ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
26 травня 2014 року № 826/6034/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Келеберди В.І. , суддів Данилишин В.М. Качура І.А. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Мотор-Банк"
до Державної реєстраційної служби України Державного реєстратора прав на нерухоме майно державної реєстраційної служби України Дурицької М.Є.
провизнання протиправним рішення, зобов'язати вчинити дії
Публічне акціонерне товариство «Мотор-Банк» звернулось до суду з позовом до Державної реєстраційної служби України, державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дурицької М.Є. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 30.10.32013 № 7411213, зобов'язання зареєструвати за позивачем право власності.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржене рішення прийнято з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", оскільки позивачем подано всі документи визначені згадуваним законом для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що було передано позивачу в іпотеку.
Також, позивач вказує, що обтяження нерухомого майна позивача (іпотека) виникло раніше обтяження - арешту накладеного державним виконавцем є пріоритетним, а тому позивач має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження, шляхом реєстрації права власності на вказане майно.
Відповідачі - Державна реєстраційна служба України, державний реєстратор прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дурицька М.Є. - заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.
Відповідач - державний реєстратор прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дурицька М.Є. - в судове засідання не прибула, хоча була належним чином повідомлена про час, дату та місце судового вирішення справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, що представники позивача та відповідач - державний реєстратор прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дурицька М.Є. - не заперечували проти вирішення справи в порядку письмово провадження, оскільки відповідач - належним чином повідомлений про час, дату та місце судового вирішення справи, в судове засідання не прибув, а також з огляду на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,
23 грудня 2010 року між ПАТ «МОТОР-БАНК» та товариством з обмеженою відповідальністю «САРДІС XXI» (надалі за текстом - ТОВ «САРДІС XXI») був укладений кредитний договір № К-30/10, згідно кого позичальник отримав від Позивача кредит в сумі 1 100 000,00 грн. (один мільйон сто тисяч гривень 00 коп), терміном погашення 22 грудня 2011 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором № К-30/10 від 23.12.2010р. ПАТ «МОТОР-БАНК» уклав з ТОВ «САРДІС XXI» Іпотечний договір № 2-70/10 від 23.12.2010 р., посвідчений того ж дня приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрований в реєстрі за № 3320 (далі по тексту - «Іпотечний договір»), відповідно до якого ТОВ «САРДІС XXI» надав в іпотеку ПАТ «МОТОР-БАНК» нерухоме майно, а саме - будівлі комплексного лісоскладу інв. № 02302 за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Скворцова, б. 232«Б».
Представник публічного акціонерного товариства «Мотор-Банк» звернувся з заявою про державну реєстрацію права приватної власності на вказане вище нерухоме майно.
За результатом розгляду заяви позивача відповідачем прийнято рішення від 30.10.2013 №7411213 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень на підставі ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і п. 16 та 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 №703 (далі - Порядок), оскільки заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відсудженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна.
Умови та порядок здійснення реєстрації прав на нерухоме майно встановлені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обмежень" від 01.07.2004 р. №IV та Постановою КМ України, від 22.06.2011 № 703 "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" (надалі по тексту Порядок).
Пунктом 2 Порядку передбачено, що Державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі - нотаріус).
Орган державної реєстрації прав проводить: державну реєстрацію права власності та інших речових прав на нерухоме майно за місцем розташування такого майна; державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно незалежно від місця розташування такого майна; облік безхазяйного нерухомого майна.
Якщо нерухоме майно розміщене в межах території, на якій діє два і більше органів державної реєстрації прав, державна реєстрація права власності та інших речових прав, облік безхазяйного нерухомого майна проводяться одним з таких органів, обраним заінтересованою особою або уповноваженою нею особою (далі - заявник).
У відповідності до ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
Підставою для проведення державної реєстрації прав, згідно із ст. 19 Закону № 1952-IV, є 1) договори, укладені у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтво про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державний акт на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішення судів, що набрали законної сили; 6) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Відповідно до вимог пункту 7 Порядку, для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст. Заява про державну реєстрацію подається щодо кожного об'єкта нерухомого майна окремо. У разі коли виникнення, перехід або припинення права власності на житловий будинок, будівлю або споруду відбувається одночасно з виникненням, переходом або припиненням у відповідної заінтересованої особи речових прав на земельну ділянку, на якій вони розташовані, подається одна заява про державну реєстрацію щодо таких об'єктів.
Пунктом 9 Порядку встановлено, що заявник під час подання заяви про державну реєстрацію пред'являє органові державної реєстрації прав, нотаріусові документ, що посвідчує його особу; у разі подання заяви уповноваженою особою така особа пред'являє органові державної реєстрації прав, нотаріусові, крім документа, що зазначений в абзаці другому або третьому цього пункту документі, що підтверджує її повноваження.
Згідно п. 10 Порядку, Заявник разом із заявою про державну реєстрацію подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита. У разі коли заінтересована особа відповідно до закону звільнена від сплати державного мита, плати за надання витягу з Державного реєстру прав, документ про сплату державного мита та документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, не подаються. Документи, необхідні для проведення державної реєстрації, що подані з порушенням вимог, установлених законом, цим Порядком та іншими нормативно-правовими актами, є підставою для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію або відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, а не для відмови в прийнятті заяви про державну реєстрацію. Орган державної реєстрації прав, нотаріус не приймає заяву про державну реєстрацію у разі відсутності документа, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документа про сплату державного мита, крім випадку, передбаченого абзацом другим цього пункту.
У відповідності до п. 27 Порядку, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є: 1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат; 2) свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; 3) свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; 4) свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, видані нотаріусом, чи їх дублікати; 5) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до цього Порядку; 6) свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 7) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією до набрання чинності цим Порядком; 8) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 9) державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою; 10) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 11) ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 12) заповіт, яким встановлено сервітут на нерухоме майно; 13) закон, яким встановлено сервітут на нерухоме майно; 14) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 15) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 16) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.
Пунктом 34 порядку визначено, що для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 27 і 28 цього Порядку, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менше ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя, якщо більш тривалий строк не вказано у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі; 3) звіт про оцінку предмета іпотеки, складений після спливу строку, що зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 5) витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли предметом іпотеки є земельна ділянка та в документах, що зазначені у пункті 27 цього Порядку, відсутні відомості про її кадастровий номер); 6) заставну (у разі, коли іпотечним договором передбачено її видачу).
Проте, згідно відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на вказане майно зареєстровано обтяження - арешт реєстраційний №11805250зареєстрований 04.11.2011 за №11805250 накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.10.2011 №291445113 на користь ДП «Донецька залізниця».
У відповідності до п. 16 Порядку, за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.
Відповідно до п. 23 Порядку, Державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до п. 5 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 9 Закону державний реєстратор прав на нерухоме майно (далі - державний реєстратор) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відповідно до пункту 5 частини першої статті 24 Закону відмовляє у державній реєстрації прав, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна.
Оскільки представником позивача заяву про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно, подано після державної реєстрації обтяжень, а саме накладення державним виконавцем арешту щодо цього майна, суд дійшов висновку, що оскаржене рішення є обґрунтованим та прийнято відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".
Щодо посилання позивача на ст. 14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст. 18 Закону України «про заставу», ст. 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації. Обтяжував з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження, суд зазначає, наступне.
Як зазначене вище, постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.10.2011 №291445113 накладено арешт на заставне майно.
Суд погоджується, що право позивача є пріоритетним порівняно обтяженням - арештом накладеним державним виконавцем.
Відповідно до ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
Отже, позивач наділений правом на звернення до суду з позовом про зняття арешту з заставного майна.
В частині позовних вимог щодо зобов'язання зареєструвати за позивачем право власності на предмет іпотеки - вказане вище нерухоме майно, суд зазначає наступне.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
За таких обставин, Суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог в цій частині, а відтак, відсутність підстав для їх задоволення.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Зважаючи на вищенаведене, виходячи з наявних матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 69, 70, 71, 128, 158-163, 172, 177, 179 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Скарга про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, скарга подається до апеляційного суду через суд першої інстанції.
Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Головуючий Суддя В.І. Келеберда
Судді В.М. Данилишин
І.А. Качур