27 грудня 2013 рокусправа № 2а-1113/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Панченко О.М.
суддів: Чередниченко В.Є. Коршуна А.О.
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.02.2011 р., прийняту у порядку скороченого провадження,
у справі № 2а-1113/11
за позовом ОСОБА_1
до управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
17.01.2011 року позивач звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом, в якому просив: визнати дії відповідача такими, що були здійснені відповідачем без урахування вимог ст. 152 Конституції України, ст. 1175 ЦК України ст. 268 ЦК України відносно нарахування та здійснення перерахування раніше призначеного щомісячного підвищення до пенсії, як дитині війни; зобов'язати відповідача перерахувати та сплатити позивачу в повному обсязі, як дитині війни, недоплачене щомісячне підвищення до пенсії виходячи із розміру 30 % від мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2006 року по дату винесення рішення у справі з урахуванням проведених виплат; зобов'язати відповідача усунути порушення, а саме призначити позивачу щомісячне підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Стягнути на користь позивача, згідно ст.ст. 90, 94 КАС України, кошти, затрачені позивачем на правову допомогу в розмірі 300 грн.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19.01.2011 р. позовні вимоги позивача за період з 2006-2009 р.р. та з 01.01.2010 р. по 16.07.2010 р. залишено без розгляду.
Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.02.2011 р. позов позивача задоволено частково, а саме: визнати бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 17.07.2010 року - неправомірною; зобов'язано відповідача здійснювати перерахунок та виплату пенсії позивачу з 17.07.2010 року з урахуванням підвищення в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням різниці, яка була виплачена, до відповідних змін в діючому законодавстві.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги; прийняти окрему ухвалу щодо не реагування структурного підрозділу органу державної влади на грубе порушення прав і свобод людини.
В обґрунтування апеляційних вимог позивач посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права: судом першої інстанції не обґрунтовано відмову у частині позовних вимог позивача; згідно до ст. 99 КАС України строк звернення до суду встановлюється не тільки цим Кодексом а і іншими законами, тому в даному випадку необхідно застосувати аналогію закону, а саме норму ст. 233 КЗпП України відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком»; відповідно до ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії, а суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком; відповідно до ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач, відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має статус "дитини війни".
Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", яка набрала чинності з 01.01.2006 року, передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Положення ч. 3 вказаної статті не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Іншого державного органу, який здійснює виплату пенсії, крім Пенсійного фонду України, законодавством не визначено. Пенсійний фонд України діє на підставі Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007р. №1261, відповідно до п. 15 якого Пенсійний Фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Відповідно до п. 3 Положення "Про Пенсійний фонд України", його основними завданнями є, зокрема, участь у формуванні і реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування, а також забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачу, передбаченої ст. 6 Закону покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.
Отже, відповідач є належним органом, на який покладено функції з нарахування, призначення, виплати пенсій, надбавок, підвищень та доплат, тому, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, мав довести правомірність своєї бездіяльності.
Право позивача на отримання підвищення до пенсії відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не залежить від наявності чи відсутності грошових коштів та належного фінансування, таке право надане державою і закріплено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава, через створені нею органи, в даному випадку органи Пенсійного фонду України, і несе обов'язок по своєчасній та повній виплаті підвищення до пенсії саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.
Згідно з п. 12 ст. 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік", зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007р. положення п.12 ст.71 та ст. 111 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" визнано неконституційними.
Відповідно до ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Саме з 09.07.2007р. такій категорії осіб, як "діти війни", поновлено право на отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на протязі 2007 року з підвищенням на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
У 2008 році механізм реалізації положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" врегульовано шляхом внесення змін до цієї статті Законом України "Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", згідно якого до пенсії виплачується підвищення в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, а саме - 10 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008р. були визнані неконституційними положення пункту 41 розділу 2 Закону України "Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Отже, з цього часу позивач набув право на отримання щомісячної доплати до основної пенсії в розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком на протязі періоду з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.
Питання також було врегульоване постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" № 530 від 28.05.2008р. Проте, судом першої інстанції обґрунтовано не було прийнято до уваги вказану постанову, оскільки вона не може бути застосована виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами.
У 2010 році дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не призупинялась, а зміст цієї статті не змінювався.
Відповідачем, в порушення норми ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", надбавка до пенсії позивачу, як «дитині війни», виплачувалась лише з 2008 року і у меншому розмірі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" № 530 від 28.05.2008 року.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що права позивача були порушені.
Відповідно до частини першої статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою вказаної статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений за клопотанням особи, яка бере участь у справі.
Посилання позивача ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо непоширення строків звернення до суду стосовно її вимог є необґрунтованою з наступних підстав.
Як слідує зі змісту ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» непоширення строків звернення до суду застосовується лише щодо нарахованих та невиплачених пенсій. В даному випадку відповідач не нараховував позивачу підвищення до пенсії, як «дитині війни», у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Також немає підстав для застосування аналогії закону, оскільки питання пов'язані зі строком звернення до суду безпосередньо врегульовані ст. 99, 100 КАС України. Винятків з цього загального правила інший закон по відношенню до спірних правовідносин не визначає.
Окрім того, помилковою є думка позивача стосовно поширення норм Цивільного Кодексу на спірні правовідносини, оскільки це суперечить ст. 1 ЦК України, яка визначає, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників та не застосовується до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин.
Щодо вимог про відшкодування шкоди, завданої прийняттям нормативно-правових актів, визнаних незаконними, то слід зазначити, що відповідач не є суб'єктом, що їх приймав, а тому не має обов'язку щодо відшкодування шкоди.
Отже, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача з 17 липня 2010 року.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права в частині, що оскаржується позивачем.
Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.02.2011 року у справі № 2а-1113/11 - залишити без змін.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту постановлення та відповідно до ч.10 ст.183-2 КАС України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.М. Панченко
Суддя: В.Є. Чередниченко
Суддя: А.О. Коршун