Справа № 185/3108/14-ц
13 травня 2014 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області
у складі:
головуючого судді - Шаповалової І.С.,
при секретарі - Булдаковій К.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Павлоградського міського центру соціальних служб для сім"ї, дітей та молоді про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-
До суду з позовом звернулась ОСОБА_1 до Павлоградського міського центру соціальних служб для сім"ї, дітей та молоді про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 02 липня 2014 року обіймала посаду фахівця із соціальної роботи без категорії Павлоградського міського центру соціальних служб для сім"ї, дітей та молоді.
27 лютого 2014 року на підставі наказу №20-к її було звільнено у зв'язку з прогулом 25 лютого 2014 року без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України.
Вважає даний наказ про звільнення неправомірним, просить його скасувати, поновити її на роботі, із стягненням з роботодавця на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду, спричинену роботодавцем внаслідок незаконного звільнення.
В судовому засіданні позивач уточнила позовні вимоги, зазначивши, що середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню на її користь по день розгляду справи судом, розмір моральної шкоди зменшила до 1000 гривень, вказавши, що такий розмір відшкодування вважає достатнім.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, суду пояснила, що ОСОБА_1 27 лютого 2014 року не надала роботодавцю доказів поважності причини відсутності на роботі 25 лютого 2014 року. Вважала позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Так, в судовому засіданні встановлено, що 02 липня 2012 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду фахівця із соціальної роботи без категорії Павлоградського міського центру соціальних служб для сім"ї, дітей та молоді (а.с.4).
З 30 жовтня 2013 року ОСОБА_1 перебувала на лікуванні в ДЗ «Спеціалізована медико-санітарна частина №7 Міністерства охорони здоров'я України», та Обласній клінічній лікарні ім. Мечнікова про що їй було видано листки непрацездатності:
- Первинний АГМ №679244 з 30.10.2013 року по 18.11.2013 року (а.с.37);
- Продовження листка непрацездатності АГМ №677962 з 19.11.2013 року по 17.12.2013 року (а.с.38);
- Продовження листка непрацездатності АГМ №926404 з 18.12.2013 року по 13.01.2013 року (а.с. 39);
- Продовження листка непрацездатності АГН №421139 з 14.01.2014 року по 03.02.2014 року (а.с. 40);
- Продовження листка непрацездатності АГН №545204 з 05.02.2014 року по 24.02.2014 року(а.с.41).
26 лютого 2014 року ОСОБА_1 пройшла освідування МСЕК та їй було встановлено інвалідність ІІІ групи, про що їй видано довідку серії АВ №0245797 від цієї дати (а.с.11).
27 лютого 2014 року на підставі наказу №20-к її було звільнено у зв'язку з прогулом 25 лютого 2014 року без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України (а.с.9).
Оскаржуючи наказ про звільнення на роботі, позивач посилалась на той факт, що 25 лютого 2014 року вона також перебувала на амбулаторному лікуванні, була непрацездатною, про що їй видано довідку №274 від 27 лютого 2014 року (а.с.12).
Однак, судом встановлено, та підтверджується матеріалами справи наступне.
У відповідності до Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 18.12.2007 № 846 Про забезпечення бланками листків непрацездатності , бланк листка непрацездатності є бланком суворої звітності.
Останній листок непрацездатності, якій було видано ОСОБА_1 АГН №545204 (а.с. 41) закритий на оплату 24.02 2014 року, графа "Стати до роботи" заповнена відповідно до п.3.13 Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності , затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.11.2004 року № 532/274/136-ос/1406, де вказано словами число і місяць, коли приступити до роботи, посаду, прізвище лікаря, що засвідчується його підписом та печаткою закладу охорони здоров'я "Для листків непрацездатності", а саме -25 лютого 2014 року.
Посилання позивача не те, що 25 лютого 2014 року вона знаходилась у лікувальному закладі в зв'язку з тим, що проходила освідування ЛКК, на якому вирішувалось питання про направлення ОСОБА_1 для проходження освідування МСЕК, суд не приймає, оскільки, у відповідності до п.3.9. вищевказаної Інструкції про порядок заповнення литка непрацездатності, у графі "Направлений до МСЕК" здійснюється запис дати направлення документів на МСЕК, що підтверджується підписом голови лікарсько-консультативної комісії, однак такий запис у листку непрацездатності АГН №545204 (а.с. 41) із зазначенням дати - 25 лютого 2014 року - відсутній.
Суд також критично ставиться до посилань позивача про те, що її непрацездатність 25 лютого 2014 року підтверджується довідкою ЛКК довідку №274 від 27 лютого 2014 року (а.с.12), оскільки у відповідності до положень п.1.1., 1.2. 2.1. Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 № 455 , тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6. У разі захворювання чи травми на весь період тимчасової непрацездатності до відновлення працездатності або до встановлення групи інвалідності медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) видається листок непрацездатності, що обраховується в календарних днях.
При цьому, пунктами 2.17., 2.18. Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 № 455, визначено, що довідка довільної форми, засвідчена підписом головного лікаря і печаткою лікувально-профілактичного закладу, видається особам, які проходять обстеження:
- з приводу встановлення причинного зв'язку захворювання з умовами праці, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;
- за направленням слідчих органів, прокуратури і суду;
- у разі тимчасової непрацездатності громадян, які шукають роботу, і безробітних, враховуючи період їх професійної підготовки та перепідготовки;
- особам, які проходять обстеження в лікувально-профілактичних закладах за направленням військових комісаріатів;
- особам, які проходять додаткове наркологічне обстеження в умовах стаціонару відповідно до пункту 11 Інструкції про профілактичний наркологічний огляд та його обов'язкові обсяги, затвердженої наказом МОЗ України від 28.11.97 № 339 ( z0586-97 ), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.12.97 за № 586/2390;
- особам, які проходять діагностичне обстеження в закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, за відсутності ознак тимчасової непрацездатності.
У відповідності до п. 4.3. Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 № 455, у разі визнання хворого інвалідом листок непрацездатності закривається днем надходження документів хворого на МСЕК, дата встановлення інвалідності обов'язково вказується у листку непрацездатності.
Викладені обставини підтверджуються також записами в амбулаторній картці позивача по справі, оригінал якої було оглянуто в судовому засіданні, та з якої вбачається, що ОСОБА_1 необхідно було з'явитись на прийом до лікаря - 24 лютого 2014 року (а.с. 113,114), і позивач не заперечувала в судовому засіданні того факту, що 24.02.2014 року вона була на прийомі у лікаря.
Правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відсутності стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.
Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Виходячи із вищевикладеного, оцінюючи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про скасування наказу про звільнення у зв'язку з прогулом 25 лютого 2014 року без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України - задоволенню не підлягають, оскільки в судовому засіданні не знайшло свого підтвердження посилання ОСОБА_1 про поважність причини відсутності на робочому місці протягом робочого часу 25 лютого 2014 року.
Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст.237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Однак, в звязку з тим, що суд не знайшов підстав для поновлення на роботі ОСОБА_1 та не може вважати її звільнення незаконним - позовні вимоги ОСОБА_1 в стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволенню не підлягають.
Так само не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної їй внаслідок неправомірних дій відповідача, пов'язаних з її незаконним звільненням, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що наказ №20-к від 27 лютого 2014 року про звільнення ОСОБА_1 виданий правомірно та підстав для його скасування - судом не вбачається.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Павлоградського міського центру соціальних служб для сім"ї, дітей та молоді про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди не підлягають задоволенню в повному обсязі. як такий, що не ґрунтується на вимогах закону та дійсних обставинах справи.
У відповідності до ст.88 ЦПК України, враховуючи результати розгляду справи, судові витрати слід віднести за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 10,11,88,125,208-210,212-215 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Павлоградського міського центру соціальних служб для сім"ї, дітей та молоді про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя І. С. Шаповалова