Головуючий у 1 інстанції - Ференчук О.В.
Суддя-доповідач - Арабей Т. Г.
28 травня 2014 року справа №230/2785/14-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючої Арабей Т.Г.
суддів Геращенка І.В., Сіваченка І.В.,
при секретарі: Борисової А.А.
за участю:представника відповідача Кравченка В.А., діючого за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Єнакієве Донецької області на постанову Єнакіївського міського суду Донецької області від 25 квітня 2014 р. у справі № 230/2785/14-а за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в м.Єнакієве Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Єнакієве Донецької області про визнання дій незаконними та зобов'язання відповідача призначити щомісячне довічне грошове утримання як судді у відставці відповідно до ст. 138 ЗУ «про судоустрій та статус суддів».
Постановою Єнакіївського міського суду Донецької області від 25 квітня 2014 р. у справі № 230/2785/14-а визнано неправомірною відмову Управління Пенсійного Фонду України в м. Єнакієве Донецької області щодо призначення ОСОБА_3 довічного грошового утримання судді у відставці та зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України в м. Єнакієве Донецької області призначити та здійснити виплату ОСОБА_3 довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі, визначеному ст. 138 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» з 16 лютого 2014 року.
Не погодившись з судовим рішенням, Управління Пенсійного фонду України в м.Єнакієве Донецької області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Єнакіївського міського суду Донецької області від 25 квітня 2014 р. у справі № 230/2785/14-а та відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що основною умовою для призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є наявність стажу 20 років на посаді судді, але судом першої інстанції це не було прийнято до уваги.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції.
Представник позивача до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення сторони, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.
В суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 працювала суддею Дебальцевського міського суду Донецької області з 18 квітня 1997 року та наказом голови Дебальцевського міського суду Донецької області від 02.002.2009 року № 4-1була звільнена у відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків на підставі Постанови Верховної Ради України № 889-УІ від 15.01.2009 р. «Про звільнення суддів» (а.с.6,9).
З 24 травня 2007 року позивачка отримувала пенсію відповідно до ст. 37 ЗУ "Про державну службу", яку вона продовжувала отримувати після виходу у відставку. З 23.09.2008 року позивачка визнана інвалідом 2 групи безстроково ( а.с.7)
Цей факт не оспорюється сторонами. Спірним є питання про переведення з пенсії на щомісячне довічне грошове утримання.
16.02.2014 року позивачка звернулась до відповідача з відповідною заявою, однак Управління Пенсійного фонду України в м.Єнакієве Донецької області рішенням № 1861 від 28 лютого 2014 року відмовило в цьому з посиланням на те, що у ОСОБА_3 відсутній необхідний стаж на посаді судді (а.с.33).
Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого-самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За частиною першою статті 6 Конституції України державна влада и Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом; судову владу реалізовують професійні судді (частини перша, друга статті 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 245З-VI з наступними змінами (далі - Закон).
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України (частина перша статті 126 Основного Закону України).
Гарантії незалежності суддів закріплені, зокрема, у частині четвертій статті 47 Закону, згідно з якою незалежність судді забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді (пункти 7, 8).
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати на неї; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (частини п'ята, шоста статті 47 Закону).
Конституційний Суд України зазначав, що невід'ємною складовою статусу суддів є їх незалежність, яка забезпечується, у тому числі, гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту (підпункт 1.1 пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004).
Про необхідність додержання незалежності судових органів та суддів наголошено у таких міжнародно-правових актах, як Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями Генеральної Асамблеї ООН 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року.
Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів, затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної Ради ООН, Європейська хартія про закон про статус суддів від 10 липня 1998 року (далі - Хартія), Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року № 12 (2010) та додаток до неї. У цьому додатку визначено, що оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх віл дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення; мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці: для захисту оплати праці суддів від зменшення слід прийняти спеціальні законодавчі положення (пункт 54 розділу VI).
Особливість щомісячного грошового утримання судді полягає в тому, що воно не належить до суддівської винагороди і тому не є складовою заробітної плати судді.
Виходячи з системного аналізу положень Закону, це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу.
Щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці є належним утриманням цього судді після припинення виконання ним своїх професійних обов'язків та особливою нормою його соціального забезпечення.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України, за якою щомісячне довічне грошове утримання є гарантованою державою щомісячною звільненою від сплати податків грошовою виплатою, що слугує забезпеченню належного утримання судді, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді (абзац п'ятий пункту 7 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-ш/2005; абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007) (Рішення КСУ від 4.12.2011 р. № 18-рп/2011).
Досліджуючи правове поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп 2011р. вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці цю виплату сплачує Пенсійний фонд України за рахунок коштів Державного бюджету України, діючому судді виплачується виключно з Державного бюджету України.
У цьому ж рішенні Конституційний суд України вказує про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на неконституційність обмеження розміру довічного грошового утримання суддів і означав, що встановлення максимального розміру такого утримання звужує обсяг існуючого права і водночас знижує досягнутий рівень гарантій суддівської незалежності, підкреслював, що такі положення приймалися Верховною Радою всупереч вимогам частини третьої статті 22 Конституції України щодо недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів, а тому не відповідали їй (були неконституційними - (рішення КСУ від 18.06.2007 р., № 4-рп/2007, п. 7.5. рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 р. № 10-ш/2008).
Частиною 1 статті 43 Закону України "Про статус суддів"№2862-ХП( далі Закон №2862-ХП), чинною на час виникнення спірних правовідносин, кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків.
Згідно ч.4 ст. 43 Закону №2862-ХП, Судді, який пішов у відставку, за наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу" ( 3723-12 ).
Суддя у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок - 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі, або, за його вибором, призначається пенсія на умовах,передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу".
Стаття 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року втратила чинність з підстав введення в дію Закону України № 2453- VI «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на отримання довічного грошового утримання судді зберігається і за Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р., №2453-VI (далі - Закон №2453), відповідно до ст.138 якого суддям, які вийшли у відставку, при досягненні пенсійного віку виплачується пенсія на умовах передбачених ст. 37 закону України «Про державну службу», або, за його вибором, щомісячне довічне грошове утримання.
Оскільки позивачка вийшла у відставку за станом здоров'я, посилання Управління Пенсійного фонду на те, що вона не має достатнього стажу роботи на посаді судді для призначення щомісячного грошового утримання, судом апеляційної інстанції не приймається до уваги, оскільки відповідно до ст.138 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Закон №2453 не йдеться мова про знаходження судді у відставці тільки з підстав набуття відповідного стажу роботи на посаді судді.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права, а тому постанова суду підлягає залишенню без змін.
На підставі наведеного, керуючись статтями 184, 195, 196, п.1 ч. 1ст. 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Єнакієве Донецької області - залишити без задоволення.
Постанову Єнакіївського міського суду Донецької області від 25 квітня 2014 р. у справі № 230/2785/14-а - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частини ухвали постановлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 28 травня 2014 р. Ухвала в повному обсязі складена 02 червня 2014 року.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Судді Т.Г.Арабей
І.В.Геращенко
І.В.Сіваченко