24 березня 2014 року м. Київ Справа № 800/189/14
Суддя Вищого адміністративного суду України Масло І.В., вирішуючи питання про відкриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Верховної Ради України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Представництво Європейського Союзу в Україні, Посольство Сполучених Штатів Америки в Україні, Посольство Російської Федерації в Україні про визнання незаконною, протравною, нечинною та скасування постанови, протиправною бездіяльності, встановлення компетенції, зобов'язання вчинити певні дії, -
21 березня 2014 року позивачі звернулись до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Представництво Європейського Союзу в Україні, Посольство Сполучених Штатів Америки в Україні, Посольство Російської Федерації в Україні про визнання незаконною, протравною, нечинною та скасування постанови, протиправною бездіяльності, встановлення компетенції, зобов'язання вчинити певні дії, в якій просили:
- визнати незаконною, протиправною і нечинною та скасувати Постанову Верховної Ради України «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень» від 22 лютого 2014 року (або від 21.02.2014 року, або від 23.02.2014 року, або від 24.02.2014 року, або від 25.02.2014 року, або від 26.02.2014 року);
- визнати з 24 лютого 2014 року протиправною бездіяльність відповідача щодо зволікання із прийняттям постанови про ініціювання усунення «Президента України» Януковича В.Ф. з поста в порядку імпічменту;
- визнати з 24 лютого 2014 року де-факто і де-юре наявними повноважень (компетенції) відповідача діяти згідно статей 8, 105, 108, 111, 112 Конституції України та законів України - ініціювати усунення «Президента України» Януковича В.Ф. з поста в порядку імпічменту;
- зобов'язати відповідача невідкладно прийняти постанову про ініціювання усунення «Президента України» Януковича В.Ф. з поста в порядку імпічменту;
- зобов'язати відповідача невідкладно прийняти постанову про створення спеціальної тимчасової слідчої комісії, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.
Стосовно позовних вимог про визння незаконною, протиправною і нечинною та скасування Постанови Верховної Ради України «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень» від 22 лютого 2014 року (або від 21.02.2014 року, або від 23.02.2014 року, або від 24.02.2014 року, або від 25.02.2014 року, або від 26.02.2014 року), слід зазначити наступне.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України регулює стаття 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з частиною першою якої її правила поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до пункту першого частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачі вважають, що при прийнятті постанови «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень» від 22 лютого 2014 року (або від 21.02.2014 року, або від 23.02.2014 року, або від 24.02.2014 року, або від 25.02.2014 року, або від 26.02.2014 року) був порушений порядок, встановлений Конституцією України, тобто фактично вони вважають її неконституційною.
Згідно зі статтею 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Статтею 150 Конституції України встановлено, що до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Відповідно до пункту першого статті 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про Конституційний Суд України» підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є:
- невідповідність Конституції України;
- порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності;
- перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.
З урахуванням наведених норм, слід зазначити, що невідповідність Конституції України актів Верховної Ради України (зокрема постанов) може бути підставою для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо їх неконституційності, що тягне за собою неможливість розгляду у порядку адміністративного судочинства заявленої позовної вимоги.
Таким чином, позовна вимога про визнання незаконною, протиправною і нечинною та скасування Постанови Верховної Ради України «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень» від 22 лютого 2014 року (або від 21.02.2014 року, або від 23.02.2014 року, або від 24.02.2014 року, або від 25.02.2014 року, або від 26.02.2014 року), не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, оскільки розгляд питання про неконституційність законів віднесений до юрисдикції Конституційного Суду України.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною з 24 лютого 2014 року бездіяльності відповідача щодо зволікання із прийняттям постанови про ініціювання усунення «Президента України» Януковича В.Ф. з поста в порядку імпічменту; визнання де-факто і де-юре наявними повноважень (компетенції) відповідача діяти згідно статей 8, 105, 108, 111, 112 Конституції України та законів України - ініціювати усунення «Президента України» Януковича В.Ф. з поста в порядку імпічменту; зобов'язання відповідача невідкладно прийняти постанову про ініціювання усунення «президента України» Януковича В.Ф. з поста в порядку імпічменту; зобов'язання відповідача невідкладно прийняти постанову про створення спеціальної тимчасової слідчої комісії, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі, слід зазначити наступне.
Відповідно до пункту 10 статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї Конституції.
Відповідно до частини другої статті 111 Конституції України питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.
Статтями 84 та 91 Конституції України встановлені повноваження Верховної Ради України, які стосуються процедури проведення пленарних засідань та голосування на них.
Відповідно до принципу поділу державної влади в Україні (стаття 6 Конституції України) органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
Згідно статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є Парламент - Верховна Рада України, до повноважень якої належить прийняття законів відповідно до пункту п'ятого статті 85 Конституції України.
У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 імперативно визначено, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та, відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України, є об'єктом судового конституційного контролю.
У Рішенні Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 у справі у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) зазначено, що Верховна Рада України визначена в статті 75 Конституції України парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.
Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що при ініціюванні прийняття постанов, при прийнятті постанов Верховна Рада України не виконує владних управлінських функцій.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Пунктом першим частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправною з 24 лютого 2014 року бездіяльності відповідача щодо зволікання із прийняттям постанови про ініціювання усунення «Президента України» Януковича В.Ф. з поста в порядку імпічменту; визнання де-факто і де-юре наявними повноважень (компетенції) відповідача діяти згідно статей 8, 105, 108, 111, 112 Конституції України та законів України - ініціювати усунення «Президента України» Януковича В.Ф. з поста в порядку імпічменту; зобов'язання відповідача невідкладно прийняти постанову про ініціювання усунення «президента України» Януковича В.Ф. з поста в порядку імпічменту; зобов'язання відповідача невідкладно прийняти постанову про створення спеціальної тимчасової слідчої комісії, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку чим позивачам необхідно відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за їх позовом до Верховної Ради України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Представництво Європейського Союзу в Україні, Посольство Сполучених Штатів Америки в Україні, Посольство Російської Федерації в Україні про визнання незаконною, протравною, нечинною та скасування постанови, протиправною бездіяльності, встановлення компетенції, зобов'язання вчинити певні дії.
Керуючись пунктом першим частини першої статті 18, 109, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Відмовити ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3 у відкритті провадження в адміністративній справі за їх позовом до Верховної Ради України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Представництво Європейського Союзу в Україні, Посольство Сполучених Штатів Америки в Україні, Посольство Російської Федерації в Україні про визнання незаконною, протравною, нечинною та скасування постанови, протиправною бездіяльності, встановлення компетенції, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Масло