з питання встановлення способу та порядку виконання судового рішення
/вступна та резолютивна частини/
Справа № 2-а/1970/3008/11
28 травня 2014 року м. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Хрущ В. Л.,
за участю:
секретаря судового засідання Найко Н.І.,
представника заявника, Управління Державної казначейської служби України в місті Тернополі - Глогуся І. Р.,
представника зацікавленої в розгляді заяви особи, Головного управління юстиції у Тернопільській області, - Хічія А.М.,
представника зацікавленої в розгляді заяви особи, Головного Управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області, - Клима А.А.,
за відсутності представників позивача та відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі заяву Управління Державної казначейської служби України в місті Тернополі про зміну способу і порядку виконання судового рішення (за виконавчим листом) у справі №2а-1970/3008/11 за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції про визнання протиправною бездіяльності та стягнення з суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконними діями та бездіяльністю, -
Керуючись статтями 5, 79, 165, 254, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Заяву Управління Державної казначейської служби України в місті Тернополі про зміну способу і порядку виконання судового рішення - задовольнити частково.
2. Встановити порядок виконання постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року, на виконання якої виданий виконавчий лист Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 року у справі №2а-1970/3008/11 за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції про визнання протиправною бездіяльності та стягнення з суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконними діями та бездіяльністю, - наступним чином:
- стягнути з Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції (за рахунок держави) на користь ОСОБА_4 заподіяну Першим відділом державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції моральну шкоду у сумі 2000,00 (дві тисячі гривень), - шляхом стягнення вказаних коштів за рахунок бюджетних коштів, передбачених на утримання Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції, з рахунків розпорядника таких бюджетних коштів - Головного управління юстиції у Тернопільській області, відкритих в Головному Управлінні Державної казначейської служби України в Тернопільській області.
3. Копію ухвали надіслати сторонам у справі.
Ухвала набирає законної сили за правилами статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
/Повний текст ухвали у відповідності до положень частин 3, 4 та 7 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України буде виготовлено та підписано протягом п'яти днів/.
Головуючий суддя (підпис) Хрущ В. Л.
з питання встановлення способу та порядку виконання судового рішення
Справа № 2-а/1970/3008/11
28 травня 2014 року м. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Хрущ В. Л.,
за участю:
секретаря судового засідання Найко Н.І.,
представника заявника, Управління Державної казначейської служби України в місті Тернополі - Глогуся І.Р.,
представника зацікавленої в розгляді заяви особи, Головного управління юстиції у Тернопільській області, - Хічія А.М.,
представника зацікавленої в розгляді заяви особи, Головного Управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області, - Клима А.А.,
за відсутності представників позивача та відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі заяву Управління Державної казначейської служби України в місті Тернополі про зміну способу і порядку виконання судового рішення (за виконавчим листом) у справі №2а-1970/3008/11 за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції про визнання протиправною бездіяльності та стягнення з суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконними діями та бездіяльністю, -
30 листопада 2011 року Тернопільським окружним адміністративним судом розглянуто справу №2-а/1970/3008/11 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції про визнання протиправною бездіяльності та стягнення з суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконними діями та бездіяльністю.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року, зокрема, стягнуто з Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції (за рахунок держави) на користь ОСОБА_4 заподіяну Першим відділом державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції моральну шкоду у сумі 2000,00 грн.
На підставі вищезазначеної постанови 28 серпня 2013 року Тернопільським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №2-а/1970/3008/11.
06 травня 2014 року Управління Державної казначейської служби України у м. Тернополі звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду із заявою №03-05/554 про зміну способу і порядку виконання рішення. У своїй заяві Управління Державної казначейської служби України у м. Тернополі, із посиланням на статтю 263 України, просить змінити спосіб і порядок виконання виконавчого листа №2-а/1970/3008/11, виданого Тернопільським окружним адміністративним судом 28 серпня 2013 року шляхом визнання боржником розпорядника коштів - Головного управління юстиції у Тернопільській області, оскільки Перший відділ Державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції має лише депозитні рахунки, стягнення з яких - неможливе.
З метою повного та об'єктивного вирішення питання щодо способу та порядку виконання судового рішення, судом, як з власної ініціативи так і за клопотанням присутніх учасників процесу, залучено до участі у справі зацікавлених осіб, прав та інтересів яких може стосуватись рішення суду щодо встановлення порядку та способу виконання рішення суду, - Головне управління юстиції у Тернопільській області та Головне управління державної казначейської служби України у Тернопільській області.
У судовому засіданні представник Управління Державної казначейської служби України у м.Тернополі заяву про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі №2-а/1970/3008/11 - підтримав, та пояснив, що рішення суду неможливо виконати шляхом стягнення відповідних коштів з депозитних рахунків, відкритих Першим відділом ДВС Тернопільського МУЮ в УДКУ в м.Тернополі, а тому, зважаючи на те, що відповідні рахунки, з яких можливе таке стягнення, має розпорядник таких коштів - Головне управління юстиції у Тернопільській області, то, на думку заявника саме таку особу слід визнати боржником.
Представник Головного управління юстиції у Тернопільській області проти зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом визнання боржником - Головного управління юстиції у Тернопільській області заперечував, надавав пояснення аналогічні викладеному у запереченнях на заяву Управління Державної казначейської служби України у м.Тернополі.
Представник Головного Управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області заяву Управління Державної казначейської служби України у м. Тернополі - підтримав, пояснивши, що дійсно розпорядником бюджетних коштів, які виділяються на утримання органів ДВС в області, - є Головне управління юстиції у Тернопільській області, і відповідні рахунки, на які такі кошти надходять, - відкриті у Головному Управлінні Державної казначейської служби України в Тернопільській області. При цьому як серед рахунків загального фонду так і серед рахунків спеціального фонду ГУЮ в Тернопільській області - наявні рахунки за кодом бюджетної класифікації - 2800 «Інші поточні видатки», з яких, у разі постановлення судом відповідного рішення, є можливість стягнення у встановленому законом порядку відповідних коштів за судовим рішенням.
Заслухавши учасників судового процесу, розглянувши заяву Управління Державної казначейської служби України в місті Тернополі, враховуючи подані матеріали, - суд прийшов до висновку, що дана заява підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Так, частиною 1 статті 263 КАС України встановлено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Статтею 14 КАС України встановлено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до частини 1 статті 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено можливість виконання рішень (в тому числі судових) іншими органами.
Зокрема, частиною 1 вказаної статті (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 04.07.2013 року №406-VIІ) встановлено, що у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються органами доходів і зборів, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.
Окрім того, частина 2 статті 3 наведеного закону (у редакції Закону України від 19.09.2013 року №583-VII) визначає, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, - тобто, органами Державної казначейської служби України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Тому, суд звертає увагу на те, що Управління Державної казначейської служби України у місті Тернополі у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №651 від 15.06.2011 року «Про утворення територіальних органів Державної казначейської служби» - є територіальним органом Державної казначейської служби, утвореним як юридична особа публічного права, та є правонаступниками прав та обов'язків відповідного територіального органу Державного казначейства - урядового органу, що діяв у системі Міністерства фінансів.
Постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011 року «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (назва із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 року № 45), відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" і пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, - затверджено Порядок (надалі по тексту - Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
Відповідно до пункту 24 Порядку №845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку №845.
Підпунктом 2 пункту 5 вищенаведеного Порядку №845 встановлено, що під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право, зокрема, звертатися у передбачених законом випадках до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз'яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання.
Відтак, виходячи із закріплених статтею 9 принципом законності, яким передбачено, що при вирішенні справи суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, - суд приходить до висновку про наявність правових підстав для вирішення Тернопільським окружним адміністративним судом питання щодо встановлення порядку та способу виконання постановленого ним судового рішення у даній справі - за заявою Управління Державної казначейської служби України в місті Тернополі.
І тому, з огляду на вищенаведене, суд приходить і до переконання про необґрунтованість та безпідставність посилань представника Головного управління юстиції у Тернопільській області про неможливість звернення органу Державної казначейської служби до суду із заявою про зміну способу та порядку виконання судового рішення.
Поряд з цим, вирішуючи порушене Управлінням державної казначейської служби України у м.Тернополі питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення у той спосіб, який просить заявник, а саме, шляхом визнання боржником за судовим рішенням - Головного управління юстиції у Тернопільській області, суд виходить з наступного.
У відповідності до частини 1 статті 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» (у редакції Закону України від 04.11.2010 року №2677-VI), яка була чинною як на момент постановлення судом рішення у даній справі, так і є чинною на даний час, - встановлено, що відповідно до цього Закону державними виконавцями є начальник відділу примусового виконання рішень, заступник начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, начальники відділів примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, їх заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці відділів примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, заступник начальника районного, районного в місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного управління юстиції - начальник відділу державної виконавчої служби, заступник начальника, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець районного, районного в місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного відділу державної виконавчої служби відповідного управління юстиції.
Як видно з тексту постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.11.2011 року, - резолютивна частина вказаної постанови за своїм змістом відповідає положенням статті 87 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 11 Закону України «Про Державну виконавчу службу», якою закріплено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
При цьому, у виконавчому документі (виконавчому листі) від 28 серпня 2013 року, виданим на виконання вищезазначеної постанови суду у даній справі 2-а/1970/3008/11, визначено, що стягувачем є ОСОБА_4, боржником - є Перший відділ державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції.
Відповідно до пункту 2 «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 за №845 (надалі - Порядок № 845) визначено, що боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.
В той же час, згідно з положеннями 264 КАС України можливість здійснення судом заміни сторони виконавчого провадження (боржника чи стягувача) - прямо пов'язана із відносинами правонаступництва, та можлива лише у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження.
Тому, суд погоджується із позицією представника Головного управління юстиції у Тернопільській області про неможливість задоволення заяви Управлінням державної казначейської служби України у м.Тернополі у той спосіб, який просить заявник, а саме, шляхом визнання боржником за судовим рішенням - Головного управління юстиції у Тернопільській області, - оскільки здійснення такої заміни боржника у справі №2-а/1970/3008/11- Першого відділу ДВС Тернопільського МУЮ на Головне управління юстиції у Тернопільській області, не лише змінить зміст самого судового рішення, але й призведе до безпідставного покладення відповідальності на особу, яка не була ані стороною у справі, ані не може бути визнаною в даному випадку правонаступником особи, з вини працівників якої таку шкоду було завдано (відділу державної виконавчої служби). Тобто, здійснення запропонованої заявником заміни боржника у справі №2-а/1970/3008/11 - порушуватиме принцип законності постановленого рішення, а відтак є недопустимим.
Водночас, суд приходить до переконання про необхідність встановлення порядку виконання постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.11.2011 року, виходячи з наступного.
Так, частиною 1 статті 3 Закону України «Про державну виконавчу службу», яка є чинною і на даний час, встановлено, що органами державної виконавчої служби є, зокрема: районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Поряд з цим, згідно з положеннями частини 3 статті 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції, які хоч і є юридичними особами, - проте, мають в органах Державного казначейства України - лише відповідні рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках, гербову печатку.
Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби (депозитний рахунок).
Не допускається виплата стягувачу стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 54 цього Закону). Забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові суми, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких ці суми стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником у іншому виконавчому провадженні).
Вищезазначене свідчить про неможливість стягнення грошових коштів, що надійшли від боржників для виплати стягувачам на депозитні рахунки, відкриті відділами ДВС в органах державної казначейської служби на виконання наданих їм повноважень, а також неможливість звернення стягнення на такі суми - для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких ці суми стягнуто.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що у ході розгляду питання про зміну способу та порядку виконання постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.11.2011 року, - судом встановлено наявність перешкод, які ускладнюють та можуть призвести до невиконання вказаного судового рішення, - тобто, винятковий випадок, який потребує законодавчо визначеного врегулювання судом, який постановив це рішення.
Тому при вирішенні порушеного заявником питання поза увагою суду не можуть залишитись наступні положення чинного законодавства.
Як вже було зазначено вище, відповідно до статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Відповідно до пункту 1 статті 2 Бюджетного Кодексу України бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Згідно з пунктом 11 наведеної статті - бюджетні кошти (кошти бюджету) - належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету.
Пунктом 12 статті 2 Бюджетного Кодексу України визначено, що бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету.
Пунктом 38 наведеної статті визначено, що одержувач бюджетних коштів - суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.
А за визначенням, яке міститься в пункті 47 статті 2 Бюджетного Кодексу України, розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету.
Пунктом 49 статті 2 Бюджетного Кодексу України встановлено, що управління бюджетними коштами - сукупність дій учасника бюджетного процесу відповідно до його повноважень, пов'язаних з формуванням та використанням бюджетних коштів, здійсненням контролю за дотриманням бюджетного законодавства, які спрямовані на досягнення цілей, завдань і конкретних результатів своєї діяльності та забезпечення ефективного, результативного і цільового використання бюджетних коштів.
У відповідності до пункту 51 наведеної статті фінансування бюджету - надходження та витрати бюджету, пов'язані із зміною обсягу боргу, обсягів депозитів і цінних паперів, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), зміна залишків бюджетних коштів, які використовуються для покриття дефіциту бюджету або визначення профіциту бюджету.
Відповідно до статті 43 Бюджетного кодексу України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів, яке передбачає: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, взятті бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов'язаннями; ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку; здійснення інших операцій з бюджетними коштами.
В органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, бюджетним установам відкриваються рахунки у встановленому законодавством порядку.
У судовому засіданні представниками Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області надано письмові пояснення, в яких міститься інформація про те, що між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Тернопільській області і Головним управлінням юстиції у Тернопільській області укладено договір про здійснення розрахунково-касового обслуговування та відкрито розрахунки загального та спеціального фонду бюджету.
При цьому, серед як серед рахунків загального фонду так і серед рахунків спеціального фонду Головного управління юстиції в Тернопільській області - наявні рахунки за кодом бюджетної класифікації - 2800 «Інші поточні видатки».
Згідно з пунктом 3 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетна класифікація - єдине систематизоване згрупування доходів, видатків, кредитування, фінансування бюджету, боргу відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.
У відповідності статті 8 Бюджетного кодексу України бюджетна класифікація, яка використовується, зокрема, для складання і виконання державного та місцевих бюджетів, звітування про їх виконання, здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, інших розпорядників бюджетних коштів, та є обов'язковою для застосування всіма учасниками бюджетного процесу в межах бюджетних повноважень, має такі складові частини: класифікація доходів бюджету; класифікація видатків та кредитування бюджету; класифікація фінансування бюджету; класифікація боргу.
При цьому, згідно з положеннями статті 10 Бюджетного кодексу України класифікація видатків та кредитування бюджету, окрім класифікації за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків та кредитування бюджету) та функціями, з виконанням яких пов'язані видатки та кредитування бюджету (функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету), - проводиться також і за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету).
Частиною 2 статті 25 Бюджетного кодексу України встановлено, що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Згідно з пунктом 28 Порядку №845 органи Казначейства протягом трьох робочих днів після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (коди тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) та економічної класифікації видатків бюджету і рахунки боржника, з яких проводиться безспірне списання коштів.
При визначенні кодів програмної класифікації видатків органи Казначейства керуються Інструкцією щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету затверджену наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 року №333 (із змінами та доповненнями) "Про затвердження Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та Інструкції щодо застосування класифікації кредитування бюджету" (надалі - Інструкція №333).
Якщо за рішенням суду передбачено відшкодування моральних збитків та майнової шкоди юридичним та фізичним особам (якщо рішенням суду не визначено сутності платежу) то видатки здійснюються за кодом 2800 "Інші поточні видатки" (пп. 9 п. 2.6. Код 2800 "Інші поточні видатки" Інструкції №333).
Відповідно до пункту 1.1. Інструкції №333 - економічна класифікація видатків бюджету призначена для чіткого розмежування видатків бюджетних установ та одержувачів бюджетних коштів за економічними характеристиками операцій, які здійснюються відповідно до функцій держави та місцевого самоврядування.
Економічна класифікація видатків бюджету забезпечує єдиний підхід до всіх учасників бюджетного процесу з точки зору виконання бюджету.
Відповідно до частини 6 статті 22 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, та надати йому кошти бюджету (на безповоротній чи поворотній основі) в межах відповідних бюджетних асигнувань. Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі цього розпорядника бюджетних коштів.
Статтею 47 Бюджетного кодексу України встановлено, що розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування відповідно до затвердженого розпису бюджету, що є підставою для затвердження кошторисів, порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Розпорядники бюджетних коштів забезпечують управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.
Під час розгляду заяви Управління Державної казначейської служби у м. Тернополі судом встановлено, що Перший відділ ДВС Тернопільського МУЮ, яке є одержувачем бюджетних коштів в розумінні Бюджетного кодексу України (пункту 38 статті 2 та статті 22), окрім депозитних рахунків, відкритих в Управлінні Державної казначейської служби у м. Тернополі, з яких в силу положень діючого законодавства неможливо стягнути відповідні кошти на користь ОСОБА_4, - не має інших рахунків, відкритих в органах Державної казначейської служби.
В той же час, в розумінні Бюджетного кодексу України (пункту 47 статті 2 та статті 22) розпорядником бюджетних коштів, які передбачаються серед іншого, зокрема, на утримання Першого відділу ДВС Тернопільського МУЮ (як одержувача бюджетних коштів), - є Головне управління юстиції у Тернопільській області.
Суд звертає увагу на те, що Головне управління юстиції у Тернопільській області посилається на те, що відповідно до кошторисних призначень на 2014 рік, наданих Міністерством юстиції України, по Головному управлінню юстиції у Тернопільській області державні кошти по загальному фонду щодо оплати моральної шкоди не передбачались та не виділялись, що, на думку представника, підтверджується розрахунком видатків до кошторису на 2014 рік (по загальному фонду).
Водночас, дослідивши наданий суду розрахунок видатків по кошторису Головного управління юстиції в Тернопільській області на 2014 рік по загальному фонду, - судом встановлено, що такий розрахунок передбачає розрахунок видатків на утримання органів державної виконавчої служби в Тернопільській області (в тому числі, відповідно і на утримання Першого відділу ДВС Тернопільського МУЮ) за кодом бюджетної класифікації 2800 «Інші поточні видатки», із визначенням та конкретизацією відповідних статей, серед яких міститься і стаття видатків, передбачених пп. 9 п. 2.6. Інструкції №333 «відшкодування моральних збитків та майнової шкоди юридичними та фізичними особами згідно з рішенням суду (якщо рішенням суду не визначено сутності платежу)».
Абзац 2 пункту 2 Порядку №845 містить визначення, відповідно якого безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Пунктом 12 Порядку №845 передбачено, що безспірне списання коштів і їх перерахування стягувачам здійснюються після усунення обставин, що були підставою для відкладення безспірного списання таких коштів.
08.07.2010 року прийнято Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Вказаний закон регулює відносини, що виникають не лише у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; але й відносини, які виникають у зв'язку з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.
Статтею 17 вищенаведеного закону встановлено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішеннях Європейського суду з прав людин, зокрема, у справі "Хорнсбі проти Греції" від 19.03.1997 р., у справі "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 р., "Ромашов проти України" від 27.07.2004 р., "Шаренок проти України" від 22.02.2004 р., зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Відповідно до статті 56 Конституції України, - кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Суд звертає увагу на те, що відповідач у справі - Перший відділ ДВС Тернопільського МУЮ, в силу положень статті 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» - в спірних правовідносинах виступав органом державної влади, а його керівник та головний державний виконавець - державними службовцями, представниками влади при здійсненні повноважень, виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Більше того, суд зазначає, що у відповідності до пункту 36 Порядку №845, - передбачено, що для виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 Порядку, - саме до органу Державної казначейської служби України за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоди.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України визначено загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, та встановлено, зокрема, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 статті 1167 Цивільного кодексу України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом.
Оскільки під час розгляду даної справи та постановленні рішення від 30.11.2011 року судом було встановлено безпосередній причинний зв'язок саме між діями (бездіяльністю) службових осіб відповідача - Першого відділу ДВС Тернопільського МУЮ та заподіяною позивачу моральною шкодою, - то за загальними принципами цивільного законодавства обов'язок по відшкодуванню такої моральної шкоди покладається саме на такий державний орган.
Законність такої позиції щодо необхідності стягнення заподіяної позивачу моральної шкоди саме з Першого відділу ДВС Тернопільського МУЮ, викладеної у постанові Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.11.2011 року, - на даний час підтверджена у визначеному законом порядку, - ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року, якою вказану постанову залишено без змін.
Відтак, усі висновки, до яких суд прийшов при постановленні вищезазначеної постанови від 30.11.2011 року, що набрала законної сили, - не можуть ставитись під сумнів, та додатковому доказуванню - не підлягають.
А тому, вказана постанова суду в силу положень статей 14, 255 КАС України - є обов'язковою для виконання для осіб, які брали участь у справі, для їхніх правонаступників, а також - для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
При цьому, виходячи з конституційного принципу обов'язковості виконання рішення суду, - повноважні державні органи мають вжити всі можливі заходи для примусового виконання виконавчого документу, виданого судом на виконання такої постанови.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
За приписами частин 1-2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції, в тому числі право на справедливий суд (ст.6), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13), захист власності (ст.1 Першого протоколу).
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, що передбачено статтею 9 Конституції України.
Конвенція та Перший протокол підписані від імені України 09.11.1995 року та ратифіковані Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року № 475/97-ВР.
Отже, Конвенція та протоколи до неї, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а Україна повністю визнає на своїй території дію ст.46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, право на суд, захищене ст.6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування (рішення у справі «Зубко та інші проти України»).
В той же час, ні держава, ні органи державної влади, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів, - не можуть виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України»).
Суд звертає увагу на те, що законодавче визначення того, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави, - не звільняє самого органу ДВС від обов'язку відшкодувати моральну шкоду, заподіяну його працівниками позивачу, та не може покладати такий обов'язок лише на державу, виключаючи, фактично, при цьому повну відповідальність органу державної виконавчої служби, винного в заподіянні такої шкоди.
Натомість, законодавче закріплення порядку відшкодування завданої органом державної влади (її працівником) моральної шкоди за рахунок держави, - означає, що здійснення відшкодування такої моральної шкоди повинно відбуватись саме за рахунок тих державних (бюджетних) коштів, які виділяються на утримання органу державної влади, яким допущено порушення, що призвело до необхідності відшкодування моральної шкоди, завданої таким порушенням, та який зобов'язаний в повній мірі нести відповідальність за покладеними на нього зобов'язаннями (здійснення належного виконання судових рішень та недопущення при цьому прав та інтересів сторін виконавчого провадження).
При цьому, на державу покладено обов'язок дбати саме про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі «Ромашов проти України»).
Аналіз усіх вищенаведених норм та статті 263 КАС України дають підстави зробити висновок про те, що суд, вирішуючи питання та приймаючи рішення щодо встановлення способу і порядку виконання рішення суду, - не може змінювати обраний ним раніше спосіб захисту порушеного права або змінити зміст резолютивної частини свого рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим для виконання. Поряд з цим, вирішуючи такі питання, - суд, без зміни змісту резолютивної частини рішення, з метою уникнення обставин, що ускладнюють його виконання без невиправданих зволікань, - вправі визначити послідовність та зміст дій, які необхідно вчинити задля забезпечення реальної можливості виконання такого рішення.
Тому, оцінюючи твердження представника Головного управління юстиції в Тернопільській області про необхідність встановлення способу та порядку виконання постанови від 30.011.2011 року шляхом списання коштів з Державного бюджету України, - суд вважає, що визначення такого способу та порядку виконання судового рішення приведе не лише до зміни резолютивної частини рішення, що є недопустимим виходячи з принципу незмінності тексту рішення після його проголошення, але й до фактичного звільнення відповідача (Першого відділу ДВС Тернопільського МУЮ) від відповідальності за вчинене з вини його працівників порушення прав позивача, та покладення такого зобов'язання лише на державу, за рахунок коштів якої хоч і здійснюється фінансування діяльності державних органів, однак, яка - не є єдиним самостійним суб'єктом відповідальності за зобов'язаннями таких органів та допущені ними порушення.
Враховуючи усе вищевикладене, зважаючи на необхідність врахування та дотримання прецедентної практики Європейського суду з прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи необхідність визначення судом змісту дій, які б забезпечили реальне та належне виконання судового рішення, - суд приходить до висновку про необхідність визначення (встановлення) порядку виконання постанови Тернопільського окружного адміністративного суду про стягнення з Першого відділу ДВС Тернопільського МУЮ на користь ОСОБА_4 заподіяної Першим відділом ДВС Тернопільського МУЮ моральної шкоди (у сумі 2000,00 грн.), - шляхом стягнення вказаних коштів за рахунок бюджетних коштів, передбачених (виділених Головним управлінням юстиції в Тернопільській області) на утримання Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції, з рахунків розпорядника таких бюджетних коштів - Головного управління юстиції у Тернопільській області, відкритих в Головному Управлінні Державної казначейської служби України в Тернопільській області.
Відтак, з огляду на викладене, заява Управління Державної казначейської служби України в місті Тернополі - підлягає частковому задоволенню.
При цьому, решта доводів учасників адміністративного процесу, які були присутніми при вирішення питання щодо встановлення способу та порядку виконання постанови суду від 30.11.2011 року в даній адміністративній справі, окрім тих, про які зазначено вище, вищенаведених висновків суду- не спростовують та в основу судового рішення за наслідками розгляду вказаного питання - покладені бути не можуть, оскільки не містять жодної інформації, яка б дозволяла віднести їх до предмету доказування, та визнати належними та допустимими доказами, враховуючи безпосередню суть питання, яке підлягає вирішенню, а відтак, - не повинні прийматися до уваги судом в контексті вимог щодо належності та допустимості доказів, закріплених статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України.
Більше того, суд зазначає, що не можуть бути прийняті до уваги судом і посилання представників зацікавлених осіб на ряд нормативно-правових актів, які були прийняті після прийняття Тернопільським окружним адміністративним судом постанови від 30.11.2011 року, та положення яких жодним чином не могли бути враховані судом при її прийнятті. При цьому, як вже було зазначено вище, усі висновки, до яких суд прийшов при прийнятті вищезазначеної постанови від 30.11.2011 року, - не можуть ставитись під сумнів та не підлягають додатковому доказуванню під час вирішення питання про встановлення способу та порядку її виконання, оскільки 14.05.2013 року вказана постанова - набрала законної сили у встановленому законом порядку .
Керуючись статтями 5, 79, 165, 254, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Заяву Управління Державної казначейської служби України в місті Тернополі про зміну способу і порядку виконання судового рішення - задовольнити частково.
2. Встановити порядок виконання постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року, на виконання якої виданий виконавчий лист Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 року у справі №2а-1970/3008/11 за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції про визнання протиправною бездіяльності та стягнення з суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконними діями та бездіяльністю, - наступним чином:
- стягнути з Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції (за рахунок держави) на користь ОСОБА_4 заподіяну Першим відділом державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції моральну шкоду у сумі 2000,00 (дві тисячі гривень), - шляхом стягнення вказаних коштів за рахунок бюджетних коштів, передбачених на утримання Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції, з рахунків розпорядника таких бюджетних коштів - Головного управління юстиції у Тернопільській області, відкритих в Головному Управлінні Державної казначейської служби України в Тернопільській області.
3. Копію ухвали надіслати сторонам у справі.
Ухвала набирає законної сили за правилами статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
/Повний текст ухвали складений 02.06.2014 року/.
Головуючий суддя (підпис) Хрущ В. Л.
Копія вірна:
Суддя Хрущ В. Л.