"22" травня 2014 р. м. Київ К/9991/16765/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),
суддівЛіпського Д.В.,
Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 листопада 2011 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ (далі - ГУ МВС) України в Одеській області, треті особи - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головне управління Державного казначейства України в Одеській області, про визнання нечинною відмови у нарахуванні та виплаті грошової допомоги, стягнення допомоги та відшкодування моральної шкоди,
У грудні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що наказом начальника ГУ МВС України в Одеській області від 22 грудня 2006 року № 639 о/с із змінами внесеними наказом ГУ МВС України в Одеській області від 28 лютого 2007 року № 115 о/с звільнений в запас Збройних Сил України за підпунктом «в» пункту 64 (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114). При звільнені позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби. Проте, відповідач відмовив йому в отриманні зазначеної допомоги. Вважаючи такі дії протиправними, позивач просив зобов'язати відповідача виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 43115,10 грн, відшкодувати завдану йому моральну шкоду у розмірі 10000 грн, стягнути збитки від інфляції у сумі 21732,53 грн та 3 % річних у розмірі 1189,44 грн.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2009 року, яку залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 листопада 2011 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема статті 9 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII)
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Збройних силах з 30 жовтня 1984 року. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 19 липня 1995 року № 147 позивача звільнено зі служби.
З 06 березня 1996 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ. Відповідно до наказу начальника ГУ МВС України в Одеській області від 22 грудня 2006 року № 639 о/с із змінами, внесеними наказом ГУ МВС України в Одеській області від 28 лютого 2007 року № 115 о/с, ОСОБА_1 звільнено в запас Збройних Сил України підпунктом «в» пункту 64 (через хворобу) Положення № 114.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що при звільнення зі служби у 1995 року позивач набув право на отримання грошової допомоги, а тому при повторному звільненні зі служби в 2006 році право на її отримання у нього відсутнє.
Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками судів.
Частинами 1, 6 статті 9 Закону №2262-XII в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Вимоги щодо безперервності стажу вказана норма не містить.
Під час звільнення позивача з військової служби - 19 липні 1995 року діяв інший порядок виплати зазначеної допомоги, зокрема статтею 9 Закону № 2262-XII передбачалося, що військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які звільняються зі служби, членам сімей відповідних категорій військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та пенсіонерам з їх числа, які втратили годувальника, виплачується допомога в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
Абзацом першим пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», в редакції, що діяла на час звільнення позивача з військової служби у 1995 році, встановлено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні з військової служби або з органів внутрішніх справ виплачується грошова допомога у розмірі 5-місячного грошового забезпечення.
Отже, звільняючись з військової служби за власним бажанням 19 липня 1995 року, позивач мав право на отримання грошової допомоги в розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. Одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбачена статтею 9 Закону № 2262-XII, виплачувалась військовослужбовцям з 31 березня 2005 року.
За таких обставин, суди дійшли помилкового висновку про відсутність у позивача права на отримання грошової допомоги, встановленої статтею 9 Закону № 2262-XII.
Через неправильне застосування норм матеріального права неповно з'ясовані обставини у справі, зокрема, в частині визначення розміру грошової допомоги, яка залежить від розміру місячного грошового забезпечення та строку служби.
Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.
Частиною 2 статті 227 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Інші вимоги щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн, стягнення збитків від інфляції у сумі 21732,53 грн та 3 % річних у розмірі 1189,44 грн є похідними від вимог про визнання права на отримання грошової допомоги, тому рішення суддів в цій частині також підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 листопада 2011 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С.В. Головчук
Судді Д.В. Ліпський
Ю.К. Черпак