ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/7808/14 28.05.14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір»
до Міністерства екології та природних ресурсів України
про стягнення 104 460, 48 грн.
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від позивача: Омельченко О.М.
від відповідача: Сидорчук Р.Д.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Український папір» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства екології та природних ресурсів України про стягнення заборгованості за договором № 27/15 від 12.09.2013 р. у розмірі 99 425, 31 грн., а також 3 719, 49 грн. - інфляційних втрат та 1 315, 68 грн. - 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за вищевказаним договором.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2014 р. порушено провадження у справі № 910/7808/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 28.05.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
У процесі провадження у справі відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що Міністерство екології та природних ресурсів України є розпорядником бюджетних коштів, однак їх перерахування на рахунки контрагентів здійснюється Державною казначейською службою України, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність його вини у порушення грошових зобов'язань за договором № 27/15 від 12.09.2013 р.
Позивач через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій зазначає, що відповідачем сплачено суму основного боргу у розмірі 99 425, 31 грн. та просить стягнути з відповідача 3 719, 49 грн. - інфляційних втрат та 1 315, 68 грн. - 3 % річних.
Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Відповідно до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Тож, приймаючи до уваги, що вищевказана заява не суперечить вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне прийняти її до розгляду та задовольнити.
В той же час суд відзначає, що позивач фактично не відмовився від вимоги про стягнення основного боргу, а відтак - ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2014 р. припинено провадження у справі № 910/7808/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» до Міністерства екології та природних ресурсів України в частині стягнення заборгованості у сумі 99 425, 31 грн.
У даному судовому засіданні представники сторін підтримали свої позиції.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.
У судовому засіданні 28.05.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
12.09.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український папір» та Міністерством екології та природних ресурсів України укладено договір на поставку товару № 27/15, за умовами якого позивач зобов'язався поставити у власність відповідача канцелярські паперові вироби на загальну суму 99 899, 76 грн.
Відповідно до п. 2.2 договору оплата товару здійснюється протягом 10-ти календарних днів з дня прийняття товару та підписання обома сторонами накладної на товар.
Договір, відповідно до п. 8.6., вступає в силу з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, але не пізніше 31.12.2013 р.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив, а відповідач прийняв обумовлений договором № 27/15 від 12.09.2013 р. товар на загальну суму 99 899, 76 грн., що підтверджується видатковою накладною № КЦ-02660 від 04.11.2014 р.
Також матеріалами справи підтверджується оплата відповідачем отриманого товару на суму 99 899, 76 грн. - виписка з банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» від 30.04.2014 р.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазнає, що відповідачем порушено умови договору № 27/15 від 12.09.2013 р. в частині терміну розрахунків за товар, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача 3 719, 49 грн. - інфляційних втрат та 1 315, 68 грн. - 3 % річних від простроченої суми.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.
За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.
Виходячи з умов договору № 27/15 від 12.09.2013 р. відповідач зобов'язаний був здійснити оплату товару не пізніше 15.11.2013 р.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, тобто Міністерство екології та природних ресурсів України є розпорядником бюджетних коштів, в той час як перерахування їх здійснює виключно Державна казначейська служба України.
Тож, відповідач вважає відсутнім факт порушення умов договору № 27/15 від 12.09.2013 р. саме Міністерством екології та природних ресурсів.
З приводу наведеного суд відзначає, що за загальним правилом Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання безпосередньо сторонами відповідного договору, в той час як Державна казначейська служба України не є стороною договору № 27/15 від 12.09.2013 р.
Таким чином, Міністерство екології та природних ресурсів, як сторона зобов'язальних відносин за договором № 27/15 від 12.09.2013 р., самостійно відповідає за невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, виходячи із наявних у справі документів та приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено вимоги ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України а також положення договору № 27/15 від 12.09.2013 р. в частині розрахунків за поставлений товар.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тож, приймаючи до уваги, що відповідачем допущено прострочення оплати вартості отриманого від позивача товару, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про застосування відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Згідно розрахунку позивача розмір інфляційних втрат за період з 15.11.2013 р. (дата виникнення заборгованості) до 24.04.2014 р. (дата визначена позивачем самостійно) становить 3 719, 49 грн. - інфляційних втрат та 1 315, 68 грн. - 3 % річних від простроченої суми.
Перевіривши правильність нарахування позивачем пені, судом встановлено, що вищевказані розрахунки здійснені арифметично вірно та не перевищують розрахунок суду.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» задовольнити.
2. Стягнути з Міністерства екології та природних ресурсів (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського. 35, код ЄДРПОУ 37552996), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 2-б, код ЄДРПОУ 25394112) 3 719, 49 (три тисячі сімсот дев'ятнадцять грн. 49 коп.) грн. - інфляційних втрат, 1 315, 68 (одна тисяча триста п'ятнадцять грн. 68 коп.) грн. - 3 % річних від простроченої суми та 100, 70 (сто грн. 70 коп.) грн. - судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 02.06.2014 р.
Суддя Пригунова А.Б.