірно скасував рішення суду першої інстанції і постановив нове рішення про відмову у задоволенні позову.
При цьому, суд апеляційної інстанції відзначив, що приписами статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що права на нерухоме майно, які виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав. На момент виникнення спірних правовідносин було чинним законодавство, яке не передбачало обов'язкової реєстрації прав на земельну ділянку, тому, оскільки земельна ділянка знаходилась у межах м. Києва, Київрада прийняла спірне рішення в межах наданих законом повноважень.
Про правильність такої правової позиції свідчить і та обставина, що з 16.06.2013р. набули чинності зміни до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ", статтею 41 якого уже прямо передбачалося право органів місцевого самоврядування на передачу земельних ділянок комунальної власності у власність іншим особам, незалежно від державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права територіальної громади на такі земельні ділянки.
Касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскарженій постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для її скасування.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014р. у справі №910/9612/13 - без змін.
Головуючий суддя Шаргало В.І.
Судді Мачульський Г.М.
Поляк О.І.