Іменем України
"29" жовтня 2013 р. справа № 2а-0870/7533/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),
суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,
при секретарі судового засідання Чепурко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.11.2011 р. у справі № 2а-0870/7533/11
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Мелітопольський елеватор»
до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача № 0000602301 від 28.04.2011 року.
Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000602301 від 28.04.2011 року.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Просить скасувати постанову суду та відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам відповідача, що через недостатність трудових ресурсів контрагентів не можливо було здійснення такого обсягу операцій, тому вони не мали реального товарного характеру; не виявлено розумних економічних або інших причин систематичного придбання та продажу товарів.
Позивач надіслав до суду апеляційної інстанції заперечення в яких просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити постанову суду першої інстанції без змін.
У судове засідання представники учасників процесу не з'явилися, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційних скарг дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що у період з 31.03.2011 року по 06.04.2011 року відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань достовірності визначення та нарахування податку на додану вартість за грудень 2010 року.
За результатами перевірки податковим органом складено акт від № 523/23/00951652 від 13.04.2011 року, відповідно до висновків якого встановлено порушення позивачем пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за грудень 2010 року у сумі 68 960 грн.
На підставі акту перевірки № 523/23/00951652 від 13.04.2011 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000602301 від 28.04.2011, яким визначено суму податкового зобов'язання на суму за основним платежем 68 960 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 17 240 грн. (а.с. 18).
На думку відповідача підприємством здійснювались операції без мети реального настання передбачених угодами наслідків виключно з метою заниження об'єкту оподаткування, шляхом штучного формування податкового кредиту собі та своїм контрагентам, для несплати ПДВ, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.
Висновки акта перевірки позивача ґрунтуються на даних отриманих під час перевірки його контрагента ПП «Азов-Хліб 2005» з питань достовірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість за грудень 2010 року, яким встановлено, що останнім сформовано податковий кредит за рахунок контрагентів-постачальників, які є вірогідними підприємствами - транзитерами та вірогідними підприємствами - податковими ямами, зокрема ПП «Агротехнічна компанія 2000», ПП «Фірма Нікфінпром», ПП «Астраком», ТОВ «СА Спарта», ПП «Житниця-09», ПП «Аллюр 2009».
Однак, судом першої інстанції встановлено, що позивач не є вигодонабувачем по жодному з вказаних нікчемних правочинах.
Встановлено, що між ВАТ «Мелітопольський елеватор» (Покупець) та ПП «Азов-Хліб 2005» (Продавець) укладено угоди купівлі на придбання іншого товару, ніж отримано від зазначених контрагентів ПП «Азов-Хліб 2005».
За таких обставин, суд першої інстанції під час розгляду справи дійшов вірного висновку щодо відсутності зв'язку між позивачем та іншими підприємствами, які співпрацюють з контрагентом позивача та встановив, що позивач діяв відповідно Закону України «Про податок на додану вартість», тому не повинен нести відповідальність за можливе порушення закону третіми особами, з якими він не мав ніяких цивільно-правових відносин.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Включені позивачем до податкового кредиту суми ПДВ підтверджені податковими накладними, а при сплаті податку в ціні придбання товарів відповідальність за перерахування цих сум до бюджету згідно чинного законодавства в повному обсязі лежить на контрагентах-постачальниках товарів. Сума податку на додану вартість, яка включена в ціну товару, не є згідно законодавства податковим зобов'язанням покупця, а є податковим зобов'язанням саме продавця товару і саме продавець несе зобов'язання по сплаті даного податку до бюджету.
У зв'язку з тим, що покупець ніяким чином не може вплинути на правильність та своєчасність відображення податкових зобов'язань та розрахунків з бюджетом продавців товару, законодавство не передбачає і його відповідальність за наслідки цих розрахунків.
Податковий кредит сформовано за рахунок належним чином оформлених податкових накладних, отриманих підприємством від постачальників товарів. За отримані товари в повному обсязі з ПП «Азов-Хліб 2005» проведені розрахунки, товар отримано. Податковим органом це не спростовано.
Отже, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".
Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.
Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має. зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.
Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.
Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").
Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Отже, наявність підтверджуючих документів та належним чином оформлених податкових накладних свідчать про правомірність включення сум ПДВ до податкового кредиту.
Оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправними та підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального права, тому постанову суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.11.2011 р. у справі № 2а-0870/7533/11 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: О.М. Панченко
Суддя: В.Є. Чередниченко
Суддя: А.О. Коршун