11 червня 2014 року Справа № 910/9557/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: Черкащенка М.М.
суддів: Нєсвєтової Н.М.
Жукової Л.В.
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014
у справі №910/9557/13
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"
до Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю
про стягнення 197656,95 грн.
за участю представників сторін
від позивача: Пінчук-Ніколайчук Ю.В., Галков І.О. - за довіреностями;
від відповідача: Полєжаєва К.О. - за довіреністю.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 197 656,95 грн., а саме: 185 485,14 грн. основного боргу, 9 676,48 грн. неустойки, 202,90 грн. інфляційних втрат та 2 292,43 грн. 3% річних за весь період прострочення.
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.06.2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року у справі № 910/9557/13 позов задоволено повністю.
20.01.2014 року на примусове виконання рішення видано відповідний наказ.
Фірма "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю звернулася до господарського суду м. Києва з заявою про відстрочку виконання судового рішення.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.02.2014 року у справі №910/24045/13 в задоволенні заяви Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю про відстрочку виконання рішення господарського суду міста Києва від 05.06.2013 року у справі № 910/9557/13 - відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року ухвалу господарського суду міста Києва від 04.02.2014 року скасовано та прийнято нове рішення, яким заяву фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю про відстрочку виконання рішення господарського суду міста Києва від 05.06.2013 у справі №910/9557/13 задоволено частково. Відстрочено на 1 (один) рік до 25.03.2015 року виконання рішення господарського суду міста Києва від 05.06.2013 року у справі №910/9557/13.
Не погоджуючись з постановою суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 скасувати, а ухвалу господарського суду міста Києва від 04.02.2014 залишити в силі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а справа передачі до суду першої інстанції на новий розгляд, виходячи з наступного.
Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом та Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно зі статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Підставою для відстрочки можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, цією нормою процесуального права не вимагається і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.
Тобто, в кожному конкретному випадку суд не зобов'язаний за заявою сторони надати розстрочку виконання рішення, але може розстрочити виконання рішення згідно зі статтею 121 ГПК України в порядку статті 43 ГПК України.
Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Економічна криза в державі становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності, не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки.
Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.
У статті 193 Господарського кодексу України зазначається, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
В силу статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
На обґрунтування обставин, викладених в зазначеній заяві, фірма "Т.М.М" - товариства з обмеженою відповідальністю посилається на відсутність фінансової можливості вчасно проводити розрахунки з контрагентами та жорсткий графік зобов'язань стосовно погашення наявної заборгованості. Заявник наголошує на тому, що не відмовляється від виконання своїх зобов'язань перед позивачем, проте звертається з проханням відстрочити їх виконання для уникнення наслідків визнання відповідача банкрутом.
Відмовляючи в задоволенні даної заяви, господарський суд першої інстанції виходив з положень ст. 121 Господарського процесуального кодексу України та відсутності доказів, які б підтвердили неможливість виконання судового рішення.
Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду та надаючи боржнику відстрочку виконання судового рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що консолідованою фінансовою звітністю незалежного аудиту підтверджується тяжке фінансове становище відповідача, що є підставою для відстрочення виконання судового рішення.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки господарських судів передчасними та такими, що прийняті без повного дослідження усіх поданих сторонами доказів на підтвердження як скрутного становища боржника так і стягувача.
Так, місцевий господарський суд приймаючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви про відстрочку не навів належного обґрунтування не доведеності заявником наявності виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, в свою чергу суд апеляційної інстанції задовольняючи частково вказану заяву посилається на подану заявником копію консолідованої фінансової звітності, при цьому судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що надана копія консолідованої фінансової звітності свідчить про фінансовий стан боржника за результатами його діяльності у 2012 році.
Крім того, суд апеляційної інстанції посилаючись на тяжкий фінансовий стан боржника, не звернув при цьому належної уваги на матеріальні інтереси позивача, його фінансовий стан та не надав відповідної оцінки ступеню вини відповідача у виникненні спору.
Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.
Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи викладене та зважаючи на обмеженість повноважень суду касаційної інстанції в частині вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що ухвала господарського суду міста Києва від 04.02.2014 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 у справі №910/9557/13 підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини на які посилається відповідач в обґрунтування своєї заяви, врахувати ступінь вини боржника у виникненні спору та невиконанні останнім договірних зобов'язань, врахувати матеріальні інтереси позивача та вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" задовольнити частково.
Ухвалу господарського суду міста Києва від 04.02.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду 25.03.2014 у справі №910/9557/13 скасувати.
Справу №910/9557/13 направити до господарського суду міста Києва на новий розгляд.
Головуючий М.М. Черкащенко
Судді Н.М. Нєсвєтова
Л.В. Жукова