03 червня 2014 року Справа № 915/349/14
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Коваль С.М.,
при секретарі Мотуз В.С.,
за участю представників сторін:
від позивача: Кузнєцов І.Є., довіреність б/н від 08.04.2014р.;
Юрлов В.А., директор;
від відповідача: Зарицька О.В., довіреність 1/946 від 13.08.2013р.;
Білецька О.В., довіреність № 1/285 від 14.03.2014р.;
У судовому засіданні присутній прокурор Дзюбан О.В. посв. № 005357 від 24.09.2012р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 915/349/14
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Пенобуд", 54055, м.Миколаїв, вул. Чкалова, буд. 110-Б, кв.113,
до відповідача: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, 54001, м.Миколаїв, вул. Декабристів,5,
За участю Прокуратури Миколаївської області, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54001,
про: розірвання договору та відшкодування завданих збитків в сумі 349993,12 грн.,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Пенобуд" звернулось до господарського суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області про розірвання договору та відшкодування завданих збитків в сумі 349993,12 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що за договором про будівництво житлового комплексу та вбудованих прибудинкових приміщень по вул. Лагерне поле, 5 від 06.04.2006р., укладеного з Управлінням МВС України в Миколаївській області та доповненням №1 від 28.09.2007р. про реконструкцію будівлі по вул. Знаменівській, 6, позивач належним чином виконав обов'язки генерального підрядника, провівши реконструкцію будівлі по вул. Знаменівській, 6, замовивши та оплативши проектно-кошторисну документацію, а відповідач порушив зобов'язання, в односторонньому порядку відмовився від договору, у зв'язку із чим будівництво припинено, а позивачем понесені матеріальні збитки на суму оплачених робіт субпідрядникам і проектувальникам у розмірі 349993,12 грн.
Як підставу для задоволення позову позивач застосовує ст. 610 ЦК України, яка визначає поняття порушення зобов'язання, ст.ст. 611 ЦК України та 224 ГК України, які вказують на правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема розірвання договору та відшкодування збитків, ст. 886 ЦК України та ст. 322 ГК України, які визначають спеціальну відповідальність за договором підряду.
Заперечуючи проти позову, відповідач та прокурор надали суду письмові заперечення на позовну заяву, в яких повністю заперечували проти позову, посилаючись на відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача.
У судових засіданнях представники сторін підтримали доводи, викладені у позові та у відзиві відповідно.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на наступне:
06 квітня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пенобуд» (далі - позивач) та Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (далі - відповідач) було укладено договір про будівництво житлового комплексу та вбудовано-прибудованих приміщень по вул. Лагерне поле, 5 в м. Миколаєві.
Відповідно до п. 1.2. договору його предметом є здійснення будівництва житлових будинків та вбудовано-прибудованих приміщень зі всією інженерною та соціальною інфраструктурою на земельній ділянці загальною площею 4,7 га, розташованої за адресою м. Миколаїв, Лагерне поле, 5, а також виконання повної реконструкції 4-х поверхової будівлі і будівництво 10-ти одноповерхових гаражних боксів за адресою вул. Знаменська, 6 в м. Миколаєві (далі - Об'єкт).
Доповненнями № 1 від 28.09.2007 року до договору від 06.04.2006 року сторонами було внесено зміни, зокрема п.1.1 було доповнено виконати повну реконструкцію 4-х поверхової будівлі і побудувати 10 одноповерхових гаражних боксів за адресою вул. Знаменська,6, м.Миколаїв, та п.1.2 доповнено виконати повну реконструкцію 4-х поверхової будівлі і побудувати 10 одноповерхових гаражних боків за адресою вул. Знаменівська,6, м.Миколаїв.
Пунктом 2.3. договору сторони визначили, що позивач приймає на себе частину функцій, прав та обов'язків, а також майна, які йому делегує та передає відповідач, здійснює фінансування будівництва об'єкту за рахунок власних та залучених коштів, здійснює будівництво об'єкту та виступає в якості генерального підрядника по договорах з підрядними та субпідрядними організаціями.
У відповідності до п. 2.5. договору, позивач має право до введення об'єкту в експлуатацію залучати кошти щодо будівництва будь-якої складової частини об'єкту на власний розсуд. При цьому позивач має право залучати для виконання своїх зобов'язань за договором третіх осіб (п. 4.6. договору).
Підставою для розірвання договору про будівництво житлового комплексу та вбудованих прибудинкових приміщень по вул. Лагерне поле, 5 від 06.04.2006р. позивач зазначає те, що відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання договору, а будівельні роботи були зупинені, що підтверджується актом про зупинення робіт і заборону допуску на об'єкт від 11.01.2008р. (а.с.61) В обґрунтування вищевказаного позивачем були надані суду листи Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області.
Так, 13.12.2010р. в ході листування відповідач повідомив позивача про необхідність надання повного пакету документів, які б підтверджували обсяги виконаних робіт та визначення матеріальних витрат останнього. Супровідним листом від 21.01.2011р. №21 позивач надав відповідачу повний пакет запитуваних документів.
Листом №68/24 від 02.02.2011 року відповідач повідомив, що розглянув наданий пакет фінансових документів та запропонував позивачу направити свого представника для укладання акту звірки.
Листом від 11.05.2011р. №186 позивач повідомив, що чекає вирішення питання по розірванню договору та укладання акту звірки.
21.05.2012р. ТОВ «Пенобуд» направило на адресу УМВС ще одного листа, в якому пропонував розірвати договір і компенсувати понесені витрати за договором. Разом з цим листом на підтвердження понесених витрат ТОВ «Пенобуд» повторно надало до УМВС копії відповідних документів.
Однак, позивачем було отримано відповідь відповідача від 18.07.2012 року, в якій останній запропонував позивачу в рахунок погашення заборгованості за договором демонтувати металопластикові вікна у кількості 84 шт., які були встановлені ще у 2007 році, а також укласти мирову угоду з розірвання договору та доповнення №1 до нього від 28.07.2007р.
11.12.2013 року за вих. №114 позивач направив відповідачу листа з пропозицією позасудового врегулювання спору шляхом розірвання договору про будівництво та відшкодування понесених витрат, яке залишилось без належного реагування з боку відповідача.
Таким чином, позивач вважає, що своїми діями відповідач завдав йому збитків, які полягають у витратах, здійснених позивачем за вищевказаними договорами на загальну суму 349 993,12 грн.
Враховуючи наведене, позивач просив суд розірвати договір про будівництво житлового комплексу та вбудовано-прибудованих приміщень по вул. Лагерне поле 5 в м. Миколаєві від 06.04.2006 року з доповненням №1 від 28.09.2007 року, укладеного між Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пенобуд» та відшкодувати з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пенобуд» збитків в сумі 349 993,12 грн.
Відповідач та прокурор у відзиві на позову заяву та у письмових поясненнях в задоволенні позовних вимог просили відмовити в повному обсязі, зазначаючи що при укладанні між Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пенобуд» договору про будівництво житлового комплексу та вбудовано-прибудованих приміщень від 06.04.2006 року не було досягнуто всіх істотних умов договору встановлених законодавством, а тому наслідки такого недотримання є визнання спірного договору таким, що є не укладеним, а тому підстави для розірвання договору відсутні. Також, витрати, понесені на виконання договору, не можуть бути включені до складу збитків (ч.4 ст. 653 ЦК України)
Дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 2 ст. 638 ЦК України).
Господарського суд зазначає, що укладення договору є процесом досягнення згоди з усіх істотних умов договору, водночас досягнення згоди з усіх істотних умов тягне за собою факт укладення договору, який є юридичним, фактом.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами вказаної норми змістом договору є умови, які сторони передбачили в угоді та в разі досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору такий правочин вважається укладеним. До істотних умов відносяться умови про предмет договору, умови, які визначені істотними законом, а також ті умови, щодо яких сторонами обов'язково повинна бути досягнута згода.
Зі змісту умов оскаржуваного договору вбачається, що досягнення та закріплення істотних умов в самому договорі від 06.04.2006 року сторонами здійснено не було з огляду на наступне.
Предметом договору є здійснення будівництва житлових будинків та вбудовано-прибудованих приміщень зі всією інженерною та соціальною інфраструктурою на земельній ділянці загальною площею 4,7 га, розташованої за адресою м. Миколаїв, Лагерне поле, 5, а також виконання повної реконструкції 4-х поверхової будівлі і будівництво 10-ти одноповерхових гаражних боксів за адресою вул. Знаменська, 6 в м. Миколаєві (далі - Об'єкт).
Разом з тим, господарський суд дійшов висновку, що в укладеному між сторонами договорі відсутні такі істотні умови як ціна і строк та всупереч вимогам статей 875, 877 ЦК України проектно-кошторисна документація до цього часу не розроблена.
Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання договорів недійсними» та п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів» (господарських договорів) недійсними» правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення, вважаються неукладеними.
Проаналізувавши умови договору про будівництво житлового комплексу та вбудовано-прибудованих приміщень по вул. Лагерне поле 5, в м. Миколаєві від 06.04.2006 року разом із доповненням №1 від 28.09.2007 року, укладеного між Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пенобуд», суд дійшов висновку, що при укладанні вищевказаного договору сторонами не було досягнуто всіх істотних умов договору встановлених законодавством, а тому наслідки такого недотримання є визнання спірного договору таким,що є не укладеним, а тому підстави для розірвання договору відсутні.
Відповідно до положень ст. 651 Цивільного кодексу України розірвано може бути лише укладений договір.
Отже, неукладений правочин не створює прав та обов'язків для сторін, а тому підстави для розірвання договору від 06.04.2006 року відсутні.
Крім того, наданий позивачем акт про розірвання договору в односторонньому порядку та не допуск ТОВ «Пенобуд» до об'єкту, доданий до матеріалів не може бути доказом у розумінні ст. 34 ГПК України, якою передбачається, що обставини повинні доказуватися певними доказами не можуть бути замінені іншими.
Відповідно до ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для справи.
Із вищезазначеного випливає, що одностороння відмова чи розірвання договору між сторонами повинна бути підтверджена актом, який складається за певним порядком,оскільки акт - це офіційний документ і повинен містити назву відомства, що складає акт, назву документу, склад комісії, присутні, гриф затвердження, дату та номер складання.
Отже , наданий ТОВ «Пенобуд» акт не є документом у розумінні цього слова та підписаний особою, яка не мала на це повноважень.
Так, вказаний акт від 28.01.2008 було підписано начальником відділу капітального будівництва УМВС області Шутяком С.С., проте він був призначений на посаду тільки наказом УМВС від 14.04.2008 № 58.
Що стосується необхідності стягнення матеріальних збитків у розмірі 349993,12 грн. після розірвання договору, то як вбачається із наданих до суду документів, вони складаються по-перше із сум, які підрядник витратив на проведення проектно-вишукувальних робіт, виконуючи делеговані замовником повноваження, так і з частини витрат, які він витратив для незаконних будівельних робіт по реконструкції. Але з такою позицією позивача, що це матеріальні збитки, які підлягають стягненню у випадку договору не можна погодитись, виходячи з наступного.
Статтею 882 Цивільного Кодексу України передбачено порядок приймання та передачі виконаних робіт. Частиною 4 цієї статті визначено, що передача робіт підрядником та їх прийняття замовником здійснюється за актом, підписаним обома сторонами.
Однак позивачем на адресу УМВС України в області не направлявся жодний акт форми КБ-2в. Таким чином, відсутні підстави вважати, що зазначені позивачем роботи виконано на користь УМВС України в області.
Господарським судом встановлено, що матеріальні збитки, які позивач просить стягнути з відповідача складаються із сум, які ним витрачено на проведення проектно-вишукувальних робіт та для проведення будівельних робіт по реконструкції.
Частиною 2 ст. 22 ЦК України встановлено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) або доходи, які особа могла б реально отримати за звичайних обставин (упущена вигода).
У відповідності до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення згідно зі ст. 225 ГК України, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Отже, витрати, понесені на виконання договору, не можуть бути включені до складу збитків (ч.4 ст.653 ЦК України).
З наведеного можна зробити висновок про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для застосування правових наслідків у вигляді відшкодування збитків.
Щодо заяви Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області про застосування наслідків пропуску строків позовної давності господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
На підставі вище зазначеного, право звернення за захистом інтересів (одночасно початок перебігу строку позовної давності) у позивача виникли після того, як було складено акт про недопуск до будівництва від 11.01.2008 року, як він сам зазначає, що саме цей факт порушував його право на закінчення робіт.
Позовна заява надійшла до господарського суду Миколаївської області від ТОВ «Пенобуд» у березні 2014 року. Приймаючи до уваги ст. 253, 254 та ст. 257 ЦК України відповідач вважає, що позовна давність позивача за договором сплила 12 січня 2011 року.
З огляду на викладене, господарський суд приходить до висновку що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Пенобуд" подано поза межами встановленого ЦК України строку позовної давності.
Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Приймаючи до уваги відсутність обставин, які б перешкоджали ТОВ "Пенобуд" звернутись до суду з відповідним позовом про розірвання договору та стягнення збитків у межах позовної давності, господарський суд приходить до висновку про відсутність поважних причин пропуску ТОВ "Пенобуд" позовної давності.
Приймаючи до уваги недоведеність заявлених ТОВ "Пенобуд" позовних вимог, господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ „Пенобуд" про розірвання договору про будівництво житлового комплексу та вбудовано-прибудованих приміщень від 06.04.2006 року та відшкодування збитків в сумі 349 993,12 грн., не з підстав прострочення строку позовної давності, а з підстав неукладеності спірного договору про будівництво житлового комплексу та вбудовано-прибудованих приміщень від 06.04.2006 року та необґрунтованого нарахування суми збитків у розмірі 349 993,12 грн.
Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України при відмові в позові покладаються на позивача.
Зважаючи на наведене та керуючись ст.ст.33, 34,44, 49, 82, 80, 821, 83, 84, 85 ГПК України, суд,-
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Суддя С.М. Коваль
Рішення підписано 05.06.2014 року.