Справа №490/17/13- к 03.04.2014 03.04.2014 03.04.2014
Провадження № 11/784/53/14 Категорія: ст. 286 ч. 2 КК України
Головуючий суду 1 інстанції суддя ОСОБА_1
Доповідач суду апеляційної інстанції суддя ОСОБА_2
03 квітня 2014 року Колегія суддів судової палати у кримінальних
справах апеляційного суду Миколаївської
області в складі:
Головуючого: ОСОБА_3
Суддів: ОСОБА_4
ОСОБА_2
за участю: прокурора ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_6 та прокурора прокуратури м. Миколаєва ОСОБА_7 , який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 січня 2014 року, яким
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва, українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, що має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше не судимого, працюючого по найму, проживаючого на АДРЕСА_1 ; -
- засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі ст. 75 УК України ОСОБА_6 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки з прокладенням на нього передбачених ст. 76 КК України обов'язків: періодично являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції; - повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця свого проживання.
Постановлено стягнути з ОСОБА_6 :
- на користь ОСОБА_9 , ОСОБА_10 5 000 гривен моральної шкоди, в рівних частинах;
- на користь Департаменту фінансів Миколаївської міської ради на відшкодування витрат, понесених Обласною дитячою лікарнею на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_11 , - 5 710 грн. 31 коп.
Згідно вироку ОСОБА_6 визнаний винним та засуджений за порушення правил безпеки дорожнього руху як особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили тяжкі тілесні ушкодження, за таких обставин:
22.08.2011 року приблизно о 16.50 год. в м. Миколаєві водій ОСОБА_6 у світлий час доби, при сухому покритті проїжджої частини, керуючи технічно справним автомобілем марки «ВАЗ-2109», номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Силікатній з боку вул. Рябинової у напрямку до вул. Авіаційній, в районі будинку №64 по вул. Силікатній, грубо порушив вимоги п. п. 2.3 «б»; 8.1; 12.1; 12.3; 12.4; Правил дорожнього руху України, тобто виявив неуважність до дорожної обстановки і до її змін, не контролював рух керованого їм транспортного засобу, хоча зобов'язаний був постійно його контролювати і мав таку можливість, не обрав безпечну швидкість руху, перевищив її, а також не вжив заходу до зниження швидкості, своєчасно не виявив велосипедиста ОСОБА_11 , що рухався по проїжджій частині вул. Силікатної зліва направо; виїхав на узбіччя, де допустив зіткнення з останнім.
В результаті зіткнення велосипедистові ОСОБА_12 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепномозкової травми з наявністю забитої рани і відкритого оскольчатого втиснутого перелому кісток зводу черепа у правій лобово-скроневій області з переходом на основу, удару головного мозку, множинних синців і саден на обличчі, верхніх і нижніх кінцівках, які відносяться до категорії тяжких за ознакою небезпеки для життя.
В апеляції засуджений ОСОБА_6 просить вирок суду змінити і не позбавляти його права управління транспортним засобом та не застосовувати до нього ст. 76 УК України.
Вважає вирок несправедливим. Посилається на те, що ці події були в 2011 році і що за цей час не вчинив жодного правопорушення; що ним повністю відшкодована потерпілій матеріальна шкода; що на його утриманні знаходиться малолітня донька; що по професії він є водієм і що позбавлення його права керувати автомобілем позбавить його змоги утримувати сім'ю.
Водночас твердить: що в матеріалах справи відсутня первинна схема ДТП, а тому, на його думку, усе слідство спочатку пішло неправильно; що фактично він не винен в цьому ДТП і у нього була відсутня технічна можливість гальмування, адже дитина виїхала на трасу несподівано, в порушення правил дорожнього руху; що висновок експерта № 1454 від 24.12.2013 року складено тільки із слів; що судом не взяті до уваги показання свідків, які знаходилися з ним в автомобілі.
Також посилається на те, що вироком не вирішена доля речових доказів - автомобіля ВАЗ « 2109» держ. номер НОМЕР_2 , який до тепер знаходиться на штраф стоянці, а тому просить повернути йому вказаний автомобіль.
В апеляції прокурор ОСОБА_7 просить вирок змінити та стягнути з ОСОБА_6 на користь держави судові витрати, пов'язані із затратами на проведення експертиз в розмірі 3 812,88 грн. і вирішити питання про речові докази у справі, повернувши власнику автомобіль ВАЗ 2109 номерний знак НОМЕР_2 , а велосипед «Комета» вважати повернутим ОСОБА_13 .
Вказує, що судом порушені вимоги ст. ст. 81, 330, 331, 335 КПК України (1960 року) і при постановленні вироку не вирішене питання щодо судових витрат та щодо речових доказів - автомобіля ВАЗ 2109, номерний знак НОМЕР_2 , та велосипеду «Комета».
Заслухавши доповідь судді, прокурора ОСОБА_5 на підтримку апеляції прокурора ОСОБА_7 та часткової підтримки апеляції засудженого ОСОБА_6 - лише в частині вирішення питання щодо речових доказів, яка також вважала вирок суду в частині призначення додаткового покарання законним та обґрунтованим, провівши апеляційний розгляд справи у відповідності до вимог ст. ст. 362, 318 КПК України (1960 року), вивчивши матеріали кримінальної справи, обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає їх не підлягаючими задоволенню з таких підстав.
Наведені у вироку суду висновки про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину за обставин, встановлених судом, відповідають фактичним обставинам справи, викладеним у вироку суду.
Доводи засудженого про відсутність в матеріалах справи первинної схеми ДТП є неконкретними та голослівними.
Крім того, його посилання про не взяття судом до уваги показань свідків, які знаходилися з ним в автомобілі, також неконкретними.
Твердження апелянта ОСОБА_6 про його невинуватість в цьому ДТП через відсутність у нього технічної можливості гальмування спростовуються даними висновку № 1454 від 24.12.2013 року автотехнічної експертизи по дослідженню обставин ДТП, що мало місце 28.08.2011 року, згідно якого:
проведеними розрахунками з урахуванням швидкості, вказаної в постанові про призначення експертизи 67 - 75 км/год., і з урахуванням швидкості, максимально допустимої в цих дорожніх умовах 60 км/год., водій ОСОБА_6 мав в розпорядженні технічну можливість запобігти наїзду на малолітнього велосипедиста з моменту виявлення останнього на відстані 60 - 80 м (зі свідчень водія ОСОБА_6 );
оскільки водій автомобіля ВАЗ « 2109» д. н. НОМЕР_1 , ОСОБА_6 як при швидкості 67 - 75 км/год. і з урахуванням максимально допустимої швидкості в цих дорожніх умовах 60 км/год. мав в розпорядженні технічну можливість шляхом своєчасного гальмування запобігти наїзду на малолітнього велосипедиста, то вирішувати питання уникнення наїзду шляхом маневрування, не має логічного сенсу;
в цих дорожніх умовах водієві автомобіля «2109» д. н. НОМЕР_1 , ОСОБА_6 необхідно було керуватися вимогами п. п. 12.4 і 12.3 Правил Дорожнього руху відповідно до яких: п. 12.4. «Рух в населених пунктах дозволяється з швидкістю не більше 60 км/год.», п. 12.3 «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно здатний виявити, він повинен негайно прийняти заходи для зменшення швидкість аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди». Своєчасне виконання вищезгаданих дій з боку водія ОСОБА_6 дозволило б йому запобігти даній події. Не виконання вищезгаданих вимог пунктів 12.4 і 12.3 ПДД України знаходиться в причинному зв'язку з даним ДТП (а. с. 3 - 10).
Також безпідставними є і твердження ОСОБА_6 щодо обґрунтування висновку даної експертизи лише словами, оскільки, як вбачається з даних експертизи, експертом використовувалися всі матеріали кримінальної справи, зокрема: дані схеми до протоколу огляду місця ДТП, дані про технічний стан автомобіля та його завантаженість, дані про ділянку дороги та стан дорожнього покриття на ній; швидкість, з якою рухався автомобіль « 2109» д. н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_6 .
До речі, швидкість, з якою рухався автомобіль під керуванням водія ОСОБА_6 , встановлена автотехнічною експертизою № 1/135 від 26.10.2011 року, згідно з висновками якої швидкість руху автомобіля марки «ВАЗ 2109» до початку гальмування складала близько 67 - 72 км/години (т. 1 л. д. 76 - 77).
При призначенні покарання засудженому ОСОБА_6 , судом, відповідно до вимог ст. ст. 65, 66, 67 КК України, належним чином враховані характер і ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є тяжким злочином; дані про особу винного, який за місцем проживання характеризується позитивно і який має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; пом'якшуючу покарання обставину - часткове відшкодування заподіяної шкоди; а також відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Таким чином, суд належним чином врахував всі ті обставини, на які посилається засуджений в апеляції.
З огляду на наведене суд прийшов до вірного висновку про призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на певний строк та додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк. На підставі ст. 75 КК України прийнято рішення про звільнення ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком та з покладенням на нього певних обов'язків з числа передбачених ст. 76 КК України.
Доводи засудженого ОСОБА_6 щодо зміни вироку в частині призначення йому додаткового покарання через те, що по професії він є водієм і що позбавлення його права керувати автомобілем позбавить його змоги утримувати сім'ю є безпідставними та голослівними.
Так, матеріали справи не містять даних про спеціальність та місце роботи ОСОБА_6 .
Не надані такі дані апелянтом і апеляційному суду.
Таким чином, призначене засудженому ОСОБА_6 покарання за цей злочин є справедливим, оскільки призначено в наближеному до мінімального розмірі санкції ч. 2 ст. 286 КК України, і відсутні підстави вважати його надмірно суворим.
Прохання апелянта ОСОБА_6 щодо не застосування до нього ст. 76 КК України є безпідставним та голослівним.
За таких обставин апеляція засудженого ОСОБА_6 щодо зазначених питань не підлягає задоволенню.
Що стосується апеляційних вимог засудженого ОСОБА_6 та прокурора щодо вирішення апеляційним судом долі речових доказів у справі, а також доводів прокурора щодо стягнення з засудженого судових витрат, пов'язаних із затратами на проведення експертиз, шляхом зміни оскаржуваного вироку, то вони не ґрунтуються на законі.
Відповідно до вимог ст. 324 КПК України (1960 року) ці питання підлягають вирішенню судом при постановленні вироку.
В даному випадку судом ці питання при постановленні вироку не вирішені. За таких обставин апеляційний суд не має законних підстав змінити рішення суду першої інстанції, яке ним не прийнято.
Відповідно до ч. 1 ст. 409 КК України питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішуються судом, який постановив вирок.
Згідно роз'яснень п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків» від 21 грудня 1990 року N 11 із відповідними змінами і доповненнями, у порядку, передбаченому ст. 411 КПК, суди вправі вирішувати такі питання, які виникають при виконанні вироків внаслідок їх недоліків, зокрема: про долю речових доказів, якщо її не вирішено вироком суду; а також про визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань.
Таким чином, апеляції засудженого ОСОБА_6 та прокурора і щодо вказаних питань не підлягають задоволенню.
З огляду на зазначене, відсутні підстави для зміни вироку у спосіб, зазначений засудженим ОСОБА_6 та прокурором в своїх апеляціях.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України (1960 року), колегія суддів
Апеляції засудженого ОСОБА_6 та прокурора прокуратури м. Миколаєва ОСОБА_7 , який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення, а вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 січня 2014 року відносно ОСОБА_6 - без змін.
ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_2