Справа № 357/18458/13-ц Головуючий у І інстанції Голуб А.В.
Провадження № 22-ц/780/3001/14 Доповідач у 2 інстанції Яворський
Категорія 18 03.06.2014
Іменем України
03 червня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагєєва В.О.,
при секретарі: Бевзюк М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Мегаполіс-Україна», ОСОБА_2 про визнання договору недійсним,-
У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом у відповідності до норм ч.1 ст.215 ЦК України та просила визнати недійсним договір поруки №86-п/12 від 27.12.2012 року та стягнути з відповідачів суму судового збору.
В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що 27.12.2012 р. її чоловіком ОСОБА_2 підписано договір поруки №86-п/12 з ТОВ «ТК «Мегаполіс-Україна» згідно до умов якого він поручився за виконання зобов'язань за договором поставки №452-БЦ/12 від 18.09.2012 р. укладеного між ТОВ агрофірма «Рось Елеватор» та ТОВ «ТК «Мегаполіс-Україна» на користь останнього.
У листопаді 2013 року ОСОБА_2 отримав постанову про відкриття виконавчого провадження від 14.11.2013 р. та постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах суми заборгованості 3415257,69 грн на користь ТОВ «ТК «Мегаполіс-Україна».
Ознайомившись із текстом договору поруки, позивачка вважає його укладеним з порушенням діючого законодавства, тобто не дійсним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки при його підписанні їй нічого не було відомо і згоди на підписання даного договору вона не надавала, тому на її думку зміст договору суперечить нормам Сімейного кодексу України щодо обов'язкової згоди подружжя на укладення угод.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення міськрайонного суду як незаконне та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції не взято до уваги матеріали справи, в яких доведено невідповідність спірного договору актам цивільного законодавства, що є правовою підставою для визнання його недійсним.
Не підтримуючи доводів апеляційної скарги ТОВ «ТК «Мегаполіс-Україна» подало заперечення, в яких посилається на те, що зі змісту договору поставки вбачається укладення його не в інтересах сім'ї, а в інтересах сторонньої особи - ТОВ агрофірма «Рось Елеватор», яке відповідно до основного договору являється боржником, а тому такий договір не породжує для позивача жодних зобов'язань.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися до судової зали, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишенню рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що 18.09.2012 року між ТОВ «ТК «Мегаполіс-Україна» та TOB агрофірма «Рось Елеватор» було укладено договір поставки №452-БЦ/12 від 18.09.2012 року. Для забезпечення виконання зобов'язання за цим договором 27.12.2012 року між ТОВ «ТК «Мегаполіс-Україна» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №86-П/12. (а.с. 7-9).
Згідно до п. 1.1 договору поруки, на умовах даного договору Поручитель поручається перед Кредитором за виконання Боржником своїх зобов'язань за Договором поставки №452-БЦ/12 від 18.09.2012 року, укладеним між Кредитором та Боржником.
Відповідно до п.1.2 договору поруки, Боржником по основному договору являється ТОВ агрофірма «Рось Елеватор».
Згідно до п. 1.3 договору поруки, Поручитель відповідає перед Кредитором за порушення Боржником своїх зобов'язань за основним договором як солідарний боржник в повному обсязі, включаючи зобов'язання з оплати товару, а також сплату штрафу, пені, неустойки, інфляційних нарахувань тощо та відшкодування збитків у випадках, передбачених основним договором, втому числі тих, що виникнуть у майбутньому.
Оскільки ТОВ агрофірма «Рось Елеватор» умови договору поставки №452-БЦ/12 від 18.09.2012 року не виконувала, то ТОВ «ТК «Мегаполіс-Україна» звернувшись до суду, на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду 30.10.2013 р. отримав виданий Білоцерківським міськрайонним судом виконавчий лист №357/8822/13-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ТК «Мегаполіс-Україна» 3415257,69 грн та судові витрати у розмірі 3 441 грн.
14.11.2013 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Черток О.Ф. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа та про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження по примусовому виконанню вищевказаного виконавчого листа і згідно до вказаної постанови було накладено арешт на все майно боржника, що належить ОСОБА_2.
Також встановлено, що ОСОБА_1 не надавала ні усної, ні письмової згоди на укладення вказаного договору поруки, що підтвердили у суді представник позивача, представник ТОВ «ТК «Мегаполіс-Україна» та ОСОБА_2
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що договір поруки, який є предметом спору укладено ОСОБА_2 не в інтересах сім'ї, а отже він не породжує для його дружини (позивачки) ніяких обов'язків і за зобов'язаннями поручителя за цим договором стягнення не може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, а лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30.03.2012 р. при оспорюванні кредитного договору чи договору поруки, застави/іпотеки іншим із подружжя суди мають виходити з такого.
Положення статті 65 Сімейного кодексу України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів. Порука є способом забезпечення виконання зобов'язання (стаття 553 ЦК), договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором.
Отже, слід зробити висновок, що при укладенні договорів поруки між кредитором та поручителем, згода одного з подружжя не вимагається та при розгляді справ про визнання договорів поруки недійсними, положення ст. 65 СК України не застосовуються, оскільки договір поруки не створює будь-яких обов'язків для інших осіб, крім сторін за договором.
Також, як вбачається з матеріалів справи, а саме згідно п.п. 3.7.4., 3.7.5. Договору поруки №86-п/12 поручитель свідчить, що всі ризики, пов'язані з істотною зміною обставин, з яких він виходив при укладенні цього договору приймає на себе і такі обставини не є підставою для зміни або розірвання поручителем цього договору та те, що чоловік/дружина/особа, з якою поручитель проживає сім'єю, згоден/згодна з укладенням поручителем цього договору.
Тож, як вбачається із вищезазначеного, оскільки договір поруки ОСОБА_2 укладено не в інтересах сім'ї, а в інтересах сторонньої особи, то такий договір не породжує для позивачки жодних зобов'язань.
Та у розумінні статей 546, 552 ЦК України, порука є способом забезпечення виконання зобов'язання, а не угодою щодо розпорядження майном, належним подружжю, а тому отримання згоди одного з подружжя при укладенні договору поруки законодавством не вимагається.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає рішення суду законним та таким, що ухвалене з дотриманням вимог процесуального законодавства, а апеляційну скаргу такою що підлягає відхиленню у зв'язку із відсутністю доводів для скасування рішення суду.
Керуючись ст. 65 СК України, ст.ст. 552, 553, 546 ЦК України, ст.ст. 307, 308, , 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: М.А.Яворський
судді: Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагєєв