24 квітня 2014 рокусправа № 804/10795/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.
суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.,
представників сторін:
позивача : - Могилевський Є.О., Пивоваров О.В.,дов. від 24.04.14 р.,Ясіновська О.В., дов. від 24.04.14 р.
відповідача: - Корнеюк К.Є., дов. від 17.02.14 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної Державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міністерства доходів у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2013 р. у справі № 804/10795/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Все для воріт-Дніпропетровськ"
до Лівобережної об'єднаної Державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міністерства доходів у Дніпропетровській області
про визнання дій протиправними, -
09.08.2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Все для Воріт-Дніпропетровськ" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому (з урахуванням уточнень позовних вимог) просило скасувати податкові повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної Державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міністерства доходів у Дніпропетровській області від 07.05.2013 р.:
- № 0002221502 (форма "Р") про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 107129,27грн., в тому числі основного платежу 88 162,28 грн., штрафна санкція 18 966,99 грн.;
- № 0002211502 (форма "Р") про визначення податкового зобов'язання податок на прибуток приватних підприємств в сумі 416 615 грн., в тому числі основного платежу 366088 грн., штрафна санкція 50 527 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим що прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення, є такими, що прийняті з порушенням законодавства на підставі необґрунтованих висновків, зафіксованих в акті перевірки.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2013 р. у справі № 804/10795/13-а вищевказаний адміністративний позов задоволено.
Постанову суду мотивовано тим, що висновки про те, що у позивача відсутнє право на формування валових витрат по операціям з контрагентами, які визнані банкрутами, визнано безпідставними, оскільки спірні господарські операції виконанні до визнання контрагентів позивача банкрутами, тобто банкрутство підприємств - контрагентів не створило для позивача жодних правових наслідків. Обґрунтованість віднесення до валових витрат сум отриманих від контрагентів доведена в судовому засіданні належним чином оформленою первинно документацією.
Не погодившись з постановою суду, Лівобережною ОДПІ подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2013 р. у справі № 804/10795/13-а, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що суд першої інстанції не в повному обсягу дослідив обставини по справі, помилково вважаючи доведеною правомірність формування валових втрат позивачем, в той час як наявність товарно-транспортних накладних, (складених з численними порушеннями) судом залишено поза увагою, що свідчить про сумнівність віднесення до валових витрат та відповідно податкового кредиту сум сплачених за транспортно-експедиційні послуги.
ТОВ "Все для Воріт-Дніпропетровськ" надано в справу письмові заперечення, в яких, вказуючи на обґрунтованість прийнятої судом першої інстанції постанови, позивач просить залишити без змін постанову суду першої інстанції та відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Представниками сторін в судовому засіданні апеляційної інстанції надані пояснення та заперечення щодо доводів апеляційної скарги, підтримали власні правові позиції по суті спірних питань даної справи, представники позивача просили залишити постанову суду першої інстанції без змін, представник відповідача навпаки підтримав доводи апеляційної скарги.
Судова колегія за результатами розгляду справи зазначає, що обставини, пов'язані з проведенням Лівобережною ОДПІ планової виїзної перевірки ТОВ "Все для Воріт-Дніпропетровськ" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2012 р. (акт перевірки № 618/22-4-35679934 від 12.02.2013р., т.1, а. с.21-114), встановлені під час цих перевірок порушення, зміст цих порушень та зміст прийнятих на підставі вказаного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження спірних податкових повідомлень-рішень (т.1, а. с.258, 259) відображені в постанові Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2013 р. і відповідають матеріалам даної справи.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Лівобережної ОДПІ не підлягає задоволенню з таких підстав:
Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) рішень суб'єкта владних повноважень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 КАС України з урахуванням закріпленого статтею 9 КАС України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно висновків акту перевірки від 12.02.2013 р. Товариством порушено:
- п.4.1.6 ст.4, п.135.1, п.п.135.4.1 п.135.4, п.п.135.5.5 п.135.5 ст.135, п.п.138.8.1 п.138.8, п.138.2 ст.138 ПК України, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2., п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 429 741,41 грн.;
- п.п.7.2.6, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.7, п.201.4, п.201.10 ст.201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 88 162,28 грн.
Висновок податкового органу про порушення позивачем вищевказаних норм податкового законодавства мотивований тим, що господарські операції між позивачем та його безпосередніми контрагентами ТОВ КФ «Продінвест», ТОВ «Линкруст Л.Т.Д.», ТОВ «Будівельна компанія «Линкруст», не спрямовані на реальне настання правових наслідків.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем, проведена позапланова виїзна перевірка позивача в частині нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2012 р., за результатами цієї перевірки складений акт від 22 квітня 2013 р. № 1768/22-4/35679934.
За висновками цього акту відповідачем встановлено, що висновки акту перевірки від 12.02.2013 р. № 618/22-4/35679934 є правильними та такими, що не суперечать діючому законодавству.
Так, в акті перевірки відповідач зазначає:
- щодо ТОВ КФ «Продінвест» отримано від ДПІ у Київському районі м.Донецька акт від 31.01.2013 р. № 71/22-2/36011923 про неможливість проведення звірки контрагента ТОВ КФ «Продінвест» з питань підтвердження отриманих від платника податків ТОВ «Все для воріт-Дніпропетровськ» відомостей за березень 2010 р. по жовтень 2010 р.
За висновками цього акту податковий орган зазначає, що зустрічну звірку здійснити неможливо у зв'язку з тим, що ТОВ КФ «Продінвест» має стан 12 (припинено але не знято з обліку), підприємство визнано банкрутом згідно рішення Господарського суду Донецької області від 16.01.2012 р. по справі про банкрутство № 45/5Б, державна реєстрація скасована рішенням виконавчого комітету Донецької міської ради 24.01.2012 №12661170008030689.
У ТОВ КФ «Продінвест» відсутні трудові ресурси, власні основні засоби, складські приміщення транспортне та торгівельне обладнання.
- щодо ТОВ «Линкруст Л.Т.Д.», то вказане підприємство знято з обліку на підставі рішення господарського суду Донецької області від 20.12.2011 р. у справі про банкрутство №27/90Б та 04.01.2012 р. скасована державна реєстрація за рішенням №12661170009021643, тому реальність здійснення господарських операцій товариства підтвердити неможливо.
На підставі цієї інформації за висновком відповідача операції купівлі-продажу ТОВ «Все для воріт-Дніпропетровськ» та ТОВ «Линкруст Л.Т.Д.» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними. У зв'язку з чим у контрагентів позивача ТОВ «Линкруст Л.Т.Д.» та ТОВ «Продінвест» відсутні об'єкти оподаткування податком на прибуток по операціях з продажу товару позивачу.
- щодо ТОВ «Будівельна компанія «Линкруст» в акті перевірки зазначив, що вказане підприємство знято з обліку на підставі рішення господарського суду Донецької області 24.01.2012 р. у справі про банкрутство № 5006/38/49Б/2012, тому реальність здійснення господарських операцій товариства підтвердити неможливо. На підставі цієї інформації за висновком відповідача відсутні поставки товарів з боку ТОВ «Будівельна компанія «Линкруст» до позивача, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків, отже є нікчемними. У зв'язку з чим у контрагента позивача ТОВ «Будівельна компанія «Линкруст» відсутні об'єкти оподаткування податком на прибуток по операціях з продажу товару позивачу.
На підставі наведеного відповідачем в акті перевірки зроблений висновок про нереальність операцій з поставки товарів (ворота, розвантажувально-навантажувальне обладнання.
Так, комплектація до воріт та розвантажувально-навантажувальному обладнанню, системи алюмінієвих профілів АН.МСК (офісні перегородки), АНDW45 (холодна віконно-дверна система), AHDWS35 (автоматичні роздвижні двері), фурнітура та автоматика, рольставні та комплектуючі до них, автоматичні приводи для воріт, рольставнів, автоматичних дверей), здійснених ТОВ «Все для воріт-Дніпропетровськ» на адресу контрагентів ТОВ «Будівельна компанія «Линкруст», ТОВ «Линкруст Л.Т.Д.» та ТОВ «Продінвест», тому отримані позивачем від цих контрагентів грошові кошти на власний розрахунковий рахунок визнані перевіркою такими, що отримані від невстановлених осіб і в порушення п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.135.5.4 п.135.5. ст.135 ПК України.
З матеріалів справи та наданих письмових доказів вбачається, що ТОВ «Все для воріт-Дніпропетровськ мало господарські відносини за типовими дилерськими договорами з покупцями - ТОВ «Линкруст Л.Т.Д.» від 01.11.2010 р. № 46/2010-ю, з ТОВ КФ «Продінвест» від 08.03.2010 р. № 11/2010-ю та з ТОВ «Будівельна компанія «Линкруст» від 01.04.2011 р. №15/2011-ю.
Відповідно до умов п.6.1 цих договорів відвантаження товарів здійснювалось із складу постачальника або шляхом доставки до транспортної компанії, узгодженої між сторонами. Спосіб доставки обумовлювався в кошторисах, які оформлювались при кожному замовленні та підписувались сторонами.
За умовами наведених договорів, якщо відпуск товарів позивачем здійснювався безпосередньо зі складу постачальника, то підтверджувальним документом фактичного відвантаження товару є видаткова накладна та довіреність на уповноваженого представника покупця. У разі, коли отримувачем товару виступав безпосередньо керівник підприємства-покупця, відпуск здійснювався на підставі видаткової накладної, завіреної печаткою підприємства-покупця та особистим підписом керівника підприємства - покупця. Для внутрішнього обліку відпуску товарів позивачем оформлювалися перепустки. Відпуск товарів у наведений спосіб не передбачає використання та оформлення товарно-транспортних накладних.
За умовами наведених договорів, якщо відпуск товару позивачем здійснювався шляхом доставки до транспортної компанії (за договором позивача з ТОВ «Нова Пошта» від 07.10.2010 р. № 6840 про надання транспортно-експедиційних послуг), процес відвантаження здійснювався наступним чином: на підставі внутрішніх документів «Завдання на перевезення вантажу» та «Рейсу» товар відвантажувався зі складу постачальника та власним автомобілем перевозився до складу транспортної компанії (на даному етапі факт перевезення підтверджується подорожніми листами вантажного автомобіля) та передавався експедитору (ТОВ «Нова Пошта») транспортної компанії для подальшого транспортування силами ТОВ «Нова Пошта» згідно умов договору про надання транспортно-експедиційних послуг.
Частиною 2 статті 5 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З 01.01.2011 р. набрав чинності Податковий кодекс України.
Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до правовідносин, які виникли у цій справі, слід застосовувати норми законів, які діяли на момент виникнення правовідносин (2010 р.), тобто Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закон України «Про податок на додану вартість» (чинний в редакції станом на 2010 р.) та норми Податкового кодексу України виходячи з того, що спірні відносини мали місце і у 2011 році, а також з того, перевірка позивача податковим органом здійснена у 2013 р.
Так, п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (далі - Закон № 334) валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334).
Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
За приписами п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно абз.1 п.138.2.ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (абз.1 п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України).
Пунктом 1.7 статті 1 Закону України Закону Україна «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97 (далі - Закон № 168) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168 (чинного на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону № 168 якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У відповідності до п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно положень п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
За приписами статей 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.
Системний аналіз правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).
Доказів того, що станом на момент проведення господарських операцій позивачем з контрагентами ТОВ КФ «Продінвест», ТОВ «Линкруст Л.Т.Д.», ТОВ «Будівельна компанія «Линкруст», вказані контрагенти не знаходились в Єдиному реєстрі як юридичні особи та не були зареєстрованими платниками ПДВ, відповідачем суду не надано.
Тим більш, що обставини щодо визнання контрагентів позивача банкрутами, відсутність їх за юридичною адресою та щодо відсутності у них виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення діяльності, виникли після здійснення господарських операцій між позивачем його контрагентами, а також розрахунків за них.
У відповідності до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Судом першої інстанції встановлено, що Товариством до перевірки надано наступні первинні документи: договори, специфікації до них, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні (ТТН), подорожні листи, платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт, довіреності на отримання ТМЦ, кошториси-замовлення на товар, журнали ордери і відомості по рахунку 361.
При цьому, доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача акт перевірки не містить, що свідчить про правомірність відображення господарських операцій з придбання вищевказаного товару в бухгалтерському та податковому обліку позивача і спричинення реальних змін майнового стану платника податків.
Факт наявності та надання позивачем до перевірки усіх вищевказаних первинних бухгалтерських документів відповідачем також підтверджується, однак, зазначається про їх недостатність для підтвердження реальності господарських операцій з огляду на відсутність товарно-транспортних накладних, оформлених неналежним чином.
Так, скаржник зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що в наданих під час перевірки ТТН не було зазначено марки автомобіля, відсутні підписи сторін-отримувачів відповідно до п.3.13 абзац 2 Договору про надання транспортно- експедиторських послуг, відсутні підписи відповідальних осіб, адреси пунктів навантаження і розвантаження товарів.
Відповідно до п.1.1., 2.1.,3.1 договору з ТОВ «Нова Пошта» від 07.10.2010 р. № 6840 позивач (замовник) повинен надати ТОВ «Нова Пошта» товарно-транспортну накладну, заповнену відповідно до вимог експедитора (ТОВ «Нова Пошта»).
За умовами п.3.1. договору з ТОВ «Нова Пошта» (виконавець) замовник зобов'язаний чітко і правильно заповнити і представити товарно-транспортну накладну на надання послуг з перевезення вантажу згідно з вимогами виконавця (ТОВ «Нова Пошта»). на виконання вимог експедитора, товарно-транспортна накладна, яка надається ТОВ «Нова Пошта» при відправці вантажу, заповнюється в електронному вигляді (за допомогою здійснення онлайн-заявки на сайті ТОВ «Нова Пошта»), роздруковується замовником у 3 екземплярах (першій - клеїться на вантаж, другий для виконавця, третій - для замовника) та разом з вантажем доставляється автомобілем позивача до складу виконавця, про що свідчать відмітки в подорожніх листах вантажного автомобіля. Виконавець при прийманні вантажу проставляє свою відмітку на товарно-транспортній накладній (печатку), чим засвідчує приймання вантажу для подальшого перевезення до складу виконавця у пункті доставки.
Відповідно до п.6.2. Дилерських договорів з замовниками позивача, зобов'язання позивача з відпуску товару вважається виконаним з моменту передачі товару представнику транспортної компанії і підписання ним документів, що підтверджують ним приймання вантажу для здійснення перевезення.
Також судом першої інстанції встановлено і не спростовується скаржником обґрунтованість віднесення Товариством до валових витрат суми 653235,43 грн., сплаченої ТОВ «Нова Пошта», оскільки позивачем відповідно до п.6.1 договорів з контрагентами ТОВ «Линкруст Л.Т.Д.», ТОВ «Продінвест» та «ТОВ «Будівельна компанія «Линкруст» відвантаження товарів здійснюється із складу постачальника або шляхом доставки до транспортної компанії, узгодженої між сторонами.
Спосіб доставки обумовлювався в кошторисах, які оформлювались при кожному замовленні та підписувались сторонами.
За договором позивача з ТОВ «Нова Пошта», процес відвантаження здійснювався наступним чином: товар відвантажувався із складу позивача та власним автомобілем перевозився до складу транспортної компанії (на даному етапі факт перевезення підтверджується подорожніми листами вантажного автомобіля) та передавався експедитору (ТОВ «Нова Пошта») транспортної компанії для подальшого транспортування силами ТОВ «Нова Пошта» згідно умов договору про надання транспортно-експедиційних послуг до складу ТОВ «Нова Пошта», а ТОВ «Линкруст Л.Т.Д.», ТОВ «Продінвест» та «ТОВ «Будівельна компанія «Линкруст» отримували товар на складі ТОВ «Нова Пошта» у місці призначення.
Взаємовідносини за договором позивача з ТОВ «Нова пошта» підтверджуються договором, заявками, товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт (наданих послуг), платіжними дорученнями, які засвідчують факт
Позивач зазначає, що при виді доставки «склад-склад» вантажовідправником (вантажоотримувачем) виступає ТОВ «Нова Пошта» і товарно-транспортні накладні оформлюються у відповідності до вимог Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затвердженої Наказом Міністерства статистики України, Міністерства транспорту від 07серпня 1996 р. № 228/253.
Статтею 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. № 363 (зареєстрованого в Мінюсті 20.02.98 р. за № 128/2568) (далі - Правила) визначено, що товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Подорожній лист - первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство.
Що стосується посилання відповідача щодо неналежного оформлення ТТН, то з положень вищевказаного Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 вбачається, що товарно-транспортні накладні є внутрішнім документом сторін і не свідчать про наявність певних договірних (правових) стосунків між ними.
При цьому, положення Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. № 363 конкурують з положеннями Закону № 334, Закону № 168, Податкового кодексу України і Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які мають вищу юридичну силу, і не відносять товарно-транспортні накладні до обов'язкових документів ведення податкового чи бухгалтерського обліку.
Таким чином, наявність помилок у ТТН при наявності інших первинних документів не може стати належним доказом відсутності факту реальності здійснених операцій, оскільки відповідною транспортною документацією підтверджується надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару чи надання послуг.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Доказів наявності судових рішень, що набрали законної сили, які б встановлювали недійсність вищевказаних договорів, відповідачем суду не надано.
Щодо посилань податкового органу на відсутність у підприємств-контрагентів умов, необхідних для здійснення господарських операцій, то це само по собі не свідчить про фіктивність господарської операції, адже підприємство-постачальник може здійснювати реальні операції та не обов'язково має бути виробником товару (послуги).
Якщо ж контрагенти позивача по ланцюгу постачання не виконали своїх зобов'язань щодо декларування або сплати податку на додану вартість до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих підприємств і така відповідальність не може бути покладена на позивача.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України, не надано суду доказів правомірності збільшення позивач грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємстві та з податку на додану вартість згідно спірних податкових повідомлень-рішень від 07.05.2013 р. № 0002221502 та № 0002211502.
Отже, колегія суддів вважає обґрунтованим задоволення судом першої інстанції позовних вимог ТОВ "Все для Воріт-Дніпропетровськ" щодо скасування вказаних податкових повідомлень-рішень.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.
Наведене свідчить про правомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог Товариства щодо скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.
Керуючись ст.196, ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, суд , -
Апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної Державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міністерства доходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2013 р. у справі № 804/10795/13-а залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2013р. у справі № 804/10795/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.
Головуючий: Н.А. Бишевська
Суддя: І.Ю. Добродняк
Суддя: Я.В. Семененко