ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-4/8978-2012 15.05.14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Енд Беверідж"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелком"
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелком Новий"
про визнання договору недійсним.
Суддя Борисенко І.І.
Представники сторін:
Від позивача - не з'явився;
Від відповідача-1 - Крутенко Ю.В., представник за довіреністю;
Від відповідача-2 - не з'явився;
Позивач звернувся до відповідачів про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення №11Г від 28.05.2009р.
Позовні вимоги обґрунтовані укладенням спірного договору під впливом обману щодо наявності прав третіх осіб на орендоване приміщення, оскільки орендоване приміщення було передане в іпотеку, ще до укладення спірного договору оренди.
01.08.2012р. позивачем подана заява про зміну підстав позову, оскільки станом на 01.08.2012р. позивачу стало відомо про наявність рішення про визнання недійсним договору іпотеки, відтак позивач вказує на інші підстави визнання спірного договору недійсним, а саме на наявність арешту спірного майна, відповідно до ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 22.01.2009р. у справі №2-1415/2009.
Відповідач-1 проти позову заперечив з підстав його необґрунтованості, вказуючи, що наявність відомостей про іпотеку приміщень, відповідно до положення про державний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна є відкритою. У випадку, якщо б відсутність чи наявність договору іпотеки нежитлових приміщень переданих в оренду мала б для позивача істотне значення, позивач мав можливість отримати інформацію про іпотеку в будь-який момент. Також, у відзиві відповідач-1 вказав про те, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 768 ЦК України не повідомлення про права третіх осіб на річ, яка передається у найм є підставою для вимог орендаря про розірвання договору, а не для пред'явлення вимог про визнання договору недійсним. Крім того, як зазначає відповідач-1, права позивача не були порушені, оскільки за весь час дії договору оренди Іпотекодержатель не пред'являв жодних вимог до орендаря з приводу звільнення орендованого приміщення та орендар мав можливість вільно користуватися орендованим майном протягом усього часу дії договору.
Також, відповідач-1 на підставі п. 4 ст. 267 ЦК України просив суд застосувати позовну давність.
Ухвалою суду від 25.09.2012р. зупинено провадження у справі №5011-4/8978-2012 до розгляду скарги по справі №5011-48/6470-2012.
Ухвалою суду від 17.03.2014р. зважаючи на усунення обстави, які зумовили зупинення провадження у справі, судом поновлено провадження у даній справі.
Розгляд справи неодноразового відкладався.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача-1, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
28.05.2009 р. між ТОВ "Ріелком" (орендодавець) та ТОВ "Фуд енд Беверідж" (орендар) було укладено договір оренди нежилого приміщення №11Г (надалі -Договір).
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 1.3 Договору орендодавець зобов'язується передати орендарю в тимчасове користування нежитлові приміщення, розташовані на другому поверсі будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 288,76 кв.м. (надалі -приміщення), а орендар зобов'язується сплачувати орендодавцю плату за користування в порядку, зазначеному в розділі 3 цього договору. Приміщення передається в оренду орендареві для розміщення закладу громадського харчування. Строк оренди встановлюється: з дати складання акту приймання-передачі по 29 травня 2010 року включно.
Спір у справі виник через те, що на думку позивача вищевказаний договір укладений під впливом обману. Фактично, враховуючи подану заяву про зміну підстав позову, усі доводи позивача зводяться до того, останній в травні 2012 року дізнався, що на орендоване позивачем приміщення накладено арешт згідно ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 22.01.2009р. по справі №2-1415/2009р. Враховуючи особливість ведення бізнесу позивача останній ніколи не укладав би договір оренди приміщення на який накладено арешт та не розпочав би в ньому ремонт.
Під час розгляду справи по суті судом враховано, що в провадженні Господарського суду міста Києва розглядалась справа №5011-48/6470-2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд енд Беверідж» про стягнення 433 140 грн. та виселення.
Рішення у вказаній справі позов задоволено повністю. Вказане рішення набрало законної сили.
Відповідно до частини 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, суд вказує, що обставини, які встановлені у межах справи №№5011-48/6470-2012, яке набрало законної сили не доказуються при розгляді справи №5011-4/8978-2012.
Зокрема, рішенням №5011-4/8978-2012 від 23.07.2012р. встановлені наступні обставини, які не підлягають доведенню у межах справи №5011-4/8978-2012:
- на виконання умов Договору 28.05.2009 р. позивачем було передано, а відповідачем прийнято в тимчасове користування приміщення, що підтверджується актом прийому-передачі орендованої площі від 28.05.2009р.
- у період з липня 2009 року по липень 2011 року, за виключенням квітня, листопада 2010 року та березня, квітня 2011 року, сторонами складалися та підписувалися акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме: №ОУ-00068 від 31.07.2009 р., №ОУ-0000073 від 31.08.2009 р., №ОУ-0000082 від 30.09.2009 р., №ОУ-0000090 від 30.10.2009 р., №ОУ-0000097 від 30.11.2009 р., №ОУ-0000110 від 31.12.2009 р., №ОУ-0000003 від 31.01.2010 р., №ОУ-0000014 від 28.02.2010 р., №ОУ-0000040 від 31.03.2010 р., №ОУ-0000107 від 31.05.2010 р., №ОУ-0000143 від 30.06.2010 р., №ОУ-0000181 від 31.07.2010 р., №ОУ-0000220 від 31.08.2010 р., №ОУ-0000259 від 30.09.2010 р., №ОУ-0000300 від 31.10.2010 р., №ОУ-0000395 від 31.12.2010 р., №ОУ-0000016 від 31.01.2011 р., №ОУ-0000053 від 28.02.2011 р., №ОУ-000059 від 31.05.2011 р., №ОУ-000100 від 30.06.2011 р. та №ОУ-000155 від 31.07.2011 р.
- претензією №20/01 від 30.09.2011 р. ТОВ «Ріелком» звернувся до ТОВ «Фуд енд Беверідж» з вимогою погасити заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 433 140,00 грн.
- листом №18/11 від 23.11.2011 р. ТОВ «Фуд енд Беверідж» запропонував ТОВ «Ріелком» зарахувати заборгованість по орендній платі в залік за ремонтно-будівельні роботи, що були виконані в приміщенні.
- 11.01.2012 р. листом №02/01 ТОВ «Фуд енд Беверідж» звернувся до ТОВ «Ріелком» з пропозицією укласти новий договір оренди приміщення та направив два примірники такого договору.
- листом №02 від 16.01.2012 р. ТОВ «Ріелком» відмовив відповідачу в укладенні нового договору оренди приміщення та керуючись положеннями п. 4.2 Договору повідомив про припинення його дії;
- факт наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Енд Беверідж" грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 433 140,00 грн. заборгованості зі сплати орендної сплати за спірним договором оренди, у зв'язку із чим судом вирішено стягнути вказану суму заборгованості;
- факт припинення дії договору у передбаченому сторонами порядку (п.п. 6 п.4.2) у зв'язку із чим судом прийнято рішення про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Енд Беверідж" із нежилих приміщень загальною площею 288,76 кв.м., розташованих на другому поверсі будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Зокрема, відповідно до ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 230 ЦК України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди.
У вирішенні спорів про визнання угод недійсними на підставі ст. 230 ЦК України, слід мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності фактів обману, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо укладення угоди.
При цьому, необхідно ретельно з'ясовувати - чи мала на момент вчинення правочину одна із сторін реальну можливість виконати його умови і, у випадку відсутності такої, чи замовчувала від іншої сторони її існування, або заперечувала її, що потягло за собою укладення правочину.
А також, необхідно з'ясовувати - чи невиконання стороною умов договору мало місце в результаті неправомірних дій третіх осіб.
Як було зазначено раніше, у межах розгляду справи №5011-48/6470-2012 судом встановлені обставини, які не підлягають доведенню в межах даної справи, в силу ст. 35 ГПК України щодо факту укладення та виконання між сторонами обов'язків за договором, наявності заборгованості за позивачем з орендної плати, яке мало місце не через неправомірні дії третіх осіб, а через порушення умов договору саме ТОВ «Фуд енд Беверідж».
Отже, з урахуванням викладеного, судом встановлено, що укладений договір оренди спрямований на реальне виникнення цивільних прав та обов'язків сторін правочину, за яким позивач отримав приміщення, використовув його за призначенням, у зв'язку із чим у позивача виникла заборгованість з орендної плати, а відповідач виконав свої зобов'язання з надання позивачу вказаного приміщення.
Договір є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1, 2, 4 статті 202 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Отже, укладаючи спірний договір сторони були вільними в укладені договору та визначенні (погодженні) його умов, а відтак дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов'язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.
Фактично єдиною підставою для визнання договору оренди недійсним позивач вказує на наявність ухвали Голосіївського районного суду від 22.01.2009р., якою було вжито заходів до забезпечення позову, накладено арешт на орендоване майно.
Судом встановлено, що арешт на спірне орендоване майно був накладений в межах справи за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Ріелком» про визнання недійсним попереднього договору від 14.11.2008р. та зобов'язання ТОВ «Ріелком» виконати умови попереднього договору, зокрема укласти договір купівлі-продажу торгово-офісних приміщень АДРЕСА_1.
Ухвалою суду від 30.11.2009р. вказаний арешт скасований.
Накладення арешту в межах цивільної справи не розцінюється судом як обман зі сторони відповідача, адже позивачем не доведено суду за відсутності доказів, що саме це призвело для виникнення несприятливих змін, нових обов'язків, зміни властивостей чи якості речі або не можливості використовувати приміщення не за цільовим призначенням. Навпаки судом встановлені обставини реально виконання відповідачем обов'язку щодо передачі майна у найм позивачу та неналежного виконання обов'язків позивачем зі сплати орендної плати, у зв'язку із чим було задоволено позов про стягнення суми заборгованості з орендної плати в межах справи №5011-48/6470-2012.
Також, в межах справи №5011-48/6470-2012 встановлено, що договір між сторонами був пролонгований на новий термін, фактично до липня 2011 року.
Вказане свідчить про подальше досягнення згоди між сторонам щодо умов договору та обопільне бажання сторін на його продовження, враховуючи умови розділу 4 договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 769 ЦК України при укладенні договору найму наймодавець зобов'язаний повідомити наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм. Якщо наймодавець не повідомив наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм, наймач має право вимагати зменшення розміру плати за користування річчю або розірвання договору та відшкодування збитків.
Посилання позивача на ч. 2 ст. 769 ЦК України щодо підстав для визнання договору недійсним, судом не приймається до уваги та визнається необґрунтованим, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 769 ЦК України не повідомлення наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм є підставою для зменшення розміру плати за користування річчю або розірвання договору та відшкодування збитків, а не є підставою для визнання договору недійсним.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.
Відповідно до Узагальнень Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 встановлено, що необхідно враховувати, що позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування недійсності правочину покладається на позивача.
Проте, в даному випадку передбачені правочином наслідки - використання майна для розміщення закладу громадського харчування наступили і факт використання орендованим майном для мети, визначеної оспорюваним правочином, також встановлений.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Виходячи зі змісту зазначеної норми, порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.
Разом з тим, на момент прийняття рішення у даній справі, враховуючи те, що спірний договір є припиненим, що встановлено в межах справи №5011-48/6470-2012, у зв'язку із чим позивача виселено з орендованих нежитлових приміщень, стягнуто з позивача борг з орендної сплати, тому зазначене дає підстави вважати про відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
Позаяк, суд вказує, що підстав для визнання недійсним припиненого договору чинним законодавством України не передбачено.
Зважаючи на те, що судом не знайдено підстав для порушення суб'єктивного права позивача, підстав застосовувати до спірних правовідносин позовну давність також немає, оскільки за змістом ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Таким чином, у позові необхідно відмовити.
Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 02.06.2014
Суддя І.І. Борисенко