22 травня 2014 року Справа № 125090/12
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Макарика В.Я.
суддів Большакова О.О.,
Глушка І.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Маневицької районної державної адміністрації Волинської області на постанову Маневицького районного суду Волинської області від 07 жовтня 2011 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Маневицької районної державної адміністрації Волинської області про зобов'язання провести перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення, -
В вересні 2011 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною відмову управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Маневицької районної державної адміністрації у перерахунку та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі, що передбачений ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та зобов'язати відповідача провести нарахування і виплату позивачу недоотриманої спірної грошової допомоги в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат за 2011 рік.
Постановою Маневицького районного суду Волинської області від 07 жовтня 2011 року вказаний позов задоволено, визнано протиправною відмову управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Маневицької районної державної адміністрації у перерахунку та виплаті позивачу недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення та зобов'язано відповідача провести нарахування і виплату позивачу такої допомоги за 2011 рік згідно із ч.4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 5 мінімальних заробітних плат з врахуванням фактично виплачених сум.
У поданій апеляційній скарзі відповідач просить вищезазначену постанову скасувати, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність його висновків обставинам справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що управління належним чином та відповідно до Закону України "Про Держаний бюджет України на 2011 рік" та постанов Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року та № 936 від 20.09.2005 виконало свій обов'язок перед позивачем з виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення у 2011 році. Просить врахувати, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки на загальносуспільні потреби, їх розмір та цільове спрямування і що управління не вправі самостійно визначати розмір щорічної допомоги на оздоровлення. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення не були враховані положення бюджетного законодавства України та видаткові можливості основного фінансового документу держави. Вважає свої дії з виплати позивачу спірної допомоги правомірними, а тому просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке прийнято в порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1,2 ч.1 ст. 183-2 цього Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що позивач є інвалідом ІІ групи особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, I категорії, а тому відповідно до вимог ч.4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на одержання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат. З врахуванням положень ст. 22 Конституції України і пріоритетності його норм та норм Законів України над урядовими підзаконними нормативно-правовими актами, розмір грошової допомоги на оздоровлення, що підлягав виплаті позивачу у 2011 році, необхідно обчислювати саме у кратному відношенні до законодавчо встановленого на цей рік розміру мінімальної заробітної плати, а не з розміру, визначеного постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення підпункту 11 пункту 28 розділу II Закону України "Про Держаний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", якими було обмежено право на отримання спірної допомоги. Розмір отриманої позивачем у 2011 році допомоги на оздоровлення суперечить вимогам Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та рішенню Конституційного Суду України. Обов'язок щодо нарахування і виплати пов'язаної із цим заборгованості слід покласти на управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Маневицької районної державної адміністрації.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права і фактичним обставинам справи та є правильними.
Встановлено, що позивач є інвалідом ІІ групи особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, I категорії, а тому відповідно до частини 4 статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на щорічне одержання допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 28 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", якими на 2008 рік було обмежено виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, встановлених, зокрема, у ч.4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання про підставність вимог позивача в частині невиплати у 2011 році грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат і покладення на відповідача обов'язку щодо проведення позивачу нарахування та виплати за вказаний період у зазначеному розмірі, які правомірно задоволено судом першої інстанції.
Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність покладення обов'язку з нарахування і виплати спірної допомоги саме на управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Маневицької районної державної адміністрації в силу вимог частини 5 статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виплат, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов'язань, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України").
Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та вищевказаних висновків не спростовують.
Відповідно до ст. 201 КАС України підставою для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Вирішуючи даний спір суд першої інстанції по суті правильно вирішив справу, однак при цьому помилково допустив негайне виконання ухваленої постанови в цілому, хоча системний аналіз положень ч. 1, 2 ст. 256 КАС України вказує на можливість негайного виконання судових рішень у справах цієї категорії виключно у межах суми стягнення за один місяць. Тому у цій частині оскаржувану постанову необхідно змінити.
Керуючись ст.ст. 183-2, 195, 197, 198, 201, 205, 206, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Маневицької районної державної адміністрації - задовольнити частково.
Постанову Маневицького районного суду Волинської області від 07 жовтня 2011 року у справі № 2а-3453/11 в частині допущення її до негайного виконання - змінити.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України допустити вищезазначену постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
В решті постанову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.Я. Макарик
Судді О.О. Большакова
І.В. Глушко