"03" червня 2014 р. м. Київ К/800/58840/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Бившева Л. І. Вербицька О. В.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2013 року Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року
у справі№ 826/2512/13-а
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Оптова компанія «Дарниця»
до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2013 року у справі № 826/2512/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 22.10.2012 року № 0010722204 в частині визначення грошових вимог на загальну суму 2 286 598,00 грн. (основний платіж - 2 124 331.00 грн., штрафні санкції - 162 267,00 грн.).
Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. ст. 14, 44, 135, 137, 138, 139, 140 Податкового кодексу України, п. п. 1, 8, 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, п .п 3, 4, 5 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, п. п. 1.2, 1.3 Правил проведення утилізації та знищення неякісних лікарських засобів, ст. ст. 69, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
У зв'язку з неявкою представників сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання, справа розглядується в порядку письмового провадження відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем планової виїзної перевірки ТОВ «Оптова компанія «Дарниця» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року складено акт від 08.10.2012 року № 811/22-4/24381128, в якому зафіксовано порушення позивачем п. 1.32 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток в сумі 2 146 563 грн.
На підставі акта перевірки 22.10.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.10.2012 року № 0010722204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 2 313 477,00 грн., з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 2 146 563,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 166 914,00 грн.
Позивач з урахуванням уточнень не погоджується з податковим повідомленням-рішенням в частині визначення грошових вимог на загальну суму 2 286 598,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з правомірності віднесення до складу валових витрат позивачем витрат на страхування товару, як свого майна, що підтверджується відповідними документами, та витрат на отримання інформаційно-консультаційних послуг. Також, судом не встановлено факту віднесення позивачем до складу валових витрат з податку на прибуток підприємства на списання непридатного товару.
Колегія суддів погоджується з висновком судів про задоволення позову.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем укладено угоди № OKD-5 від 05.01.2010 року, № OKD-6 від 04.01.2011 року, № OKD-7 від 03.01.2012 року (ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця»), поставка товару відбувається на умовах «DAP - склад Покупця» або «EXW - склад постачальника» в редакції 2010 року.
Згідно з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року умови «EXW» зобов'язують продавця надати товар у розпорядження покупця у названому місті поставки, а покупець зобов'язаний прийняти поставку товару у цьому місці. Тобто, поставка вважається проведеною в момент передачі товару покупцю на складі постачальника. В цей же момент до покупця переходять ризики втрати чи псування товару під час його транспортування до свого центрального складу. Поставка товару була оформлена товарно-транспортними накладними, наданими постачальниками.
Угодами передбачено, що право власності на товар переходить до покупця від постачальника в момент здійснення поставки.
Судами встановлено, що угоди позивача з оптовими покупцями лікарських засобів, зокрема з ЦРА № 123 ПОКП «Полтавафарм» від 04.01.2011 року, передбачали умови поставки «FCA - склад покупця» або «EXW - склад постачальника». В першому випадку товар поставлявся позивачем на склад покупця. Якщо ж товар постачався на умовах «EXW - склад постачальника», то відбувалось міжскладське переміщення цього товару з центрального складу до найближчого до покупця регіонального складу, на якому покупець його і отримував.
Товар перевозився власним транспортом позивача. Угоди зі сторонніми транспортними організаціями на перевезення товару не укладались.
Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Згідно із пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.
Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.
Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат (10 відсотків - для суб'єктів кінематографії, які здійснюють виробництво національних фільмів) за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року, а для сільськогосподарських підприємств - за звітний податковий рік.
У відповідності до пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.
Пунктом 137.1 статті 137 Податкового кодексу України визначено, що дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
Згідно із п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).
У відповідності до пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення, як будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.
Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв'язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання.
Позивачем, для відшкодування можливих втрат та запобіганню псування свого майна під час його транспортування до свого центрального складу або з центрального складу до регіонального, або до складу покупця, укладалися договори страхування із страховими компаніями. За цими договорами страхуванню підлягали медикаменти та засоби медичного призначення. Вартість страхових послуг (розмір страхового платежу) розраховувалась відповідно до вартості та обсягу товару, який був застрахований. Сплата страхових платежів підтверджується платіжними документами, а факт надання страхових послуг - відповідними актами.
Враховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини реальності виконання вищевказаних договорів, колегія суддів погоджується з висновком судів про правомірність віднесення таких витрат до валових.
В акті перевірки відповідач зазначає про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат з податку на прибуток витрати із знищення лікарських засобів.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що матеріалами справи такий висновок не підтверджується; податковим органом не доведено віднесення платником витрат на списання непридатного товару до складу валових.
Крім того, податковий орган вважає протиправним віднесення позивачем до складу валових витрати на інформаційно-консультативні послуги.
Відповідно до абз. «г» пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.
В розумінні пп. 14.1.108 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що вказані послуги придбавались позивачем на підставі угод, укладених із суб'єктами підприємницької діяльності. Предметом цих договорів було дослідження кон'юнктури ринку лікарських засобів та виробів медичного призначення в окремих регіонах України. Така послуга безпосередньо пов'язана з господарською діяльністю позивача, оскільки направлена на збільшення реалізації товарів. Факт надання таких послуг та їх сплати підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними первинними документами та платіжними дорученнями.
Позитивний економічний ефект від отримання таких послуг полягав у зростанні обсягів продажу позивачем товарів, що підтверджується первинними документами, звітами виконавців, оборотно-сальдовими відомостями в розрізі контрагентів по рахунку бухгалтерського обліку 361 та даними податкової звітності.
Оскільки факт надання таких послуг та їх сплати підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними первинними документами та платіжними дорученнями, колегія суддів погоджується з висновком судів про правомірне включення до складу витрат позивачем витрат на дослідження ринку.
Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновків акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкового повідомлення-рішення від 22.10.2012 року № 0010722204 в частині визначення грошових вимог на загальну суму 2 286 598,00 грн., колегія суддів погоджується з висновком судів про задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.
За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню .
Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року у справі № 826/2512/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О. В. Муравйов
Судді Л. І. Бившева
О. В. Вербицька