718/731/14-ц
29.05.2014 року м. Кіцмань
Кіцманський районний суд Чернівецької області у складі: головуючого - судді Олексюк Т.І.
при секретарі - Пітак О.В.
з участю: представника позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживача шляхом визнання частково недійсним кредитного договору, -
ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 03.12.2007 року між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено кредитний договір № Е/V 071962, за яким він отримав грошові кошти у розмірі 50 000 доларів США на умовах сплати відсотків у розмірі 16% річних строком до 24.10.2012 року. Відповідно до п.4.3. кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених п.п.2.2.3, 2.3.3, 2.4.1, 4.10 цієї угоди, а також п.п.1.3, 2.2.3 договорів про видачу траншів позичальник сплачує банку відсотки за користування траншем кредиту в розмірі 32% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. Згідно п.п. 4.2, 4.9 кредитного договору сплата відсотків за користування кредитом здійснюється щомісячно, виходячи з кількості днів - 360. Отже, відсоткова ставка у розмірі 32% річних є неустойкою, а саме пенею, оскільки нараховується виключно з підстав порушення положень кредитного договору та за кожен день прострочення на суму заборгованості. Відповідно до п.6.1 кредитного договору за прострочення повернення кредиту передбачається сплата пені у розмірі 0,2% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Отже, у кредитному договорі передбачено можливість одночасного застосування відсоткової ставки згідно п.4.3, що за своєю правовою природою є пенею, та пені згідно п.6.1, що є подвійною відповідальністю і суперечить ст. 61 Конституції України та ч.3 ст.509 ЦК України, тому з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215, 217 ЦК України визнати недійсними положення п.6.1 кредитного договору.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги з наведених підстав.
Представник відповідача подала письмове клопотання про невизнання позову з урахуванням поданих письмових заперечень та заяви про застосування строку позовної давності, просила розглядати справу у відсутності представника відповідача.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом, 25.10.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № Е/V 071962, за яким ОСОБА_2 отримав грошові кошти у розмірі 50 000 доларів США на умовах сплати відсотків у розмірі 16% річних строком до 24.10.2012 року.
Відповідно до п.4.3. кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених п.п.2.2.3, 2.3.3, 2.4.1, 4.10 цієї угоди, а також п.п.1.3, 2.2.3 договорів про видачу траншів позичальник сплачує банку відсотки за користування траншем кредиту в розмірі 32% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
Згідно п.п. 4.2, 4.9 кредитного договору сплата відсотків за користування кредитом здійснюється щомісячно, виходячи з кількості днів - 360.
Відповідно до п.6.1 кредитного договору за прострочення повернення кредиту передбачається сплата пені у розмірі 0,2% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Встановлено також, що рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 26.02.2014 року рішення Кіцманського районного суду від 02.04.2013 року скасовано, в частині виселення ОСОБА_2 та ін. відмовлено, на користь ПАТ КБ «Приватбанк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № Е/V 071962 від 25.10.2007 року у розмірі 81 745,93 доларів США звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок № 8-а з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по вул. Садовій у с. Драчинці Кіцманського району Чернівецької області.
До суду ПАТ КБ «Приватбанк» з відповідним позовом звернувся у серпні 2012 року.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до укладеного договору позивач отримав кредитні кошти на умовах сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 16% річних на суму залишку заборгованості за Кредитом.
При укладенні договору, було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгодженні сторонами так і прийняті ними як обов'язкові умови договору.
Відповідно до ч.1 ст. 212, ч.2 ст. 632 ЦК України , договір укладений сторонами, має умови, згідно яких банк має право в односторонньому порядку підвищувати розмір процентної ставки. Позивач, зі свого боку погодився з такими умовами договору, підписавши кредитний договір особисто. Надаючи грошові кошти позивачеві, банком було задоволено потреби позивача, надавши йому в користування грошові кошти, при цьому передбачивши порядок та умови, при яких можлива зміна відсоткової ставки за кредитом. Зміни умов договору, в частині відсоткової ставки, були закладені ще спочатку, тобто позивач, до підписання кредитного договору мав можливість ознайомитися з його умовами. Під час укладення кредитного договору, позивач дав свою згоду на те, що банк має право збільшувати розмір відсоткової ставки за кредитом. Відповідно до суті взаємовідносин банку та позивача, при підвищенні відсоткової ставки по кредиту, дана згода є вичерпним обсягом волевиявлення позивача (передбаченого законодавством зовнішнього вияву волі дієздатного суб'єкта права, який тягне за собою юридичні наслідки) необхідним для вчинення згодом цього правочину банком.
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.
За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Аналіз правових норм, зокрема, ст.ст. 536, 549 ЦК України дає підстави для висновку про те, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена.
Вирішуючи питання про застосування строків позовної давності за заявою представника відповідача, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Строк виконання за кредитним договором 24.10.2012 року.
За вищенаведених підстав суд вважає заяву представника відповідача про застосування строків позовної давності неприйнятними.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, враховуючи, те що судом встановлено, що укладений між сторонами кредитний договір є правомірним, оскільки сторони встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору, тобто кредитний договір та всі належні документи на отримання кредиту були відповідно сторонами підписано, позивач отримав її копії, ознайомлений з умовами погашення кредиту та отримав кредит, рішенням суду стягнуто заборгованість за кредитним договором з урахуванням підвищеної відсоткової ставки та з нарахуванням пені, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.
На підставі наведенного, ст.ст. 212, 534, 536, 549, 627, 632, 638 ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 15, 57-60, 64, 88, 208, 209, 212, 215, 218 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: