ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/13113/13-ц
провадження № 2/753/454/14
"29" квітня 2014 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Цимбал І.К., при секретарях Троян С.П., Єфремов В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про поділ майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, про поділ майна подружжя -
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3, про поділ майна подружжя, а саме просив визнати за ним право власності на квартиру залишивши останню в його особисті приватній власності; визнати право спільної часткової власності на 1/2 частину об'єкту незавершеного будівництва, а саме житлового будинку, гаражу, торгівельно - офісного приміщення, яке складається з житлового будинку з мансардою, магазину, прибудинкових конструкцій та стягнути 1/2 частину вартості будівельних матеріалів використаних при будівництві вище вказаного об'єкту в сумі 432055 грн. 50 коп.; стягнути 1/2 частину різниці вартості між автомобілями, які були відчужені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в сумі 32044 грн., оскільки вартість автомобіля, який був відчужений ОСОБА_3 є вищою і половина цієї вартості буде становити вище вказану суму.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та представник останнього позовні вимоги підтримали, просили задовольнити з підстав зазначених у позові /Т. ІІІ а.с. 20-23/. ОСОБА_2 та представник останнього пояснили, що квартиру виплачував ОСОБА_2 який і укладав інвестиційний договір і договір уступки майнових прав на своє ім'я, ОСОБА_3 участі у виплаті коштів за квартиру не брала, а тому така квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2
Крім того, будівництво об'єкт нерухомості яке на даний час не завершено, було розпочато саме після укладення шлюбу між сторонами і незважаючи на те, що будівництво проводилось на земельній ділянці ОСОБА_3 і добудовувався будинок належний ОСОБА_3, останній значно збільшився і саме за рахунок коштів, які були витрачені із сімейного бюджету.
Також, ОСОБА_3 відчужила автомобіль, який був дорожчим, ніж автомобіль, яким користувався ОСОБА_2, який також в подальшому його відчужив, а тому останній вимагає компенсації половини вартості від різниці у ціні за які були відчужені автомобілі набуті за час шлюбу.
ОСОБА_3 та представник останньої позовні вимоги не визнали та пояснили, що квартиру, незважаючи на укладення інвестиційного договору та договору про уступку майнових прав особисто ОСОБА_2, вони виплачували разом, оскільки з грудня 2003 року стали спільно проживати без реєстрації шлюбу. Крім того незважаючи, що ОСОБА_2 до початку спільного проживання була вкладена частина коштів, на сьогоднішній день, враховуючи те, що у квартирі мали місце ремонтні роботи і її вартість є значно вищою ніж на момент одноразової сплати коштів ОСОБА_2 у інвестування в будівництво, така різниця втратила свою актуальність.
Крім того, об'єкт незавершеного будівництва є особистою приватною власністю ОСОБА_3 набутого до шлюбу, оскільки розпочато до шлюбу та спільного проживання з ОСОБА_2 Крім того, ОСОБА_2 не зазначено, які саме будівельні матеріали були використані при будівництві нерухомого об'єкту під час шлюбу або спільного проживання з ОСОБА_3, на грошову компенсацію від вартості яких він претендує. Крім того, ОСОБА_2 просить визнати за ним право спільної часткової власності на недобудований об'єкт нерухомості, посилаючись на те, що добудова до майна належного ОСОБА_3 мала місце в період шлюбу та спільного проживання, проте за таких обставин необхідно ставити питання про визнання права спільної сумісної власності, оскільки спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Враховуючи, що ОСОБА_2 наполягає на тому, що будівництво мало місце в період шлюбу з ОСОБА_3 власність на таке майно відповідно до сімейного законодавства буде мати режим спільної сумісної.
Крім того, ОСОБА_2 просить стягнути грошову компенсацію різниці між проданими автомобілями, проте такі вимоги є необґрунтованими, оскільки дійсно ОСОБА_3 було продано один з автомобілів, а гроші витрачені на її потреби та потреби дітей. В свою чергу, ОСОБА_2 було продано другий автомобіль, а кошти витрачені на власні потреби. Разом з тим, проданий ОСОБА_2 автомобіль придбаний за кредитні кошти, а кредитний договір був оформлений на ОСОБА_3, яка і продовжила виплачувати кредит і з урахуванням суми виплат, остання є більшою тієї різниці, яку просить стягнути ОСОБА_2 Таким чином, ОСОБА_3 не повинна виплачувати кошти ОСОБА_2
ОСОБА_3 звернулась до суду з зустрічним позовом та просить поділити квартиру відступити від засади рівності часток, з урахуванням того, що з нею проживають малолітні діти різної статі, що є обставиною, яка має особливе значення і аліментів, які повинен сплачувати ОСОБА_2 не вистачає для утримання дітей. Отже, ОСОБА_3 просить виділити їй у власність 60% квартири, що дорівнює 2/5 частинам, а ОСОБА_2 40%, що дорівнює 3/5 частинам /Т.І. а.с.22, 23/.
ОСОБА_3 та представник останньої зустрічні позовні вимоги підтримали, просили задовольнити з підстав зазначених вище.
ОСОБА_2 та представник останнього просили відмовити у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на те, що останній є необґрунтованим.
Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 05.06.2004 року по 02.10.2010 року /Т. І а.с.4, Т.ІІ а.с. 15/. З грудня 2003 року сторони почали спільно проживати, як подружжя без реєстрації шлюбу, що визнано відповідачем в судовому засіданні 29.04.2014 року, а тому відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України вказана обставина доказуванню не підлягає.
Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
17.10.2003 року ОСОБА_2 було укладено генеральну угоду із додатками про дольову участь у будівництві та договір уступки права вимоги і переводу боргу
/Т. І а.с.6-10/. Відповідно до вказаних угоди ОСОБА_2 зобов'язався здійснювати інвестування квартири АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира). Під час укладення договору про переуступку права вимоги і переводу боргу відповідно до п. 1.4. ОСОБА_2 було сплачено 47048 грн. В подальшому відповідно довідки ПАТ «Позняки - Жил - Буд» № 383 від 11.03.2011 року /Т.ІІ а.с. 164/ ОСОБА_2 особисто до моменту коли сторони почали спільно проживати, було сплачено 10.11.2003 року 149968 грн., подальші платежі здійснювались розпочинаючи з 30.03.2004 року, тобто в період спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу, а останні три платежі здійснені після реєстрації. Отже, в період спільного проживання сторін до реєстрації шлюбу і після реєстрації шлюбу за спірну квартиру було сплачено 127805 грн., а особисто ОСОБА_2 до часу спільного проживання сторін і реєстрації шлюбу 197016 грн.
Таким чином, виходячи із загальної суми сплаченої за спірну квартиру 324821 грн. ОСОБА_2 сплачено 260918 грн. 50 коп., а ОСОБА_3 63902 грн. 50 коп., що є 1/2 частиною від спільно сплаченої сторонами суми 127805 грн.
Згідно ч. 7 ст. 57 СК України, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Згідно свідоцтва про право власності на спірну квартиру від 23.02.2005 року спірна квартира зареєстрована за ОСОБА_2 /Т. І а.с. 14/.
Враховуючи наведене, вбачається, що доводи ОСОБА_2 про те, що він одноособово у повному обсязі сплачував кошти за квартиру є неспроможними, а отже вимоги про визнання спірної квартири особистою приватної власності ОСОБА_2 є необґрунтованими.
Згідно ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно ч. 1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до висновку судової будівельно - технічної експертизи № 6260/12-42 від 04.10.2012 року вартість спірної квартири становить 1561173 грн. /Т.ІІ а.с. 39-46/, яка визначена сторонами на час розгляду справи. Крім того, сторонами не заперечувалось, що за час спільного проживання у квартирі проводились ремонті роботи, купувалися меблі, побутова техніка тощо, з урахуванням чого вартість спірної квартири також значно збільшилась не зважаючи на тенденцію зросту вартості на аналогічну нерухомість, що не оспорювалось сторонами.
Враховуючи наведене, суд вважає що спірна квартира підлягає визнанню спільною сумісною власністю сторін і поділу в рівних частинах.
Доводи ОСОБА_3, якими остання обґрунтовує відступлення від засади рівності часток на спірну квартиру, у зв'язку з проживанням нею дітей, є неспроможними, оскільки не відповідають вимогам ч. 3 ст. 70 СК України. Так, ОСОБА_3 не надано доказів, що ОСОБА_2 ухиляється від добровільного виконання аліментних зобов'язань по утриманню дітей або коштів які ним надаються недостатньо для їх утримання, а примусово такі зобов'язання на ОСОБА_2 не покладені.
ОСОБА_2 просить визнати за ним право спільної часткової власності на
1/2 частину об'єкту незавершеного будівництва розташованого за адресою: АДРЕСА_2 а саме житлового будинку, гаражу, торгівельно - офісного приміщення, яке складається з житлового будинку з мансардою, магазину, прибудинкових конструкцій (далі - спірний об'єкт) /Т.І а.с. 206-248, Т.ІІ а.с. 1/, посилаючись на те, що добудова вище вказаного приміщення, яке належить на праві власності ОСОБА_3, оскільки придбано до шлюбу, мала місце в період шлюбу.
Згідно ч. 4 ст. 355 ЦК України, спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи на те, що ОСОБА_2 наполягає на тому що будівництво спірного об'єкту мало місце в період шлюбу, то останнє підлягає визнанню спільним сумісним майном подружжя і не може бути визнано спільним частковим майном, у зв'язку з чим вказана вимога не підлягає задоволенню.
Крім того, ОСОБА_2 просить стягнути 1/2 частину вартості будівельних матеріалів використаних при будівництві вище вказаного об'єкту в сумі 432055 грн. 50 коп. згідно зведеного акту /Т.І а.с.245/, проте вказана вартість є вартістю не будівельних матеріалів, а об'єкту незавершеного будівництва, яке не введено в експлуатацію і така вартість на будівельні матеріали заперечується ОСОБА_3, яка в свою чергу зазначає, що мали місце добудови до її будинку, проте останніми займалась виключно її матір, а ОСОБА_2 не мав до них жодного відношення.
З метою встановлення ступеня готовності спірного об'єкта, а також визначення вартості будівельних матеріалів використаних при добудові будинку, власником якого відповідно до договору купівлі - продажу від 10.07.1998 року є ОСОБА_3
/Т.І а.с. 213/ за період спільного проживання сторін, ухвалою суду 19.11.2013 року у справі була призначена судова будівельно - технічна експертиза, проте остання не була проведена у зв'язку із невиконанням клопотання експерта. В подальшому ОСОБА_2 не наполягав на повторному направленні справи до експертної установи з метою виконання ухвали суду або повторному призначенню експертизи до іншої експертної установи.
Таким чином, суд вважає недоведеними вимоги ОСОБА_2 про стягнення вартості будівельних матеріалів з якого побудованих спірний об'єкт за період з 2006 по лютий 2010 рік, тобто період з якого був наданий останній дозвіл на реконструкцію
/Т.І а.с. 233/, оскільки доказів про те на скільки збільшилась вартість спірного об'єкту і вартість будівельних матеріалів використаних при добудові будинку ОСОБА_3 придбаного до часу спільного проживання з ОСОБА_2 останнім не надано.
Крім того, за період спільного проживання сторонами було набуто два транспортні засоби марки «Субару» зареєстрований за ОСОБА_2 /Т.І а.с. 11, Т.ІІ а.с. 68/ вартість якого на час розгляду справи сторонами визначена в сумі 134127 грн. 84 коп. і який був відчужений ОСОБА_2 25.05.2013 року /Т.ІІІ а.с. 33-34/. та автомобіль марки «Хонда», зареєстрований за ОСОБА_3 відчужений нею 31.03.2011 року, вартість якого сторонами визначена в сумі 198216 грн. /Т.ІІ а.с. 67/, зокрема це є вартістю за якою вказаний автомобіль було відчужено.
ОСОБА_2 зазначає, що зважаючи на вартість автомобілів «Хонда» та «Субару» визначену сторонами, виходячи з того, що вказані автомобілі як майно відсутні, були придбані в період шлюбу, з урахуванням принципу рівності сторін при поділі майна, ОСОБА_2 має право на компенсацію різниці між вартостями продажу автомобілів, а саме на половину від такої різниці, оскільки автомобіль «Хонда» відчужений ОСОБА_3 є дорожчим від автомобіля «Субару» відчужений ОСОБА_2 і різниця становить 32044 грн.
Суд з такими доводами погодитися не може виходячи з наступного.
Згідно довідки виданої відділом споживчого кредитування Шевченківського відділення № 1 Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» вбачається, що 29.05.2008 року ОСОБА_3 був отриманий кредит строком на 98 місяців в сумі 42500 доларів США /Т.ІІІ а.с. 25/. Сторонами визнано, що вказаний кредит був отриманий з метою придбання автомобіля «Субару».
Згідно рішення суду про розірвання шлюбу спільне господарство між сторонами припинено в лютому 2010 року /Т.ІІ а.с.15/, а згідно вище вказаної довідки станом на 05.01.2010 рік залишок заборгованості по кредиту становив 12150 доларів США 42 центи, а станом на 12.04.2010 рік залишок заборгованості становив 811 доларів США 98 центів. В свою, чергу доказів того, що ОСОБА_2 або ОСОБА_3 вказаний борг по кредиту отриманий в період шлюбу погасили протягом січня 2010 року останніми не надано. Враховуючи, що кредитні зобов'язання мали місце у ОСОБА_3 вбачається, що з часу припинення шлюбно - сімейних відносин лютий 2010 рік по 12.04.2010 рік ОСОБА_3 фактично було сплачено повну суму заборгованості. Зокрема ОСОБА_2 дана обставина не оспорювалась.
Таким чином, зважаючи на те, автомобіль «Субару» був придбаний в інтересах сім'ї, для чого в період шлюбу був отриманий кредит, який частково сплачений в період шлюбу, зважаючи що вказаний автомобіль був відчужений одноособово ОСОБА_2, а залишок був виплачений ОСОБА_3, суд вважає, що зобов'язання по кредиту мають бути враховані при вирішенні вимог ОСОБА_2
Так, виходячи з загально відомої інформації щодо курсу валют, а саме гривні по відношенню до долару США починаючи з 05.01.2010 року і по квітень останній не перевищував 7 грн. 98 коп. за один долар США. Таким чином, залишок який був виплачений ОСОБА_3 на автомобіль «Субару», який в подальшому був відчужений ОСОБА_2 становив 96960 грн. 35 коп. станом на 2010 рік, що перекриває суму 64088 грн., у різниці між вартістю продажу автомобіля «Хонда» та автомобіля «Субару» і виплачена сума по кредиту навіть є більшою, а отже підстави для стягнення грошових коштів, про яке просить ОСОБА_2, відсутні.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 61,79, 88, 209, 212-218 ЦПК України, ст.ст. 60, 62, 69, 70, 71, 74 СК України, ст. ст. 355, 368 ЦК України, суд -
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про поділ майна подружжя залишити без задоволення.
Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, про поділ майна подружжя задовольнити частково.
В порядку поділу майна подружжя набутого за час шлюбу виділити у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, уродженця с. Велика Димерка, Броварського району, Київської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3, проживає за адресою: АДРЕСА_1 судові витрати в розмірі 171 /сто сімдесят одна/ грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий: