21 січня 2014 рокусправа № 2а-2511/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Проценко О.А.
суддів: Дурасової Ю.В. Туркіної Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Олександрійському районі Кіровоградської області
на постанову Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 жовтня 2011 року у справі № 2а-2511/11
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Олександрійському районі Кіровоградської області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
Заявлено позов про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно ст..6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування" за період з 22.05.2008 року по день розгляду справи. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має статус дитини війни, якій за ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" повинна виплачуватись пенсія, або щомісячне грошове утримання з підвищенням на 30% розміру мінімально пенсії за віком, але всупереч вказаним нормами відповідач не нарахував та не виплатив позивачу вищезазначену надбавку до пенсії.
Ухвалою від 22.02.2011 року позовні вимоги за межами шестимісячного строку позовної давності залишено без розгляду.
Постановою суду першої інстанції позов задоволено частково: визнано дії відповідача неправомірними та зобов'язано останнього здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з підвищенням її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно ст.6 Закон України "Про соціальний захист дітей війни", ч.1ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період з 22.08.2011 року до змін у законодавстві з урахуванням виплачених сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позову повністю. Апелянт вважає, що суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач намагається спростувати висновок суду щодо протиправності дій або бездіяльності. Апелянт стверджує, що територіальне управління Пенсійного Фонду України є територіальним органом виконавчої влади, яких здійснює первинне призначення та індивідуальні перерахунки пенсій громадянам, що звертаються із зазначених питань до управління для визначення відповідного права на їх проведення. Перерахунки окремим категоріям громадян (у даному випадку - «дітям війни») територіальні управління проводять за наявності від центрального органу відповідних нормативно-розпорядчих документів. За відсутності таких документів територіальне управління не є належним відповідачем. На сьогодні, надбавка до пенсії громадянам, які мають статус «дітей війни», визначається автоматично, по даті народження особи, на підставі наявного програмного забезпечення розробленого інформаційно-обчислювальним центром Міністерства праці та соціальної політики і не підлягає коригуванню на територіальному рівні. Апелянт вважає, що належним відповідачем у даній справі повинен бути Пенсійний Фонд України, який має здійснити розробку програмного забезпечення для здійснення нарахування та виплати вищезазначених доплат в автоматичному режимі.
Перевіривши судове рішення в межах апеляційних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Фактичні обставини справи сторонами не оспорюються. Позивач відноситься до соціальної категорії "дитина війни", перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного Фонду та має право на пільги, встановлені законодавством України. Так, згідно зі ст.6 Закону №2195-ІV (чинна з 01.01.2006 року) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Проте, з матеріалів справи вбачається, що у вищезазначеному періоді визначена допомога в повному обсязі позивачу не виплачувалась.
Аналіз матеріалів справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, показав наступне.
За приписами ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Положення "Про Пенсійний фонд України" Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління.
Надання дітям війни соціальної підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка згідно зі ст. 87 Бюджетного кодексу України відноситься до видатків Державного бюджету, а Пенсійний фонд України за ст. 22 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів для здійснення програми соціальної підтримки дітям війни та розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів, а також розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх до Мінфіну України чи місцевому фінансовому органу, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів ніжчого рівня (до яких відноситься і відповідач) та інше.
Виходячи з наведених норм обов'язок по нарахуванню та виплаті позивачу як дитині війни доплати до пенсії, що передбачена ст.6 Закону України Закону України "Про соціальний захист дітей війни", покладено на відповідні територіальні управління Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача.
Таким чином, відповідач у даній справі є належним і у своїй діяльності має виконувати покладені на нього функції.
Щодо застосування до спірних правовідносин розміру мінімальної пенсії за віком з урахуванням вимог статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" слід зазначити наступне. Стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" визначає, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком. На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком. Положення частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку вищезазначених доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Право позивача на отримання підвищення до пенсії у відповідності до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням норм ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" матеріалами справи підтверджується.
Разом з тим, судом першої інстанції винесено рішення, яким задоволено позовні вимоги за період з 22.08.2011 року, при цьому, позивачем заявлено адміністративний позов 22.02.11 року. Отже, висновки суду щодо періоду з 22.08.2011 року помилкові.
У відповідності зі ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із ст.100 КАС України наслідком пропуску строку звернення до суду є залишення позову без розгляду.
Враховуючи вищевказане, слід зазначити, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення. Разом з тим, судове рішення слід змінити, замінивши в другому та третьому абзацах резолютивної частини постанови слова «з 22.08.2011 року» словами «з 22.08.2010 року». В решті постанову залишити без змін.
Керуючись ст.ст.195, 197, п.2 ч.1 ст.198, ст.201, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Олександрійському районі Кіровоградської області на постанову Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 жовтня 2011 року у справі № 2а-2511/11 залишити без задоволення.
Постанову Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 жовтня 2011 року у справі № 2а-2511/11 змінити, замінивши в другому та третьому абзацах резолютивної частини постанови слова «з 22.08.2011 року» словами «з 22.08.2010 року». В решті постанову залишити без змін. В решті постанову залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.А. Проценко
Суддя: Ю.В. Дурасова
Суддя: Л.П. Туркіна