Справа № 802/4835/13-а
Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Н.В.
Суддя-доповідач: Білоус О.В.
04 червня 2014 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Білоуса О.В.
суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Південьзахідшляхбуд" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Вінницькій області, треті особи на стороні відповідача - Вінницька міська рада, Стадницька сільська рада про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -
У червні 2008 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулося відкрите акціонерне товариство "Південьзахідшляхбуд" до Державної податкової інспекції у місті Вінниці про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення. Позовні вимоги мотивовано тим, що податковим органом була проведена перевірка ВАТ "Південьзахідшляхбуд", за результатами якої складено акт №1078/23-114/03449841 від 23.05.2008 року. 30.05.2008 року на підставі вказаного акту податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення №10000782310/0 від 30.05.2008 року. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірним, просили визнати податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2010 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2010 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 листопада 2013 року скасовано постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02.08.2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суд від 02.11.2010 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою для скасування судових рішень стало те, що судами при розгляді справи не було перевірено відповідність бази оподаткування даним ДЗК, в тому числі щодо правового режиму земель.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.03.2014 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24.03.2014 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
В судове засідання представники сторін, третіх осіб не з'явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином. Про причини неявки в судове засідання суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.
У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про його дату, час і місце, а також враховуючи те, що їх явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, за наявними у справі матеріалами, при цьому, згідно частини 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).
Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, в період з 25.04.2008 року по 13.05.2008 року ДПІ у м.Вінниці проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання платником податків ВАТ "Південьзахідшляхбуд" вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року. За результатами проведеної перевірки складено акт №1078/23-114/03449841 від 23.05.2008 року (т. 1 а.с.106-158), яким зафіксовано порушення позивачем вимог ст. 14 Закону України "Про плату за землю", а саме - підприємством занижено суму податкового зобов'язання зі сплати земельного податку за 2007 рік на суму 16288,00 грн.
Висновок податкового органу про заниження позивачем суми податкового зобов'язання зі сплати земельного податку за 2007 рік на суму 162885,00 грн. та відповідне порушення ним вимог ст. 14 Закону України "Про плату за землю" ґрунтується на тому, що належна позивачу земельна ділянка загальною площею 7,2329 га, яка розташована по вул. Промисловій в с. Стадниця, Вінницького району, Постановою Верховної ради України від 19.06.2003 року "Про зміну меж м. Вінниці Вінницької області", включена до меж міста Вінниці і, відповідно до акту прийомки - передачі земель з Вінницького району до м. Вінниці, передана до земель м. Вінниці. Зазначене не враховано ВАТ "Південьзахідшляхбуд", яке в січні 2008 року подало до ДПІ у м. Вінниці уточнюючий розрахунок земельного податку за 2007 рік, в якому зменшило раніше нараховану суму податку за землю в с. Стадниця на 108963 грн., визначивши суму своїх податкових зобов'язань, виходячи з розміру земельного податку, встановленого для земельних ділянок, розташованих у межах Вінницького району, занизивши тим самим податкові зобов'язання зі сплати земельного податку за 2007 рік на суму 162885 грн. (а.с.144 том 1).
30.05.2008 року на підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №10000782310/0 від 30.05.2008 року, відповідно до якого позивачу визначено податкове зобов'язання зі сплати земельного податку в сумі 244328 грн., в тому числі 162885 грн. основного платежу та 81443 грн. штрафних (фінансових) санкцій (а.с.16 том 1).
Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про плату за землю», використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про плату за землю», об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Відповідно до ч.1 ст. 37 Земельного кодексу України, платежі за землю надходять до бюджетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, на території яких знаходяться земельні ділянки.
Судом першої інстанції встановлено, що 19.12.2003 між Вінницькою районною державною адміністрацією та ВАТ «Південьзахідшляхбуд» укладено договір купівлі - продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 7,2326 га, що розташована за адресою: вул. Промислова №5, №7а, №9, №11, с. Стадниця, Вінницький район, Вінницька область. Земельна ділянка на момент її придбання була розташована на землях Стадницької сільської ради за межами населеного пункту.
На підставі вказаного договору 29.12.2003 ВАТ «Південьзахідшляхбуд» видано державний акт на право власності на придбану земельну ділянку за цільовим призначенням земельної ділянки - «для автомобільного транспорту», відомості про що 29.12.2003 внесено до бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 0520687303:07:001:0041.
Позивачем, як власником земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 7,2326 га, що розташована за адресою: вул. Промислова №5, №7а, №9, №11, с. Стадниця, Вінницький район, Вінницька область (кадастровий номер 0520687303:07:001:0041), 26.01.2007 року подано податковий розрахунок земельного податку від 23.01.2007р., відповідно до якого задекларовано до сплати всього: 127844,00грн. земельного податку, в тому числі 108963,33грн. за спірну земельну ділянку, 18881,61грн. за земельну ділянку по вул. Складській у м. Вінниці.
22.01.2008р. ВАТ «Південьзахідшляхбуд» подано уточнений розрахунок земельного податку, відповідно до якого зменшено податкові зобов'язання платника на суму 108963,33грн. - в частині податкових зобов'язань зі сплати земельного податку за земельну ділянку в с. Стадниця розрахувавши сума земельного податку виходячи із ставки земельного податку, визначеного для земельних ділянок Вінницького району.
Судом першої інстанції також встановлено, що на виконання постанови Верховної ради України від 19.06.2003р. «Про зміну меж м. Вінниці Вінницької області» 08.01.2004р. комісією, відповідно до акту прийомки-передачі земель з Вінницького району до м. Вінниця, проведено передачу земельно - облікових та інших документів статистичної звітності, які обліковувались в сільських (селищних) радах Вінницького району та передано до м. Вінниці територію загальною площею 774 га, в тому числі землі Стадницької сільської ради, та розташовану на них земельну ділянку ВАТ «Південьзахідшляхбуд».
Згідно ст. 13 Закону України «Про плату за землю» підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно до ст. 193 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.
Основним завданням ведення державного земельного кадастру є забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності (ст.195 Земельного кодексу України).
За змістом п. п. 1, 2 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1993р. №15 (далі - Положення №15), державний земельний кадастр призначений, зокрема, для обґрунтування розмірів плати за землю та включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.
Відповідно до п. 8 Положення №15 облік кількості земель ведеться по власниках землі і землекористувачах, у тому числі орендарях. При обліку кількості земель виділяються: землі в межах населених пунктів; землі за межами населених пунктів; землі за категоріями; землі за формами власності; зрошувані і осушені землі; землі, що надані в тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди; землі, що оподатковуються, та землі, що не оподатковуються.
З аналізу викладених норм вбачається, що до Державного земельного кадастру вноситься інформація про права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, а також інформація щодо правового режиму земель в контексті зонування територій населених пунктів, на території яких розташовані земельні ділянки.
Вищий адміністративний суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, наголосив на тому, що у даному випадку дослідженню підлягають відповідність бази оподаткування даним земельного кадастру, в тому числі щодо правового режиму.
Як вбачається із витягу з Державного земельного кадастру, у ньому зазначені відомості про реєстрацію земельної ділянки на підставі технічної документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) від 28.04.2013 року. Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що підстави для сплати земельного податку до бюджету м. Вінниці виникли тільки у 2013 році, та не існували на час винесення оскаржуваного рішення. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов підлягає задоволенню, а податкове повідомлення-рішення - скасуванню.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Вінницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року, - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.
Головуючий Білоус О.В.
Судді Курко О. П.
Совгира Д. І.