ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
22 травня 2014 року № 826/5812/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого: судді Мазур А.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м.Києві
провизнання незаконною відмови
ОСОБА_1звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до відділу державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м.Києві, в якій просить визнати незаконною відмову відповідача від 26.03.2014 у зміні по батькові «ОСОБА_1» на довільне «ОСОБА_1» та зобов'язати провести реєстрацію зміни по батькові.
В судовому засіданні 15.05.2014, судом на підставі поданої заяви позивачки щодо зміни прізвища з «ОСОБА_1» на «ОСОБА_1» було замінено неналежного позивача - ОСОБА_1 на належного позивача - ОСОБА_1.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відмова у зміні прізвища з «ОСОБА_1» на «ОСОБА_1» відповідачем є незаконна, оскільки відсутні підстави для відмови, визначені в законодавстві України.
Відповідач правової позиції щодо даного спору не надав, проте з відповіді позивачу вбачається, що підставою відмови було те, що батько ОСОБА_1 свого імені не змінював, а тому підстави для зміни по батькові у заявниці відсутні.
Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Суд, встановивши відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Закону України, від 01.07.2010 «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі по тексту - Закон) відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.
Зі змісту ч. 1 ст. 22 Закону вбачається, що внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав.
За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому.
У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.
Так, ОСОБА_1 направила на адресу відповідача заяву щодо зміни по батькові «ОСОБА_1» на довільне «ОСОБА_1». Згідно листа відповідача від 26.03.2014 № 1411/02-02-14 їй було відмовлено у внесенні згаданих вище змін, оскільки в законодавстві України не передбачено підстави на яку посилається позивачка щодо зміни прізвища.
Проте із таким висновком погодитись не можна.
Згідно п. 1.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 за № 96/5 (далі за текстом - Правила) внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції (далі - відділи державної реєстрації актів цивільного стану) у випадках, передбачених чинним законодавством.
Відповідно до п. 1.5 Правил заяви про внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання приймаються відділами державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, визначеному цими Правилами.
Абзацом 3 п. 1.5 Правил визначено, що працівник відділу державної реєстрації актів цивільного стану, який прийняв заяву, звіряє відомості, зазначені заявником у заяві, з паспортом або паспортним документом. Суперечливі дані в документах письмово пояснюються заявником. Документи, які мають необумовлені виправлення, підчистки або викликають сумніви щодо їх достовірності, перевіряються особливо ретельно та у разі потреби направляються для проведення їх експертизи до судово-експертної установи Міністерства юстиції України (за рахунок заявника).
В силу п. 1 Положення про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 за № 2503-ХІІ, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Згідно з частиною 1 статті 147 Сімейного кодексу України по батькові дитини визначається за іменем батька.
Так, з копії паспорта серії НОМЕР_1, виданого Подільським РУ ГУ МВС України в м.Києві 06.03.2012 на ім'я ОСОБА_1 та копії паспорта, у зв'язку із зміною позивачкою прізвища, серії НОМЕР_2, виданого Печерським РВ ГУ ДМС України 25.04.2014 вбачається, що по батькові позивачка «ОСОБА_1», так як ім'я батька вказаного у свідоцтві про народження дитини ОСОБА_3.
Проте, позивачка зазначила, що: «все своє життя прожила із вітчимом (ОСОБА_4), свого біологічного батька не пам'ятає, який і не цікавився дочкою та ухилявся від виконання будь-яких батьківських обов'язків». Зокрема, в матеріалах справи містить копія свідоцтва про шлюб укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (мати позивачки) від 11.08.2006.
При цьому, відповідач обґрунтовує свою відмову положеннями норми ст.295 Цивільного кодексу України, згідно яких фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім'я.
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє прізвище та (або) власне ім'я за згодою батьків або одного з них у разі, якщо другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини, а також якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері.
У разі якщо над фізичною особою, яка досягла чотирнадцяти років, встановлено піклування, зміна прізвища та (або) власного імені такої особи здійснюється за згодою піклувальника.
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові у разі зміни її батьком свого власного імені або виключення відомостей про нього як батька дитини з актового запису про її народження.
Прізвище, власне ім'я та по батькові фізичної особи можуть бути змінені у разі її усиновлення, визнання усиновлення недійсним або його скасування відповідно до закону.
Прізвище фізичної особи може бути змінене у разі реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу або визнання його недійсним.
Порядок розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, державні органи розтлумачили положення Цивільного кодексу України - можливість зміни по батькові, якщо її батько змінив ім'я - як чітку вказівку на те, що зміна імені батьком особи є єдиною можливою підставою для зміни по батькові відповідної особи.
Проте, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
16 травня 2013 року Європейський суд ухвалив рішення у справі «Гарнага проти України» № 20390/07, яким постановив, що Україна порушила стосовно заявниці статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.
Рішення Європейського суду набуло статусу остаточного 16 серпня 2013 року.
Відповідно до положень статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд у своєму рішенні зазначив, що в особи можуть існувати справжні причини, щоб бажати змінити своє ім'я, а законодавчі обмеження такої можливості можуть бути виправдані інтересами суспільства, наприклад, для забезпечення точного обліку населення або схоронності засобів ідентифікації та зв'язку носіїв певного імені з сім'єю. Державному органу належить навести відповідні та достатні підстави на підтримку своєї відмови у наданні дозволу на зміну імені особи для того, щоб це обмеження вважалося необхідним у демократичному суспільстві.
У рішенні Європейського суду йдеться й про те, що коли особа в Україні досягає достатньо дорослого віку для того, щоб приймати самостійні рішення щодо зміни імені, вона може зберегти або змінити ім'я, надане їй при народженні. Вартий особливої уваги той факт, що особа може зберегти по батькові, навіть якщо її батько більше не носить імені, від якого походить по батькові. У цьому випадку розірвання традиційного зв'язку між по батькові особи та іменем її батька визнається можливим.
Європейський суд констатував, що за майже повної свободи зміни імені або прізвища особи обмеження, накладені на зміну по батькові, не видаються належним чином та достатньою мірою мотивованими національним законодавством. Крім того, державними органами не було надано жодного обґрунтування позбавлення заявниці її права приймати рішення з цього важливого аспекту її приватного та сімейного життя, і таке обґрунтування не було встановлено жодним іншим способом. Державні органи не виконали своє позитивне зобов'язання щодо забезпечення права заявниці на повагу до її приватного життя.
Європейський суд одноголосно постановив, що було порушення статті 8 Конвенції.
У відповідності до ст. 2, 10 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і пункту 1 статті 46 Конвенції рішення Європейського суду є обов'язковими для виконання.
Таким чином судом встановлено, що дії відділу державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м.Києві щодо відмови у зміні родового по батькові «ОСОБА_1» на довільне «ОСОБА_1» протиправним.
Відповідно до п. 2.13.2 згаданих вище Правил підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є: постанова адміністративного суду.
Згідно з частиною 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві у внесенні змін до актового запису про народження в частині зміни по батькові з «ОСОБА_1» на «ОСОБА_1».
Зобов'язати Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві внести зміни до актового стану про народження ОСОБА_1 серія НОМЕР_3 від 07.03.1996 року в частині зміни по батькові з «ОСОБА_1» на «ОСОБА_1».
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.С. Мазур