28.05.2014 р. Справа № 914/1246/14
За позовом: Прокурора Бродівського району Львівської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна по Львівській області, м.Львів,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське спеціалізоване хмелярське підприємство «Сидинівка», с. Сидинівка Бродівського району Львівської області,
про стягнення 76' 941,00 грн.
Суддя Яворський Б.І.
при секретарі Квик Т.І.
Прокурор: Леонтьєва Н.Т.,
Представники:
від позивача: Дутка Ю.І.,
від відповідача: Хрящевський Р.Й., Миськів П.І.
На розгляд господарського суду Львівської області Прокурором Бродівського району Львівської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське спеціалізоване хмелярське підприємство «Сидинівка» про стягнення 76' 941,00 грн.
Ухвалою суду від 10.04.2014р. провадження у справі порушено і призначено до розгляду на 23.04.2014р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду. У судовому засіданні 13.05.2014 р. оголошувалася перерва.
У судовому засіданні 28.05.2014р. прокурор та представник позивача заявлені позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, просили стягнути з відповідача вартість знищеного майна (будівель) в розмірі 76'941,00грн.
Представники відповідача у судовому засіданні 28.05.2014 р. проти позову заперечили з підстав, наведених у відзиві та доповненні до відзиву.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.
Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 30.11.1995 р. №2782 затверджено Акт оцінки вартості державного майна. Згідно з Планом приватизації майна хмелерадгоспу «Сидинівський», затвердженим наказом Регіонального відділення Фонду державного майна по Львівській області від 12.02.1996 р. №209, до пайового фонду КСП «Сидинівка» не увійшли та залишились в державній власності об'єкти державного житлового фонду, у тому числі: житловий будинок у с. Лагодів (будівля 1925р.) та гуртожиток у с. Дітківці (будівля 1926р.). Вартість даних об'єктів не увійшла до пайового фонду КСП «Сидинівка». Вказані об'єкти залишились у державній власності та на балансі КСП «Сидинівка».
Актом перевірки стану ефективного використання та збереження державного майна, яке не увійшло до пайового фонду КСП «Сидинівка» у процесі приватизації, але перебуває на балансі ТзОВ «Сільськогосподарське спеціалізоване хмелярське підприємство «Сидинівка» від 22.09.2011р. встановлено, що спірні будівлі відсутні та на балансі відповідача не перебувають, оскільки були демонтовані через аварійний стан. У графі «пропозиції щодо усунення виявлених порушень» рекомендовано товариству здійснити розрахунок збитків за втрачене державне майно - житловий будинок у с. Лагодів та гуртожиток у с. Дітківці.
Листом №11-13-01101 від 20.02.2013 р. РВ ФДМУ по Львівській області зверталося до відповідача про необхідність надання вичерпних пояснень щодо причин демонтажу, відсутності і зняття з балансу житлового будинку та гуртожитку, скерування до Фонду відповідних підтверджуючих документів про рух цього майна.
Листом №8 від 27.02.2013р. відповідач повідомив позивача про стан спірних будівель та просив зняти їх з обліку державних об'єктів житлового фонду.
Наказом №01473 від 29.10.2013 р. начальника РВ ФДМУ по Львівській області визначено компенсувати збитки, які призвели до завдання майнової шкоди державі внаслідок втрати державного майна: житлового будинку у с. Лагодів та гуртожитку у с. Дітківці. Дата стандартизованої оцінки розміру збитків - 31.10.2013р.
Наказом №01563 від 14.11.2013 р. начальника РВ ФДМУ по Львівській області затверджено Акт оцінки збитків, завданих державі, яким визначено розмір збитків - 76' 941,00 грн.
Листом №11-13-08310 від 20.11.2013 р. позивач повідомив відповідача про необхідність відшкодувати заподіяні державі збитки в розмірі 76' 941,00 грн.
30.12.2013 р. РВ ФДМУ по Львівській області звернулося до прокуратури Львівської області з проханням звернутися до господарського суду з позовом про стягнення вартості знищених будівель з ТзОВ «Сільськогосподарське спеціалізоване хмелярське підприємство «Сидинівка».
13.01.2014 р. прокурором Бродівського району Львівської області винесено постанову про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів відповідачем.
У долучених до матеріалі позовної заяви поясненнях, отриманих від бухгалтера ТзОВ «Сидинівка» Миськіва П.І, зазначено, що спірні будівлі перебували в аварійному стані, у зв'язку з чим проводився їх демонтаж. Аналогічне пояснення отримано від директора товариства Грещук Г.В.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Згідно з ч.1 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (ч.3 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру»).
Формами представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб (ч.2 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру»).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі № 1-1/99 з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Даний позов заявлено Прокурором Бродівського району Львівської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна по Львівській області в межах наданих йому законодавством повноважень для захисту прав фонду щодо управління об'єктами державної власності, а тому суд вважає, що прокурором доведено підставність звернення з відповідним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що майно, яке не увійшло до статутного фонду КСП «Сидинівка», перейшло на баланс ТзОВ «ССХП «Сидинівка», створеного у 2000р. Оскільки, на думку прокурора та позивача, відповідач є правонаступником КСП, він несе відповідальність за збереження такого майна згідно Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого Наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України 19.05.99 N 908/68 (далі - Положення).
Однак, твердження, що ТзОВ «ССХП «Сидинівка» є правонаступником КСП «Сидинівка» спростовується наступним. По-перше, згідно Свідоцтва про державну реєстрацію, Довідки з ЄДРПОУ, Витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ТзОВ «ССХП «Сидинівка» засноване 30.03.2000 р. і його засновниками є фізичні особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, а не колективне сільськогосподарське підприємство. Натомість державну реєстрацію КСП «Сидинівка» скасовано тільки більш ніж через півтора року після створення відповідача - 05.11.2001 р. (повідомлення про скасування державної реєстрації знаходиться у матеріалах справи). По-друге, ідентифікаційний код ТзОВ «ССХП «Сидинівка» - 30786577, а КСП «Сидинівка» - 19340218. По-третє, у жодному зазначеному вище офіційному документі (Свідоцтві про державну реєстрацію, Довідці з ЄДРПОУ, Витязі з ЄДРЮОФП, установчому договорі, статуті) не вказано, що ТзОВ «ССХП «Сидинівка» створюється шляхом реорганізації КСП «Сидинівка» та є його правонаступником. Навпаки, у повідомленні про скасування державної реєстрації КСП «Сидинівка» у графі «ідентифікаційний код та назва СПД, до якого ввійшов СПД, державну реєстрацію якого скасовано» запис відсутній.
Таким чином матеріалами справи не підтверджується, що відповідач є правонаступником КСП «Сидинівка». Виписка з протоколу зборів членів КСП «Сидинівка», де зазначено «реорганізувати КСП «Сидинівка» і на його базі створити СТзОВ «Сидинівка», а також положення п.10 статуту ТзОВ «ССХП «Сидинівка», що товариство може бути правонаступником не є таким доказом, оскільки відповідна державна реєстрація правонаступництва не проведена.
Відповідно до п.1.2. Положення норми цього Положення застосовуються при управлінні державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але залишилося у них на балансі.
Згідно п.1.4. Положення управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але
перебуває на їх балансі, полягає у виборі та забезпеченні уповноваженим органом (державні органи приватизації) способу та умов подальшого використання майна у межах чинного законодавства. Так, уповноважений орган повинен був обрати один з таких способів (п.1.4 Положення): здійснення приватизації відповідно до Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про Державну програму приватизації" та інших нормативно-правових актів; передача майна в оренду відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна"; передача майна у комунальну власність у порядку, передбаченому Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності"; передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.98 N 1482; передача майна господарським товариствам на умовах договору схову. Порядок управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі визначений п.2 Положення.
Таким чином, Положення чітко визначає, що уповноважений орган зобов'язаний був обрати один способів використання майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, зокрема, або приватизація, або передача в оренду, або передача в управління органів виконавчої влади, або передача на умовах договору схову. Матеріали справи підтверджують і визнається самим позивачем, що ним не було дотримано зазначених вище вимог, не обрано способу використання майна і воно просто залишилося на балансі КСП «Сидинівка». Причин невиконання п.1.4 Положення позивач не пояснив, натомість зазначив, що це все одно не звільняє ТзОВ «ССХП «Сидинівка» від відповідальності за збереження державного майна, оскільки воно перебувало на його балансі.
Факт облікування майна на своєму балансі відповідач не заперечує, і це відзначалося ним у звітах та листах, однак у матеріалах справи відсутні докази, які б дозволяли зробити чіткий висновок, коли, і у який спосіб державне майно було передано на баланс ТзОВ «ССХП «Сидинівка».
Згідно з п.3.1 Положення відповідальність за збереження та ефективне використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, визначається главою 29 розділу I Книги третьої Цивільного кодексу України - щодо захисту прав власності, та главою 51 розділу I Книги п'ятої Цивільного кодексу України - щодо правових наслідків порушення зобов'язань. Якщо майно перебуває у господарських товариствах на умовах договору зберігання майна з державним органом приватизації, відшкодування збитків господарськими товариствами визначається на основі статей 950 та 951 Цивільного кодексу України.
З наведених положень вбачається, що відповідальною особою за збереження державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, є або господарські товариства, створені у процесі приватизації, і на балансі яких перебуває таке майно, або господарські товариства, які утримують зазначене майно на умовах договору зберігання. У даному випадку відповідач не був створений у процесі приватизації і не є правонаступником КСП «Сидинівка» - юридичної особи, яка була створена у процесі приватизації, і на балансі якої перебувало державне майно. Також у матеріалах справи відсутні докази, що з відповідачем укладався договір про передачу йому на зберігання чи в оренду майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації.
Виходячи з наведеного вище випливає, що відповідач не набув у встановленому порядку статусу суб'єкта, який несе відповідальність за збереження майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, немає, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
У позовній заяві прокурор без будь-якого обґрунтування просив з метою забезпечення позову накласти арешт на майно, що належить відповідачу. Щодо даної заяви суд зазначає наступне.
Згідно статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Відповідно до п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У абзаці 2 пункту 3 даної постанови передбачено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Жодних доказів, які могли б свідчити про вчинення відповідачем дій, спрямованих на реалізацію майна чи витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем після подання позову до суду прокурор не подав, а обґрунтування необхідності у вжитті заходів забезпечення позову відсутнє. Тому заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013р. №7 зазначено наступне. Приймаючи рішення зі справи, провадження у якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход Державного бюджету України (п.4.7 постанови).
Таким чином, розмір судового збору, підлягає до стягнення з позивача в доход Державного бюджету України.
На підставі викладеного та керуючись ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру», Положенням про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі та ст.ст. 3, 12, 29, 33, 34, 44, 49, 66, 67, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
2. У задоволенні позову відмовити.
3. Стягнути з Регіонального відділення фонду Державного майна України у Львівській області (79000, м.Львів, вул.Січових Стрільців, 3, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 20823070) в доход Державного бюджету України 1'827,00 грн. судового збору.
У судовому засіданні 28.05.2014р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст складений та підписаний 30.05.2014р.
Суддя Яворський Б.І.