10 червня 2014 року Справа № 910/19082/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого
Н. Волковицької Л. Рогач
за участю представників:
позивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)
відповідачаСидоренко А.С. - довіреність від 18.04.2014 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго"
на постановувід 11.03.2014 р. Київського апеляційного господарського суду
у справі№ 910/19082/13 господарського суду м. Києва
за позовомПублічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго"
до Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
провизнання договору недійсним
У жовтні 2013 р. ПАТ "Полтаваобленерго" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до НАК "Нафтогаз України" про визнання недійсним договору № 2640 на купівлю - продажу природного газу, укладеного 29.09.2011 року між сторонами, посилаючись, зокрема, на приписи статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України та статтю 231 Господарського кодексу України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір з боку НАК "Нафтогаз України" підписаний особою, яка не мала права його підписувати, а також зазначаючи, що відповідачем були нав'язані штрафні санкції та встановлені у договорі положення щодо стягнення з позивача крім заборгованості, пені від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а також за прострочення понад 30 днів додатково штрафу у розмірі 7 % від суми простроченого платежу, що суперечить законодавству.
У відзиві на позовну заяву НАК "Нафтогаз України" просила відмовити у її задоволенні вказуючи, що як вбачається з довіреності від 28.12.2011 р. № 14-281 НАК "Нафтогаз України" в особі голови правління, який діяв на підставі статуту Компанії, було уповноважено першого заступника голови правління ОСОБА_5, серед іншого підписувати будь - які угоди (договори, контракти), тобто доводи позивача щодо відсутності повноважень у представника Компанії на підписання спірного договору є безпідставним, а правочин з боку НАК "Нафтогаз України" укладений уповноваженою на це особою.
Відповідач також посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 р. у справі № 06/5026/1052/2011, вказував на те, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.
Рішенням господарського суду м. Києва від 05.11.2013 р. (суддя Стасюк С.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо недоведеності та необґрунтованості позовних вимог встановивши обставини стосовно підписання договору з боку відповідача уповноваженою особою, здійснення правочину за волевиявленням обох сторін та законодавчо передбаченої можливості одночасного стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені.
За апеляційною скаргою ПАТ "Полтаваобленерго" Київський апеляційний господарський суд (судді: Коротун О.М., Гаврилюк О.М., Корсакова Г.В.), переглянувши рішення господарського суду м. Києва від 05.11.2013 р. в апеляційному порядку, постановою від 11.03.2014 р. залишив його без змін з тих же підстав.
ПАТ "Полтаваобленерго" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі - продажу природного газу № 2640 від 29.09.2011 р., укладеного між сторонами, задовольнити в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судами норм матеріального права, зокрема, статті 61 Конституції України, статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 231 Господарського кодексу України.
Скаржник вважає помилковим висновок судів щодо відповідності чинному законодавству пункту 7.2 спірного договору, який встановлює подвійну відповідальність позивача за несвоєчасну оплату поставленого природного газу у вигляді пені розміром подвійної облікової ставки НБУ та штрафу у розмірі 7 % від суми простроченого платежу у випадку прострочення оплати понад 30 днів, оскільки як вважає скаржник на нього покладена відповідальність, яка застосовується лише за невиконання негрошових зобов'язань, а зі змісту оспорюваного договору зобов'язання позивача є грошовими. Крім того, як зазначав заявник касаційної скарги, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"можливість одночасного нарахування штрафу та пені не передбачена.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, 29.09.2011 року між НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Полтаваобленерго" (покупець) було укладено договір на купівлю - продаж природного газу № 2640, яким сторонами було погоджено наступне:
- продавець зобов'язувався передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 року році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору (пункт 1.1 договору);
- газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами (пункт 1.2. договору);
- продавець передає покупцеві з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року газ обсягом до 151819 тис.куб.м., у тому числі по місяцях кварталів (пункт 2.1. договору);
- приймання - передачі газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (пункт 3.3. договору);
- ціна за 1000 куб.м. газу становить 1091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 1 091,00 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 1 309,20 грн. (пункт 5.2. договору);
- оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1. договору).
Предметом спору у даній справі є вимога ПАТ "Полтаваобленерго" про визнання недійсним договору на купівлю - продаж природного газу № 2640 від 29.09.2011 р., з посиланням, зокрема, на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України, з огляду на підписання вказаного договору з боку продавця - НАК "Нафтогаз України" неуповноваженою особою.
За приписами статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (стаття 239 вказаного Кодексу).
Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що з тексту спірного договору вбачається, що від імені НАК "Нафтогаз України" договір підписаний першим заступником голови правління ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності від 24.12.2010 року № 14-250, виданої Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" в особі голови правління, який діяв на підставі статуту Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".
Згідно з положеннями статті 78 статуту Компанії, управління поточною діяльністю компанії здійснює правління, яке є колегіальним виконавчим органом компанії.
Відповідно до статті 89 статуту голова правління має право без довіреності вчиняти юридичні дії від імені компанії відповідно до законодавства.
Статтею 90 статуту передбачено, що голова правління, зокрема, укладає договори (контракти) та вчиняє інші правочини від імені компанії, видає довіреності на вчинення юридичних дій від імені компанії.
Судами встановлено, що зі змісту довіреності, наданої першому заступнику головою правління Компанії, вбачається, що ОСОБА_5 уповноважений вести переговори з представниками інших сторін, вчиняти дії, пов'язані з підготовкою, укладенням та виконанням господарських договорів (контрактів) з питань закупівлі та реалізації природного газу, а також підписувати будь-які угоди (договори, контракти) з усіх питань, що стосуються предмета діяльності Компанії, акти приймання-передачі, акти виконаних робіт, тощо.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів стосовно підписання спірного договору № 2460 від 29.09.2011 р. з боку НАК "Нафтогаз України" уповноваженою особою, з огляду також на встановлені судами обставини щодо виконання сторонами умов цього договору, що підтверджено представниками сторін у судовому засіданні та свідчить про схвалення правочину.
Крім того, звертаючись з позовом про визнання недійсним договору на купівлю - продаж природного газу № 2460 від 29.09.2011 р. ПАТ "Полтаваобленерго", посилаючись на приписи статті 231 Господарського кодексу України, вказувало на те, що умови пункту 7.2 договору суперечать статті 61 Конституції України та статті 3 Цивільного кодексу України щодо встановлення подвійної відповідальності у вигляді одночасного нарахування пені та штрафу.
Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 7.2. договору № 2460 від 29.09.2011 р. сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. Уразі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 вказаного Кодексу).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України, відповідно до якої у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
НАК "НАфтогаз України" відповідно до статті 12 Статуту є господарською структурою, яка здійснює управління об'єктами державної власності, зокрема, корпоративними правами, що належать державі в статутному (уставному) капіталі господарських товариств і передані до статутного капіталу Компанії.
При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань, чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Вказана позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 27.042012 р. у справі № 06/5026/1052/2011.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції стосовно того, що пункт 7.2 договору не суперечить нормам чинного законодавства, з огляду також на те, що як було зазначено судами під час розгляду справи в порядку статей 627 та 638 Цивільного кодексу України, сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови і підписали договір на купівлю - продаж природного газу № 2640 від 29.09.2011 р., крім того, вчинили дії, які свідчать про його схвалення, а відтак і відсутність підстав вважати, що при укладенні договору, волевиявлення позивача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Беручи до уваги норми законодавства та обставини, встановлені судами під час розгляду справи, судова колегія погоджується з висновком судів про відмову у задоволенні позовних вимог, вважає судові рішення у справі такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника судова колегія вважає непереконливими, такими, що спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами.
Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 р. у справі № 910/19082/13 господарського суду м. Києва та рішення господарського суду м. Києва від 05.11.2013 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий суддя Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач