ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/8178/14 03.06.14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро-Транс»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Єщіл Лідер Пластік»
Про визнання угоди № 034024 від 11.12.2009 недійсною
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
від позивача не з'явився
від відповідача не з'явився
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро-Транс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єщіл Лідер Пластік» про визнання угоди купівлі-продажу № 034024 від 11.12.2009 недійсною.
Позивач вважає, що угода укладена на вкрай невигідних для позивача умовах, зокрема за явно заниженою ціною, що свідчить про наявність злочинної домовленості між представниками сторін угоди, які є родичами, а тому угода має бути визнана недійсною на підставі ст.ст. 203, 232 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2014 порушено провадження у справі № 910/8178/14 та призначено справу до розгляду на 20.05.2014.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/8178/14 від 20.05.2014, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням відповідачем вимог ухвали про порушення провадження у справі від 05.05.2014, розгляд справи був відкладений на 03.06.2014.
Позивач в судове засідання 03.06.2014 не з'явився.
Представником позивача 29.05.2014 до відділу діловодства суду подано клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на те, що оригінали документів, доданих до позовної заяви знаходяться у засновника позивача, який проживає у м. Донецьк та у зв'язку із напруженою політичною ситуацією він не має змоги надати їх суду.
Суд розглянувши дане клопотання відмовляє в його задоволенні з огляду на те, що позивачем не наведено поважних причин неможливості прийняти участь у судовому засіданні повноважному представнику позивача.
Відповідач в судове засідання 03.06.2014 не з'явився. письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі від 05.05.2014 та ухвали від 20.05.2014 не виконав.
Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, з огляду на наступне
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : м. Київ, вул. М.Василенка, 7-А, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 19.05.2014 є місцезнаходженням відповідача.
Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.
Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.
Оскільки наявних в матеріалах справи документів достатньо для її розгляду, суд вважає, що неявка представників позивача і відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
В судовому засіданні 03.06.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, Господарський суд міста Києва
11.12.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Метро Транс» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єщіл Лідер Пластік» (покупець) укладено угоду купівлі-продажу № 034024 (далі - угода).
Відповідно до п. 1 угоди продавець продав покупцю транспортний засіб моделі MAN S 2000, 2000 року випуску, № шасі NMAA130730Т002100, об'єм V 11967, державний номерний знак 11ВР6698.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 6 Цивільного кодексу України визначено, що:
Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, є в тому числі: свобода договору.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина 2 ст. 232 Цивільного кодексу України передбачає, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Відповідно до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини, в даному випадку на позивача.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Позивач в обґрунтування визнання угоди недійсною та наявності зловмисної змови посилається на те, що транспортний засіб проданий за заниженою ціною представниками сторін, які між собою є родичами.
З преамбули спірної угоди вбачається, що від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро Транс» угода укладена директором на підставі статуту - Кемерлі Кенан, а з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Єщіл Лідер Пластік» представником на підставі довіреності від 10.12.2009 - Кемерлі Зюльфукер.
Позивачем доказів в підтвердження того, що представники сторін, від імені яких укладено спірну угоду є родичами не подано.
Згідно з п. 3 угоди покупець (відповідач) придбав у продавця транспортний засіб за ціною 40 000,00 грн.
Позивач вказує на те, що транспортний засіб був придбаний позивачем на підставі угоди № 96/839 від 05.12.2008 за ціною 150 000,00 грн. та протягом року користування транспортний засіб суттєво не змінив своїх характеристик (окрім нормального зносу).
З матеріалів справи вбачається, що предметом угоди № 96/839 від 05.12.2008 є транспортний засіб моделі MAN S 2000, 2001 року випуску, кузов № NMAA130730Т002100, номерний знак 05 АТ4711.
Однак, предметом спірної угоди є транспортний засіб 2000 року випуску з номерним знаком 11ВР6698.
Позивачем належними засобами доказування не доведено, що транспортний засіб, який є предметом спірної угоди, продано за заниженою ціною.
Позивачем не доведено наявність умислу в діях представника - Кемерлі Кенана при укладенні спірної угоди
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Судом встановлено, що правові підстави для визнання угоди купівлі-продажу № 034024 від 11.12.2009 недійсною відсутні.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро Транс» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 06.06.2014.
Суддя В.В. Сівакова