"28" травня 2014 р. м. Київ К/9991/17906/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.
розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2011 по справі №2а-16295/09/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Протеїн, технології, інгредієнти Україна» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2011, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Протеїн, технології, інгредієнти Україна» (далі - ТОВ «Протеїн, технології, інгредієнти Україна», позивач) до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва (далі - ДПІ у Святошинському районі м. Києва, відповідач) задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 06.11.2009 №0002732310/0 та №0002742310/0.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ у Святошинському районі м. Києва 29.03.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 16.05.2011 прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2011, прийняти нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, підпункту 3.2.1 пункту 3.2 статті 9 Закону України «Про прядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», пунктів 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпункту 1.2 пункту 1, підпунктів 2.1, 2.4 пункту 2 Положення поро документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5, пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акта №227/23-80/32903790 від 23.10.2009, складеного за результатом невиїзної документальної перевірки ТОВ «Протеїн, технології, інгредієнти Україна» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Стар-Інкомтрейд» за період з 01.07.2008 по 31.12.2008, податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.11.2009 №0002732310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 315922,90грн. (з них 217173,00грн. - за основним платежем та 98749,90грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями); №0002742310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 260607,00грн. (з них 173738,00грн. - за основним платежем та 86869,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).
Фактичною підставою для визначення податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1. пункту 5.2, підпункту 5.3.9. пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 217173,00грн., в тому числі: за 3 квартал 2008 року на суму 18807,00грн., за 4 квартал 2008 року на суму 98366,00грн. та вимог підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 173738,00грн., в тому числі за вересень 2008 року на суму 95046,00грн., за грудень 2008 року на суму 78693,00грн.
Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу визначаються як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Судами встановлено, між позивачем та ТОВ «Стар-Інкомтрейд» укладено договір поставки товару №0209-КИ від 01.09.2008.
На підтвердження реальності фінансово-господарських правовідносин по виконаному договору позивачем надано: копії податкових накладних виписаних ТОВ «Стар-Інкомтрейд» на підставі яких позивачем віднесено до валових витрат, витрати понесені на оплату отриманого товару; копії видаткових накладних, якими підтверджується витрати позивача по договору поставки, копії виписок з банку про перерахування коштів ТОВ «Стар-Інкомтрейд» згідно з договором поставки.
Податкові накладні та видаткові накладні в повній мірі відповідають вимогам чинного законодавства, є належним доказом на підтвердження валових витрат позивача та доказом правомірності включення цих витрати до складу валових витрат по факту оплати.
Наведені документи було об'єктивно розцінено судами як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій з поставки.
Вищий адміністративний суд вважає об'єктивним висновок судів про те, що доводи податкового органу, якими відповідач обґрунтовує свою правову позицію по справі, не спростовують фактичного виконання зазначених операцій.
Підпунктом 7.2.4. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Згідно з підпунктм 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вищезазначеної норми права, у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються. А згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.
При цьому жоден нормативний акт не містить вказівок на залежність права платника податку на включення до свого податкового кредиту сум податку на додану вартість фактично сплачених в ціні придбання товару на підставі податкової накладної, від дотримання контрагентами правил господарської діяльності, оскільки згідно вимог чинного законодавства обов'язок контролювати звітність контрагента на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, крім того суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами.
Отже, якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, на момент здійснення відповідних господарських операцій, ТОВ «Стар-Інкомтрейд» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.
Податкові накладні виписані ТОВ «Стар-Інкомтрейд» на виконання договору поставки №209-КИ від 01.09.2008 складені належним чином, підписані директором ТОВ «Стар-Інкомтрейд» Дегтяренко Н.В. та завірені печаткою підприємства.
Враховуючи вищезазначене, а також за наявності належним чином оформлених первинних документів щодо придбання товарів та виконання послуг, та відсутності доказів, які ставлять під сумнів реальність операцій, слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин справи про дотримання позивачем необхідних умов для формування податкового кредиту за операціями з ТОВ «Стар-Інкомтрейд».
Не знайшов свого підтвердження висновок податкового органу про нікчемність укладеного договору поставки №209-КИ від 01.09.2008 між позивачем та ТОВ «Стар-Інкомтрейд», оскільки необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2011 по справі №2а-16295/09/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: __________________ Т.М. Шипуліна
Судді: __________________ Л.І. Бившева
__________________ А.М. Лосєв