Іменем України
06 червня 2014 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів КОЖУХ О.А., ЛЕСКА В.В.
при секретарі МАРЧИШАКУ Ю.М.
за участю представника відповідача Горват М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк України» (ПАТ «Промінвестбанк») про стягнення заборгованості по заробітній платі, за апеляційною скаргою ПАТ «Промінвестбанк» на рішення Рахівського районного суду від 11 березня 2014 р., -
ОСОБА_2 12.10.2012 звернулася до суду із зазначеним позовом до ПАТ «Промінвестбанк». Мотивувала тим, що мешкає в м. Рахові і з 03.03.1993 по 01.10.2009 працювала у Філії «Відділення Промінвестбанку в м. Рахові Закарпатської області». Місто Рахів віднесено до гірських населених пунктів, позивач з 06.06.2005 має статус особи, яка проживає і працює на території гірського населеного пункту. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», п. 1 Постанови КМ України від 11.08.1995 № 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах», посадовий оклад позивача мав бути підвищений на 25%. Позивач за час роботи у відповідача з моменту отримання указаного статусу одержав 183907,61 грн заробітної плати без її підвищення, що вимогам закону не відповідає. Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача на її користь заборговані 45976,90 грн за роботу в гірському населеному пункті з відрахуванням із зазначеної суми податкових і страхових платежів, а також стягнути 6200,00 грн у відшкодування витрат по оплаті правової допомоги.
Справа розглядалася судом неодноразово. Останнім рішенням Рахівського районного суду від 11.03.2014 позов задоволено, стягнуто на користь ОСОБА_2 з ПАТ «Промінвестбанк» 45976,90 грн з відрахуванням із зазначеної суми податкових і страхових платежів за роботу в гірському населеному пункті згідно Постанови КМ України від 11.08.1995 № 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах», а також 6200,00 грн у відшкодування витрат по оплаті правової допомоги. Стягнуто з відповідача 229,40 грн судового збору в дохід держави.
Відповідач порушив в апеляції питання про скасування рішення суду та відмову в позові. Вважає, що позивач не має права на виплату проханих коштів, оскільки не має права на відповідні пільги, крім того, позивач не пред'явив відповідачу посвідчення, яке дає право на відповідні гарантії та пільги. Тож відповідач не мав обов'язку виплачувати такі кошти.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача Горват М.В., яка апеляцію підтримала, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності позивача, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із наявності законодавчих підстав для нарахування та виплати позивачу підвищення до посадового окладу як особі, яка проживає і працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського. Проте, погодитись із таким рішенням колегія суддів не може виходячи з наступного.
Скасовуючи із направленням справи на новий судовий розгляд рішення Рахівського районного суду від 25.02.2013 про відмову в позові (а.с. 74-78) і ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 14.05.2013 про залишення цього рішення суду без змін (а.с. 103-104), Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 20.11.2013 (а.с. 125-128) зазначив, що суди не в повній мірі визначились із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, а тому дійшли передчасного висновку про відмову в позові. Висновки і мотиви, з яких скасовано рішення, є обов'язковими для суду при новому розгляді справи (ст. 338 ч. 4 ЦПК України).
Спірні правовідносини регулюються нормами законодавства про оплату праці з урахуванням положень законодавства про статус гірських населених пунктів.
Встановлено, що ОСОБА_2 з 03.03.1993 до 01.10.2009 працювала у ПАТ «Промінвестбанк» на різних посадах у Філії «Відділення Промінвестбанку в м. Рахові Закарпатської області» і з посади завідувача касою була звільнена на підставі ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників. Позивач працював і проживає в м. Рахові Закарпатської області, яке за переліком, затвердженим Постановою КМ України від 11.08.1995 № 647 «Про перелік населених пунктів, яким надається статус гірських», має статус гірського населеного пункту. 06.06.2005 позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_1 громадянки, яка проживає і працює на території гірського населеного пункту. Найменший розмір оплати праці позивача зафіксований у вересні 2006 р. (1320,00 грн), в інші місяці оплата праці була істотно вищою і загалом у період з липня 2005 р. по жовтень 2009 р. стабільно підвищувалася, посадовий оклад підвищився з 650,00 грн на місяць у лютому 2000 р. до 1000,00 грн у січні 2006 р. і до 4200,00 грн на місяць у серпні 2009 р., нарахована у цей період заробітна плата складала від найменшого показника 1320,00 грн у вересні 2006 р. до найбільших показників у 5543,40 грн у грудні 2006 р., 7690,13 грн у квітні 2008 р., 8081,31 грн у грудні 2007 р., у вересні 2009 р. було нараховано 6000,00 грн, а в жовтні 2009 р. з урахуванням всіх доплат і компенсацій - 11169,76 грн. Ці факти підтверджуються записами в трудовій книжці, копіями паспорта, указаного посвідчення, довідками про оплату праці та посадові оклади (а.с. 3-9, 67), іншими матеріалами справи і не заперечуються.
Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» (Закон № 56/95-ВР) установлено, що статус особи, яка проживає і працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка (ст. 5 ч. 1). Статус такої особи, на підставі якого надаються пільги, встановлені ст.ст. 3 і 6 Закону № 56/95-ВР, підтверджується посвідченням, виданим відповідно до Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, затвердженого Постановою КМ України від 19.03.1996 № 345.
Особа набуває указаного статусу з моменту видачі відповідного посвідчення. ОСОБА_2 06.06.2005 р. набула статусу особи, яка проживає і працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського, тому доводи відповідача про виникнення права на гарантії та пільги, встановлені Законом № 56/95-ВР, і обов'язку роботодавця за наявності підстав їх нараховувати та виплачувати лише з моменту пред'явлення такого посвідчення необґрунтовані і в цій частині правильно відхилені судом першої інстанції.
Відповідно до положень ст.ст. 94, 95, 97 КЗпП України, ст.ст. 1, 3, 4, 15 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт), вона є державною соціальною гарантією; до мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати; джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності; форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами; джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.
Отже, забезпечення оплати праці працівників, що працюють на підприємствах, розташованих у гірських населених пунктах, ці підприємства здійснюють за рахунок доходів від своєї діяльності.
Пільги громадянам, яким надано статус особи, що проживає, працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського, визначені ст. 6 Закону № 56/95-ВР, якою передбачено, що умови оплати праці осіб, які працюють у гірських районах, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Постановою КМ України від 11.08.1995 № 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах» установлено, що на підприємствах, в установах, організаціях та військових частинах, розташованих на території населених пунктів, яким надано статус гірських, тарифні ставки і посадові оклади працівників, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби, визначені генеральною, галузевими та регіональними угодами як мінімальні гарантії в оплаті праці, а також встановлені за рішенням Кабінету Міністрів України або за його дорученням, підвищуються на 25% (п. 1).
З урахуванням наведеного, оплата праці працівників госпрозрахункових підприємств, розташованих у гірських населених пунктах, повинна визначатись з урахуванням норм КЗпП України та Закону України «Про оплату праці», а положення п. 1 Постанови КМ України від 11.08.1995 № 648 слід розглядати як загальний підхід до обчислення підвищення тарифних ставок та посадових окладів працівників, які працюють на таких підприємствах, а не визначення кола осіб, які претендують на таку виплату. При цьому слід враховувати, що на 25% підвищуються тарифні ставки і посадові оклади працівників, які визначені генеральною, галузевими та регіональними угодами як мінімальні гарантії в оплаті праці, а також встановлені за рішенням КМ України або за його дорученням.
Таку правову позицію із указаних питань висловив Верховний Суд України у Постанові від 06.02.2013 у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Промінвестбанк» про стягнення невиплаченої заробітної плати, яка є обов'язковою для застосування всіма судами України (ст. 214 ч. 2, ст. 360-7 ч. 1 ЦПК України).
Беручи до уваги період, протягом якого позивач працював у відповідача маючи статус особи, яка проживає і працює на території гірського населеного пункту (06.06.2005 - 01.10.2009), і незважаючи на те, що позивач посилався на угоди на 2004-2005 роки і на 2008-2009 роки тільки в касаційній скарзі та доповненні до неї і обґрунтування позовних вимог (підстави позову) не доповнював і не змінював, апеляційним судом одержані тексти Генеральних угод, які укладалися в цей період між КМ України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями. Крім того, у справі наявні лист Федерації роботодавців України від 17.05.2013 № 01-1-240, що був адресований банку (а.с. 137), і лист Федерації від 06.02.2014 № 01-1-42, що був адресований Рахівському районному суду (а.с. 213), якими стверджується, що ПАТ «Промінвестбанк» не є членом Федерації.
Зі змісту одержаних документів та з пояснень відповідача щодо правової позиції з приводу стосунку до справи відповідних Генеральних угод, які неодноразово давалися в письмовій та усній формі судам усіх інстанцій, випливає наступне.
19.04.2004 була укладена Генеральна угода між КМ України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців (Сторона власників) та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями (Сторона профспілок) на 2004-2005 роки. ПАТ «Промінвестбанк» цю угоду не підписувало, не є стороною чи учасником угоди, у справі немає доказів про те, що банк входив до числа підприємств, установ і організацій, інтереси яких представляли Федерація роботодавців України, Спілка підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України та Спілка орендарів і підприємців України, які підписали угоду у складі спільного представницького органу Сторони власників.
15.04.2008 була укладена Генеральна угода між КМ України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців (Сторона власників) та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями (Сторона профспілок) на 2008-2009 роки. ПАТ «Промінвестбанк» цю угоду не підписувало, не є стороною чи учасником угоди, у справі немає доказів про те, що банк входив до числа підприємств, установ і організацій, інтереси яких представляли Федерація роботодавців України, Всеукраїнська асоціація роботодавців, Спілка підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України та Спілка орендарів і підприємців України, які підписали угоду як Сторона власників.
ПАТ «Промінвестбанк» не входило до переліків профспілок та профоб'єднань - суб'єктів вищезгаданих Генеральних угод. Угоди на 2004-2005 рр. і на 2008-2009 рр. серед інших учасників з боку профспілок підписувала Голова Професійної спілки працівників Промінвестбанку України П. Харченко. Однак, доводи про те, що голова профспілки підписувала угоди від імені ПАТ «Промінвестбанк» не відповідають дійсним обставинам, оскільки та підписувала угоди від імені профспілки, а не від імені банку, будь-яких доказів уповноваження банком цієї особи підписувати угоди від імені банку у справі немає.
Доказів укладення Генеральної угоди, аналогічної вищевказаним, на 2006-2007 роки немає, за змістом абзацу п'ятого «Загальних положень» Генеральної угоди на 2004-2005 роки ця угода діє з дня підписання до укладення нової або перегляду чинної угоди.
Відтак, міркування про те, що ПАТ «Промінвестбанк» є суб'єктом відповідних Генеральних угод, необґрунтовані, такими угодами не визначалися як конкретні розміри тарифних ставок і посадових окладів, так і ставки та оклади працівників власне банку як мінімальні гарантії в оплаті праці, а посадовий оклад позивача був більш ніж на 25% вищим за встановлені у відповідні періоди розміри мінімальної заробітної плати. Тож на відповідача не можуть покладатися обов'язки, що передбачені цими угодами чи випливають з їх змісту. Відсутні й будь-які посилання та докази щодо участі банку в галузевих і/або регіональних угодах. Не встановлювалися посадові оклади працівників банку і за рішенням КМ України або за його дорученням. У буквальному розумінні положень п. 1 Постанови КМ України від 11.08.1995 № 648 такі не дають підстав для висновку про поширення їх на умови визначення та підвищення посадових окладів працівників банку.
За таких обставин, суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, якими вони регулюються, рішення суду не враховує обов'язкову для застосування правову позицію Верховного Суду України, висловлену щодо спірних правовідносин. Правильно констатувавши, що ПАТ «Промінвестбанк» не є членом Федерації роботодавців України і не є стороною Генеральних угод, суд водночас невірно витлумачив норми законодавства і дійшов неправильного висновку про наявність у банку обов'язку нараховувати та виплачувати позивачу указане підвищення оплати праці.
Оскільки суд першої інстанції не мав підстав для задоволення необґрунтованого та недоведеного позову і його рішення не відповідає вимогам ст.ст. 10, 11, 57-60, 212-215 ЦПК України, з урахуванням ст. 214 ч. 2, ст. 360-7 ч. 1 ЦПК України та на підставі ст. 309 ч. 1 п.п. 2-4 цього Кодексу апеляцію слід задовольнити, рішення суду скасувати, у позові відмовити.
Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 2-4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк України» задовольнити, рішення Рахівського районного суду від 11 березня 2014 р. скасувати, у позові ОСОБА_2 до ПАТ «Промінвестбанк» про стягнення заборгованості по заробітній платі - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді