Іменем України
06 червня 2014 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів ЛЕСКА В.В., КОЖУХ О.А.
при секретарі МАРЧИШАКУ Ю.М.
за участю представника позивача Гринихи Т.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Іршавського районного суду від 11 грудня 2013 р., -
ПАТ КБ «ПриватБанк» у вересні 2013 р. звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи наступним. 19.10.2006 ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», надало ОСОБА_2 кредит на строк з 19.10.2006 по 19.10.2008 у розмірі 5000,00 грн зі сплатою 24% річних.
Кредитор свої зобов'язання виконав, а відповідач свої зобов'язання порушив і спричинив виникнення боргу, що станом на 03.09.2013 складав 54921,32 грн, в т.ч.: 3379,41 грн борг за кредитом, 19805,20 грн борг за процентами, 1092,64 грн борг за комісією, 30644,07 грн пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань.
Посилаючись на ці обставини і на право вимагати повернення боргу, позивач просив стягнути на його користь з відповідача 54921,32 грн боргу та стягнути 549,21 грн у відшкодування сплаченого судового збору.
Рішенням Іршавського районного суду від 11.12.2013 у позові відмовлено за спливом строку позовної давності.
Позивач в апеляційній скарзі ставить питання про неправильне застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору. Вказує, зокрема, що суд необґрунтовано застосував позовну давність, а факт порушення відповідачем своїх зобов'язань є доведеним. Апелянт просить рішення суду скасувати, позов - задовольнити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача Гринихи Т.Ю., яка апеляцію підтримала та додатково пояснила, що за відсутності заяви відповідача про застосування позовної давності суд не мав підстав відмовляти в позові внаслідок спливу такої давності, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України у відсутність відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, апеляційний суд приходить до такого.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позовна давність за вимогою банку про стягнення боргу за договором про видачу споживчого кредиту спливла і в даному випадку позовна давність може бути застосована незалежно від наявності заяви відповідача. Погодитись із таким рішенням не можна, оскільки своїх висновків суд дійшов унаслідок неправильного застосування норм матеріального права.
Встановлено, що за кредитно-заставним договором від 19.10.2006 № MKJ7SE000000057 Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», надало ОСОБА_2 для споживчих цілей кредит у розмірі 5000,00 грн строком по 19.10.2008 зі сплатою 2% на місяць (24% річних) за користування коштами та зі сплатою винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 1,5% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати (а.с. 5-18).
Позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти у визначений договором строк шляхом щомісячної сплати по 340,19 грн (п.п. 1.1.-1.2. договору), за порушення строків виконання зобов'язань з позичальника за вимогою кредитора належала пеня в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1,00 грн за кожен день прострочення (п. 5.1. договору).
Через невиконання зобов'язань позичальником, останній платіж якого зафіксовано 10.03.2009, виник борг перед кредитором, що відповідно до розрахунку банку станом на 03.09.2013 склав 54921,32 грн, в т.ч.: 3379,41 грн боргу за кредитом, 19805,20 грн боргу за процентами, 1092,64 грн боргу за комісією, 30644,07 грн пені за період з 27.11.2006 по 03.09.2013 за несвоєчасне виконання зобов'язань (а.с. 3-4).
Відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції подав заперечення на позов (а.с. 34), у яких не погодився з пред'явленими до нього вимогами з тих підстав, що договір не підписував, кредит не отримував, коштів на його погашення не вносив. Інших доводів на заперечення пред'явлених до нього вимог відповідач у суді першої інстанції не наводив.
Правомірність правочину презюмується (ст. 204 ЦК України, тут і далі норми матеріального права в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин). Відповідач питання про недійсність кредитного договору судовим порядком не ставив і не подавав належних і допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про те, що не укладав договору і не підписував відповідних документів.
Отже, користуючись цивільними і процесуальними правами на власний розсуд, відповідач не виконав свого обов'язку щодо доведення фактів і обставин, якими заперечував позов (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 10 ч.ч. 1-3, ст. 11 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 57-59, 60, 66, ст. 143 ч. 1 ЦПК України), обґрунтовував свої доводи припущеннями, на відміну від послідовної правової позиції позивача. Відтак, відповідач не спростував підтверджені документально факти і обставини, що були покладені в обґрунтування позову.
Відповідно до ст.ст. 11-14, 202, 509, 525, 526, 546, 549, 550, 611, 612, 614, 623-625, 629, 1050, 1054 ЦК України, договірні обов'язки повинні належно виконуватися, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання, позичальник зобов'язаний повернути кредитору заборговане, а той управі вимагати стягнення заборгованого та сплати неустойки.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, які не заперечувалися відповідачем по суті, вірно визначив природу спірних правовідносин та закон, яких їх регулює. Поряд із цим, суд, виходячи з факту видачі кредиту на споживчі цілі та з констатації факту закінчення, за висновком суду, трирічного строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором 19.10.2011, за власною ініціативою застосував на підставі положень Закону України «Про захист прав споживачів» (Закон № 1023-XII) позовну давність і відмовив у позові внаслідок спливу позовної давності.
Між тим, суд не врахував, що пункт 7 частини 11 статті 11 Закону № 1023-XII, яким кредитору забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою частиною 11 статті 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитора з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту. Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у Постанові від 20.11.2013 у справі № 6-126цс13 за позовом КС «Аккорд» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка є обов'язковою для застосування (ст. 214 ч. 2, ст. 360-7 ч. 1 ЦПК України).
Тож при розгляді відповідного спору судом питання про застосування позовної давності вирішується за загальними правилами, встановленими ЦК України: загальна трирічна позовна давність за вимогами про стягнення боргу, як і спеціальна річна позовна давність за вимогою про стягнення пені (ст.ст. 256, 257, ст. 258 ч. 1, ч. 2 п. 1), застосовуються судом і є підставою для відмови в позові лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ст. 367 ч.ч. 2-4). Оскільки заяви про застосування позовної давності відповідач не робив, суд не мав правових підстав застосовувати давність з власної ініціативи, як це мало місце.
Таким чином, вимога банку про стягнення боргу з позичальника правомірна як така, розрахунки зі страховою компанією 30.11.2009, що відображені у виписці з рахунку, доданій до апеляційної скарги (а.с. 69-70), на визначену суму боргу не впливають, оскільки кошти в той самий день і в тому самому розмірі були одержані банком і були повернуті страховій компанії.
Водночас колегія суддів констатує, що загальними засадами цивільного законодавства є, серед іншого, судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ч. 1 п.п. 5, 6 ЦК України). Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею); (ст.ст. 546, 548, 549 ЦК України); за загальним правилом, сплата (передання) неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі; сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст.ст. 552, 622 ЦК України). Неустойка є засобом забезпечення зобов'язання і засобом цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання.
Розмір пені (30644,07 грн) суттєво перевищує розмір боргу за кредитним договором, сума складових якого становить 24277,25 грн, а тому не відповідає вимогам щодо співмірності із характером порушення прав кредитора, отже - несправедливий, а також суперечить правовій природі неустойки, яка не може розглядатися як засіб збагачення.
За встановлених обставин, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав, передбачених частиною третьою статті 551 ЦК України, для зменшення розміру пені до суми у 10000,00 грн, яка, на переконання колегії, є достатньою як для захисту законних прав та інтересів кредитора, так і для забезпечення ефективності неустойки як засобу цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання.
Відтак, на підставі ст. 309 ч. 1 п. 4 ЦПК України апеляцію слід задовольнити частково, рішення суду, яке не відповідає вимогам, установленим ст.ст. 212-215 цього Кодексу, слід скасувати, позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача кошти на сплату складових боргу, визначених кредитором загальним розміром у 24277,25 грн, та зменшивши розмір неустойки (пені) до суми у 10000,00 грн.
Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п. 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково, рішення Іршавського районного суду від 11 грудня 2013 р. скасувати, позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити частково, стягнути на користь ПАТ «ПриватБанк» з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1, борг за кредитним договором від 19.10.2006 № MKJ7SE000000057 у розмірі 34277,25 грн (тридцять чотири тисячі двісті сімдесят сім гривень 25 коп.), що складається з 3379,41 грн боргу за кредитом, 19805,20 грн боргу за процентами, 1092,64 грн боргу за комісією і 10000,00 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язань.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у відшкодування сплаченого судового збору 514,15 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскар жене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді