Справа №: 671/1680/13-ц
22 травня 2014 року м. Волочиськ
Волочиський районний суд
Хмельницької області в складі:
головуючого судді Ніколової С.В.
при секретарі Мельник М.Б.,
з участю: представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Волочиську справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку,
встановив:
В серпні 2013 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1, об'єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за нею права власності на 1/2 частину цього житлового будинку. В обгрунтування позову вказує, що 15.07.1989 року вони з відповідачем зареєстрували шлюб, який 04.03.2013 року був розірваний в судовому порядку. Після розірвання шлюбу вони не дійшли згоди щодо поділу спільного майна подружжя, зокрема не дійшли згоди стосовно володіння, користування та розпорядження цим майном та можливих варіантів його поділу, а тому вона звернулася в суд з даними вимогами. Позивачка, посилаючись на положення п.п. 2 ч. 1 ст. 57, ч. 1 ст. 62 СК України, вказує, що 08.04.2008 року матір відповідача ОСОБА_5 передала в дар відповідачу ОСОБА_3 житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1, вартістю 66000 грн. Даний житловий будинок був непридатний для проживання, а тому за час перебування в шлюбі вони разом з відповідачем за спільні кошти протягом 2009 - 2012 років провели внутрішній ремонт та реконструкцію цього будинку, облаштували санвузол та впорядкували прилеглу до будинку територію. За рахунок її, позивачки, коштів, вартість будинку істотно збільшилася, а саме встановлено бруківку на загальну суму 22580 грн, в тому числі її монтаж - 5780 грн., придбано та поміняно двері та вікна на загальну суму 4685 грн., встановлено огорожу будинку на загальну суму 7820 грн., придбано і встановлено ванну та унітаз на загальну суму 3650 грн., придбали та використали для ремонту будівельні матеріали на суму 6620 грн. та на суму 5936 грн. 60 коп.
Крім того, позивачка, посилаючись на ч. 2 ст. 60 СК України, вказує, що за рахунок спільних грошових коштів вони з відповідачем придбали будівельні матеріали на суму 2953 грн. Посилаючись на наведене, позивачка вважає, що спірний житловий будинок належить їй та відповідачу на праві спільної сумісної власності і кожному з них відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України належить 1/2 частка цього будинку, тому, на думку позивачки, вона вправі вимагати поділу зазначеного житлового будинку, виходячи з рівності їх часток як співвласників у праві спільної сумісної власності.
В судовому засіданні представник позивачки позов підтримав з підстав, наведених у позовній заяві.
Відповідач та його представник в судовому засіданні позов не визнали. Відповідач пояснив, що під час перебування з позивачкою в шлюбі вони за спільні кошти провели заміну в будинку дверей та вікон, на прилеглій до будинку території встановили бруківку, а також встановили огорожу. Вважає, що внаслідок цих робіт вартість будинку істотно не збільшилася, тому просить відмовити в позові. Відповідач заперечив обставини щодо використання будівельних матеріалів, про які позивачка зазначає в позовній заяві, зокрема, заперечує, що ремонт спірного житлового будинку проводився з використанням цих будівельних матеріалів, оскільки під час шлюбу вони проводили будівельні роботи в квартирі, де вони проживали, та в приміщенні магазину, який вони побудували під час шлюбу та який є їхньою спільною власністю. Також заперечує проти того, що придбані ними ванна та унітаз були встановлені в спірному будинку, оскільки такі були встановлені в господарській споруді - літній кухні. Крім того, вважає безпідставними посилання позивачки у позовній заяві на те, що спірний будинок на час укладення договору дарування був у непридатному для проживання стані.
Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відпповідно до ч.ч. 1-3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, відповідно до ст. 57 ЦПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Частино. 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Відповідно до ч. 1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Судом об'єктивно встановлено, що сторони з 15.07.1989 року перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується відповідними записами в належних їм паспортах.
Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 04.03.2013 року шлюб між сторонами розірвано.
Під час перебування в шлюбі 08.04.2008 року матір відповідача ОСОБА_5 передала в дар відповідачу глиновалькований житловий будинок розміром загальної площі 71,3 кв.м. в тому числі житлової площі 46,8 кв.м. з цегляними прибудовами, господарською будівлею (літня кухня), гаражем, сараєм, кам'яним погребом, загальною вартістю 66267 грн., земельну ділянку площею 0,08 га для обслуговування вказаного житлового будинку вартістю 16534 грн., що підтверджується договором дарування від 08.04.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 1623, технічним паспортом на даний житловий будинок від 10.05.2011 року.
Звертаючись в суд з даним позовом, позивачка не навела належних та переконливих доказів в підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Судом по даній справі за клопотанням позивача було призначено судову експертизу на предмет визначення дійсної вартості спірного житлового будинку з господарськими спорудами на даний час та станом на 08.04.2008 року - час укладення наведеного вище договору дарування; визначення обставин щодо проведення переобладнання та ремонтних робіт в даному житловому будинку та їх вартість за період з 08.04.2008 року по 04.03.2013 рік, з 05.03.2013 року по 02.08.2013 року.
Оскільки відповідач заперечував у проведенні вказаної експертизи та перешкоджав у проведенні такої, тому суд вирішує даний спір відповідно до наявних матеріалів справи, в тому числі наданих сторонами доказів у їх сукупності.
Твердження позивачки про те, що під час шлюбу з відповідачем нею за її власні кошти було проведено ремонтні роботи на загальну суму 51291 грн. 50 коп., а саме: придбано та встановлено бруківку на загальну суму 22580 грн., придбано та поміняно двері та вікна на загальну суму 4685 грн., встановлено огорожу будинку на загальну суму 7820 грн., придбано і встановлено ванну та унітаз на загальну суму 3650 грн., придбано та використано для ремонту будівельні матеріали на суму 6620 грн. та на суму 5936 грн. 50 коп., не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Так, відповідач в судовому засіданні заперечив, що зазначені позивачкою ремонтні роботи були проведені за її власні кошти, пояснивши, що під час спільного проживання в шлюбі в отриманому ним в дар будинку з господарськими спорудами ремонтні роботи проводилися за їх спільні кошти, зокрема, були проведені лише такі ремонтні роботи: в будинку проведено заміну вікон та дверей, на прилеглій до будинку території встановлено бруківку та огорожу, проведено опалення. Разом з тим, відповідач стверджує, що внаслідок зазначених ремонтних робіт вартість будинку істотно не збільшилася. Також відповідач стверджує, що будівельні матеріали, на які вказує позивачка, були використані не на ремонт спірного житлового будинку, а на ремонт квартири та приміщення магазину, а ванна та унітаз були встановлені не в будинку, а в літній кухні. До проведення цих ремонтних робіт спірний будинок був у придатному для проживання стані, в ньому проживали його батьки.
На спростування зазначених вище пояснень відповідача, а також на підтвердження своїх доводів про проведення ремонтних робіт за власні кошти та на підтвердження обставин про використання вказаних будівельних матеріалів на ремонт спірного житлового будинку, позивачка належних та переконливих доказів суду не подала.
Що стосується поданих позивачкою суду письмових доказів: накладних на придбання будівельних матеріалів від 06.09.2011 року на суму 6620 грн. та 18.10.2012 року на суму 5936 грн. 50 коп., а всього на загальну суму 12556 грн. 50 коп. (а.с. 16-17), то такі не є достатніми та переконливими доказами в підтвердження обставин, що оплата проводилася позивачкою за її власні кошти, а також не є доказом того, що ці будівельні матеріали були використані на ремонт спірного будинку.
Також, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні і доводи позивачки про те, що придбані нею та відповідачем в 2011 році будівельні матеріали на суму 2953 грн. 50 коп. були використані для ремонту цього житлового будинку.
За таких обставин, враховуючи визнання відповідачем обставин проведення ремонтних робіт у будинку за рахунок спільних грошових коштів з позивачкою на суму 38735 грн., а саме: проведення заміни вікон та дверей, встановлення бруківки на прилеглій до будинку території та огорожі, а також встановлення ванни та унітазу, суд вважає доведеними обставини стосовно проведення сторонами в період шлюбу ремонтно-будівельних робіт по оздобленню житлового будинку та прибудинкової території біля нього на суму 38735 грн. Оскільки ці ремонтні роботи проведені під час шлюбу, тому частка позивачки становить 1/2 цих коштів в розмірі 19367 грн. 50 коп.
Враховуючи, що вартість житлового будинку з господарськими спорудами до його поліпшення складала 66267 грн., а розмір коштів позивачки в проведенні ремонтно-будівельних робіт в будинку, який враховується при вирішенні даного спору становить 19367 грн. 50 коп., тому суд дійшов висновку, що ця сума коштів є незначною в порівнянні з вартістю отриманого відповідачем в дар будинку, і виходячи з цього відсутні підстави для визнання спірного будинку об'єктом права спільної сумісної власності та визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину цього будинку.
Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Наведені роз'яснення Пленуму Верховного Суду України дають підстави суду дійти висновку, що з більшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об'єкту в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також і визначена на час розгляду справи ринкова вартість будинку не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкту.
Відтак, вирішуючи даний спір, суд приймає до уваги, що позивачка, звертаючись з даним позовом, не надала суду належних доказів того, що за рахунок її грошових та трудових затрат істотно збільшилася вартість спірного будинку, а також не надала суду належних доказів, що за рахунок її коштів проводився саме капітальний ремонт будинку, а не поточний ремонт, як стверджував відповідач.
Так, в судовому засіданні встановлено, що технічні характеристики спірного будинку на час звернення позивачки до суду залишилися ті ж, що були станом на 2008 рік, а саме: глиновалькований житловий будинок з цегляними прибудовами з таким же розміром загальної та житлової площі (71,3 кв.м. та 46,8 кв.м.), з тими ж господарськими будівлями та тим же розміром належної відповідачу земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок з господарськими спорудами. Ці обставини підтверджуються дослідженим в судовому засіданні договором дарування від 08.04.2008 року та записами у технічному паспорті на спірний будинок від 10.05.2011 року (а.с. 47-51).
Таким чином, позивачкою не доведено, що будинок істотно збільшився у своїй вартості саме внаслідок здійснених за період шлюбу поліпшень, проведення переобладнання та ремонтних робіт у будинку, а не можливих тенденцій до загального подорожчання об'єктів нерухомості.
За відсутності доказів такої суттєвої ознаки як істотність збільшення вартості будинку, відсутні і підстави для визнання зазначеного майна спільною сумісною власністю та визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину будинку.
Як вбачається зі змісту позову, позивачка не ставила вимог про стягнення з відповідача грошової компенсації за понесені нею витрати, пов'язані з проведенням ремонтних робіт у спірному житловому будинку, а тому, оцінюючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідно до положень ст. 57 СК України переданий в дар відповідачу житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований в АДРЕСА_1, є його особистою власністю і правові підстави, передбачені ч. 1 ст. 62 СК України, для визнання його спільною сумісною власністю подружжя відсутні, тому в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 1-3, 10, 11, 57, 60, 61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 57, 62 СК України, суд
вирішив:
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку відмовити.
На рішення через суд першої інстанції, який його ухвалив, може бути подано апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: