16 квітня 2014 рокусправа № 804/14120/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Мельника В.В.
суддів: Юхименка О.В. Нагорної Л.М.
за участю секретаря: Федосєєвої Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року у справі №804/14120/13-а
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до про Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач), в якому просила визнати нечинним податкове повідомлення - рішення відповідача від 26 лютого 2013 року № 0000061720, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 94871, 96 грн. (а.с.3-7)
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі №804/14120/13-а (а.с.1)
Позивач, посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві, зазначив, що реальність здійснення господарських відносин з ТОВ «Фавор Стройгруп» підтверджує акт зустрічної звірки за листопад 2011 року, якою також встановлено відображення в податковому обліку ТОВ «Фавор Стройгруп» господарських операцій та розрахунків з позивачем.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року у справі № 804/14120/13-а адміністративний позов задоволено. (суддя - Кучма К.С.) (а.с.106-109)
Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що висновки податкового органу в акті перевірки не обґрунтовані та не відповідають реальним обставинам справи й спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідач - Лівобережна об'єднана державна податкова інспекція м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції у даній адміністративній справі, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року у справі №804/14120/13-а та відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивач здійснював діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.
Позивач та відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися у встановленому порядку, своїх представників для участі у її розгляді не направили.
За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників сторін по справі.
У судовому засіданні, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до матеріалів справи, посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову перевірку позивача з питання правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за листопад 2011 року, результати якої оформлено актом №5217/17-2/НОМЕР_2 від 27 листопада 2012 року.
Висновками зазначеного акту встановлено порушення позивачем:
- п.198.2., п.198.3., п.198.6. ст.198 Поадткового кодексу України в частині завищення податкового кредиту за листопад у сумі 75 897,57 грн.;
- п.1, п.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених із зазначеним в акті перевірки постачальником.
26 лютого 2013 року на підставі акту перевірки №5217/17-2/НОМЕР_2 від 27 листопада 2012 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000061720, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 94 871,96 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 75 897,57 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 18 974,39 грн.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Фавор Стройгруп» (постачальник) було укладено договір купівлі-продажу №4 від 10 червня 2011 року.
Для відвантаження товару покупець за власний рахунок або власними силами здійснює навантаження товару на власний транспорт у зв'язку із недоцільністю можливого перевантаження - оскільки мармур є натуральним каменем, який може розколотися у момент перевантаження.
Весь товар був проданий за готівкові кошти, що відображено у касових чеках, про що на момент продажу було пробито касовий чек та своєчасно наданий звіт до податкового органу.
Іншої діяльності у перевіряємий період позивач не здійснював.
На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивачем надано відповідні договори та виписані контрагентом видаткові та податкові накладні, копії карток рахунків, виписки з банківських установ.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.
Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.
Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, колегія суддів бере до уваги ту обставину, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Зі змісту ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частина 1 статті 71 цього Кодексу встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення правочину між позивачем та контрагентами з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме, рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження відсутності реального характеру здійснених позивачем господарських операцій.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 21 листопада 2013 року необхідно залишити без змін.
Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ч.3 ст. 160, ст.195,196,198,200,205,206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року у справі №804/14120/13-а - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, а в разі складання рішення в повному обсязі відповідно до ст. 160 зазначеного кодексу - з дня складання рішення в повному обсязі.
Повний текст виготовлено - 30 квітня 2014 року.
Головуючий: В.В. Мельник
Суддя: О.В. Юхименко
Суддя: Л.М. Нагорна