ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 2-6671/12
провадження № 2/753/131/14
"23" травня 2014 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Цимбал І.К.
при секретарях - Троян С.П., Брагар О.В., Шамрай І.В., Єфремов В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ майна подружжя; зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, про поділ майна подружжя -
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ майна подружжя, посилаючись на те, що 01 березня 2007 року вона з ОСОБА_3 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу в орендованій квартирі, а з 25.09.2009 року зареєстрували шлюбу, оскільки ОСОБА_2 завагітніла і ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син. Через два місяці після одруження сторін, наприкінці листопада 2009 року сторони переїхали до квартири, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 та її батькові, де і проживали до фактичного припинення шлюбних стосунків, а саме листопада 2011 року, після чого шлюбно - сімейні стосунки між сторонами припинились. Позивач зазначає, що за період спільного проживання до реєстрації шлюбу, ними було набуто майно, а саме автомобіль «Марки Міцубісі» д.н.з. НОМЕР_1 для чого ОСОБА_3 отримував кредит, який в подальшому був виплачений сторонами за спільні кошти, а тому ОСОБА_2 просить присудити ОСОБА_3 вказаний автомобіль та стягнути з нього половину його вартості в якості компенсації в сумі 75000 грн. Крім того, у 2009 році ОСОБА_3 шляхом приватизації державного житлового фонду отримав у власність частину квартири і ОСОБА_2 вважає, що має право на половину цієї частини. Крім того, ОСОБА_2 вважає, що ОСОБА_3 вів подвійний спосіб життя і можливо набув інше майно за час спільного проживання сторін, у зв'язку з чим просить суд встановити його обсяг, джерело та час придбання. Також, ОСОБА_2 просить суд стягнути з ОСОБА_3 судові витрати пов'язані зокрема з витратами на правову допомогу. ОСОБА_2 зазначає, що вимушена була звернутися до суду, оскільки в добровільному порядку сторони не можуть дійти згоди щодо поділу майна.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та представник останньої позовні вимоги підтримали з урахуванням останніх уточнень, просили задовольнити.
Відповідач позовні вимоги визнав частково та пояснив, що спільно з ОСОБА_2 як сім'я без реєстрації шлюбу не проживали, а проживали разом як сусіди, а не як подружжя. За таких обставин автомобіль придбаний ОСОБА_3 до реєстрації шлюбу за кредитні кошти є особистим майном останнього. Також з приводу вартості автомобіля ОСОБА_3 також заперечував. Крім того, у позовній заяві ОСОБА_2 має місце вимога про визнання за нею право власності на частину приватизованої ОСОБА_3 квартири, що також суперечить вимогам законодавства, оскільки таке майно не належить до спільного сумісного майна подружжя і поділу не підлягає. Інші вимоги ОСОБА_2 є неконкретними, незрозумілими і не підтверджуються доказами у справі. Таким чином ОСОБА_3 визнав вимоги в частині присудження йому автомобіля, а в задоволенні іншої частини позовних вимог просив відмовити.
Разом з тим, ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом, про визнання за ним право власності на половину частки квартири, яка належала ОСОБА_2 до шлюбу та стягнення за вартості цієї частки з ОСОБА_2 В обґрунтування вимог зустрічного позову ОСОБА_3 посилався на те, що за час проживання з ОСОБА_2 у квартирі, яка належить на праві спільної часткової власності останній та її батькові, за запозичені ОСОБА_3 грошові кошти було проведено ремонті роботи внаслідок чого вартість частки ОСОБА_2 у квартирі збільшилась, а тому ОСОБА_3 вважає, що має право на половину частки квартири ОСОБА_2
В судовому засіданні ОСОБА_3 зустрічні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.
ОСОБА_2 та представник останньої проти задоволення зустрічного позову заперечувала, посилаючись на їх необґрунтованість, невідповідність чинному законодавству та недоведеність в судовому засіданні.
Вислухавши пояснення учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 25.09.2009 року /а.с. 15/, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дитина /Т.І а.с. 16/. З наведеного вбачається, що ОСОБА_2 завагітніла від ОСОБА_3 до реєстрації шлюбу.
ОСОБА_2 стверджує, що почала спільно проживала з ОСОБА_3, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з першого березня 2007 року за адресою: АДРЕСА_1, що в свою чергу підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 - сестра ОСОБА_2, ОСОБА_5 - мати ОСОБА_2, ОСОБА_6 - сусідка сторін, ОСОБА_7 - подруга сторін. В свою чергу допитані з цих підстав свідки ОСОБА_8 - сестра ОСОБА_3 та ОСОБА_9 - мати ОСОБА_3 не спростували покази допитаних свідків з боку ОСОБА_2, оскільки не були обізнані про обставини особистого життя сторін. Крім того, обставини спільного проживання сторін як подружжя без реєстрації шлюбу за вище вказаною адресою підтверджуються і наданими фотокопіями фотокарток /Т.І а.с. 17-68/, листом Державної прикордонної служби про спільний виїзд сторін за кордон /Т.І. а.с. 180/ також копіями листів огляду пацієнта, де виклик лікаря був саме за вище вказаною адресою проживання сторін /а.с. 74, 75/. Таким чином, доводи ОСОБА_3 про те, що сторони проживали, як сусіди без прав та обов'язків осіб, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу є неспроможними. Крім того, учасниками процесу не заперечувалось та визнано, що з 2009 року сторони почали проживати у АДРЕСА_2, ? частини якої належить на підставі договору дарування ОСОБА_2
/Т.І. а.с. 191/. Наведене підтверджується і доводами ОСОБА_3, якими останній обґрунтовує зустрічний позов, зазначаючи, що саме він ніс витрати по ремонту вище вказаної квартири.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача про встановлення факту спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01.03.2007 року повністю знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
01.12.2008 року ОСОБА_3 уклав кредитний договір на придбання автомобіля марки «Міцубісі Аутлендер» д.н.з. НОМЕР_1 (далі - спірний автомобіль), який був переданий у заставу до банківської установи /Т.І а.с. 125 - 128, 203/. Учасниками процесу не заперечувалось та визнано, що кредит отриманий для придбання вказаного автомобіля був погашений в період спільного проживання сторін однією сім'єю, а тому відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України вказана обставина доказуванню окремо не потребує.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 СК України, на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Згідно ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, спірний автомобіль є об'єктом спільної сумісної власності сторін.
Згідно ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Разом з тим, суд вважає, що вимога щодо автомобіля задоволенню не підлягає, оскільки ст. 16 ЦК України не містить такого способу захисту, про якій просить представник ОСОБА_2 /Т.ІІ а.с. 48/. ОСОБА_2 не ставить вимоги про визнання спірного автомобіля спільним сумісним майном сторін, виділу майна у власність ОСОБА_3 та стягнення з нього компенсації за половину цього майна, які у такому випадку підлягали б задоволенню з урахуванням обставин справи. Крім того,
ОСОБА_2 згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України не надала доказів про вартість спірного автомобіля пред'являючи вимогу про стягнення 75000 грн. з ОСОБА_3, яким в свою чергу вказана вартість заперечувалась.
Також, не підлягає вимога ОСОБА_2 про визнання права власності на частину приватизованої ОСОБА_3 житлової площі, оскільки докази про наявність такого майна в матеріалах справи відсутні і незважаючи на те, що ОСОБА_3 не заперечувався факт приватизації ним квартири, згідно п. 4 ч. 1 ст. 57 СК України таке майно є особистою приватною власністю ОСОБА_3
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Вимоги ОСОБА_2 про встановлення обсягу спільного майна, також є необґрунтованими, оскільки відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, саме ОСОБА_2 мала надати суду докази про наявність такого майна та заявити про його поділ в позовній заяві, оскільки судом може бути розглянута справа виключно в межах заявлених позовних вимог, не інакше як на підставі звернення особи до суду з відповідним позовом.
Також, вимоги ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають, оскільки ОСОБА_2 не зазначено, яку суму остання просить стягнути та не надано доказів на здійснення відповідних витрат.
Вимоги зустрічного позову ОСОБА_3, про визнання за ним право власності на ? частину від ? частини квартири належної ОСОБА_2 на підставі договору дарування, також є незаконними та необґрунтованими з наступних підстав.
Згідно договору дарування квартири від 03.08.2004 року ? квартири АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_2
Згідно п. 1 ч. 1ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.
Згідно ч. 1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Разом з тим, ОСОБА_3 не пред'явлена вимога про визнання частини квартири ОСОБА_2 спільним сумісним майном.
Крім того, виходячи з висновку експерта /Т.ІІ а.с.15-28/ вбачається, що вартість квартири АДРЕСА_2 на час коли, як стверджує ОСОБА_3, він розпочав ремонті роботи становила 523268 грн., а після ремонту становить 552980 грн., тобто більшою на 29712 грн. і враховуючи, що на той час як встановлено вище, сторони проживали однією сім'єю і положення глави 8 СК України, за рахунок ОСОБА_3 вартість квартири збільшилась на 14856 грн., що не є істотним збільшенням і підставою для визнання права власності на особисте майно ОСОБА_2
Керуючись ст.ст. 10, 60, 61,79, 88, 209, 212-218 ЦПК України, ст.ст. 57, 60, 62, 69, 70, 74 СК України, ст. 16 ЦК України, суд -
Первісний позов задовольнити частково.
Встановити факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01.03.2007 р. по 25.09.2009 рік.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
В задоволенні зустрічного позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва, шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом 10 днів з моменту проголошення рішення.
Головуючий: